Коваль. Хоч і зараз. Ось тільки я води зачерпну, та й підемо. (Набирає воду).
Яга (до Зміючки). Жди мене тут, я скоро повернусь. Зміючка. Ждатиму.
Коваль і Яга виходять.
(Спинившись біля куща лози, робить дивовижні рухи, потім зламує кілька дубців, сідає під вербою, починає плести з них вінок). Може, він мені знадобиться.
Входить Незнайко. Не помічаючи Зміючки, закидає вудку.
Де ж твоя риба, хлопче?
Незнайко (здригнувся). Це ти й досі тут? А де ж баба? Зміючка. Пішла до кузні. Незнайко. А ти що тут робиш? З м і ю ч к а. Не бачиш? Вінок плету.
Незнайко. Хто ж із лози вінки плете? Нарвала б квітів. Зміючка. Для мене і цей буде гарний. А ти й досі нічого не піймав?
Незнайко. Не знаю.
Зміючка. Хочеш, я одразу ж твоєю вудкою спіймаю окуня. Хочеш?
Незнайко (недовірливо). Окуня?.. Хіба ти вмієш рибалити?
Зміючка (бере з його рук вудку). Ставай ось тут, біля верби, щоб тобі було видніше.
Незнайко. Еге, хіба я знаю, хто ти така? Під цією вербою страшна глибина.
Зміючка. Ну то й що?
Незнайко. Може, ти хочеш штовхнути мене в річку, а я плаваю погано.
Зміючка. Для чого ж мені тебе штовхати? Ну, для чого? Подумай сам.
Незнайко. Не знаю. Очі в тебе негарно світяться. Зміючка. Не бійся, я дівчина добра, я тобі зараз окуня спіймаю. Ставай біля верби.
Незнайко. Ну, ось і став уже.
Зміючка закидає вудку, встромлює кінець вудлища в землю, а сама повторює дивовижні рухи.
А це що ти робиш?
Зміючка. Окунів скликаю. Незнайко (здивовано). І підпливуть? Зміючка. Дивись.
Незнайко (ще більше дивуючись). Клює... Ото диво! Зміючка. Бачиш, бачиш, як шугонув твій поплавець у глибину?
Незнайко. Та підсікай же, підсікай! Зміючка (витягає рибину). Окунь? Незнайко (здивовано). Окунь.
Зміючка. Знімай же його мерщій!
Незнайко. Ого, аж куди проковтнув гачок. Ну, нічого, зараз вийму. (Порається біля рибини і не помічає, як Зміючка підкрадається до нього з лозяним вінком, несподівано одягає 7ой вінок на його голову).
Зміючка. Ага, піймався, хлопче. Зараз сон міцний склепить твої повіки. Ти засинаєш... Ти вже спиш.
Незнайко схиляється біля верби з вінком на голові. З'являється Баба Яга.
Яга (позирнувши до верби). Упоралась? Зміючка. Спить.
Яга. Хвалю. Моя наука пригодилася тобі. Зміючка. А що ж коваль,— чи все зробив як слід? Яга. Зробив. Тепер уже Телесик не промине моїх рук. Тепер уже я його спіймаю! (Гукає тонким голосом).
Івасику-Телесику,
Приплинь, приплинь
До бережка.
Зварила тобі борщику
У глиняному горщику,
Дам грудочку кашки,
Кільце ковбаски.
Приплинь, приплинь, Івасику,
Приплинь, приплинь, Телесику!
Телесик (озивається). Чую, чую голос тонкий та дзвін-кий. Пливу, пливу до бережка-а-а...
Яга. Поглянь, у тебе очі молодші, чи ж пливе? Зміючка. Бачу. Пливе.
Яга. То заховаймося ж, щоб він нас не помітив. Нехай вийде з човна, а вже на березі нікуди від нас не втече.
Ховаються. Яга в один бік, Зміючка — в другий. Чути пісеньку, що її співають Телесик і Забудько.
Телесик (заспівує).
Ми хороші хлопці, Юні риболовці, Пливемо на човнику В тихих берегах.
Разом.
Гей, срібне весельце Радує нам серце, Відблиском грайливим Іскриться в очах!
Телесик.
Ми сміливі хлопці, Юні риболовці,
Не злякались зливи, Відігнали страх.
Разом.
Гей, срібне весельце Радує нам серце, Відблиском грайливим Іскриться в очах!
Телесик.
Грозам не скорились, Бурі не вклонились, В грудях жар гарячий Ще. в нас на зачах.
Разом.
Гей, срібне весельце Радує нам серце, Відблиском грайливим Іскриться в очах!
Підпливає човник. Першим виходить з нього на берег Телесик, а за ним
Забудько.
Телесик. А де ж моя мати? Чув же я її голос тонкий та дзвінкий. (Озирається, помічає біля верби Незнайка, підходить до нього). Спить... Але для чого одів він цей вінок з лози? Хіба від сонця?
Забудько. А ти скинь його.
Телесик (знімає вінок, кидає на воду).
Незнайко прокидається.
Ей ти, соня. Спиш біля верби. А хто ж за тебе рибу ловитиме?
Незнайко. Не знаю. (Здивовано оглядає товаришів). А де ж вона?
Телесик. Хто?
Незнайко. Дівчина, що вінок мені на голову одягла. Адже від того я заснув.
З одного боку до хлопців підкрадається Зміючка, аз другого — Баба Яга. Хлопці їх не помічають.
Телесик. Про яку дівчину ти говориш?
Незнайко. Не знаю. Ось тут вона була.
Яга (кричить). Піймала! Нікуди ви тепер не втечете!
Незнайко. Та сама дівчина...
Телесик. Зміючка?!
Яга (сміється). Онуку мою пізнав. А мене знаєш? Я Баба Яга — костяна нога.
Телесик. Друзі, будемо битися з Ягою!
Яга. Зі мною битися? Я ж вам зараз доведу, на що здатна Баба Яга — костяна нога. (Виймає перстень). Це перстень не простий, це перстень чарівний. (Змахнула ним). Хай буде тьма! Хай чорні лебеді прилинуть до мене на послугу!
Настає тьма. Вітер. Крають темряву блискавиці, чується рокотання грому. Музика. І коли знову з'являється світло, ні Баби Яги, ні Зміючки, ні хлопців нема. На березі стоять батьки Телесика.
Андрій Петрович. Де він? Де наш синок Телесик?
Марія Степанівна. Дивись у небо... Чорні лебеді шугонули в сизу хмару... На лебеді Телесик... Синочку мій, дитя моє дороге... Не вберігся... Пропав... Навіки пропав.
Андрій Петрович. Не плач, Маріє! Сльозами горю не пособиш. Я щось придумаю... Я визволю Телесика з неволі! Ви-зволю!
Музика. Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Дрімучий ліс. У глибині сцени піч. Праворуч ґанок, оповитий хмелем. На приступцях ґанку сидить Зміючка, розчісує довге волосся. Перед вікнами хати ростуть дивовижні квіти. Входить Баба Яга у святковому вбранні.
Яга (до Зміючки). Де була?
Зміючка. До синього моря літала на чорних лебедях, в чистій воді купалася, на високих хвилях плавала. Яга. Покажи ліву руку.
Зміючка. Нащо? (Показує і раптом зіщулюється, злякано дивиться на Ягу).
Яг а. Де мій перстень чарівний?
Зміючка (падає навколішки перед Ягою). Змилуйтесь. Я перстень чарівний у синьому морі загубила.
Яга (ходить люта). Мій найдорожчий скарб взяла на кілька днів поносити і загубила. О прокляття! Що ж я робитиму тепер без чарівного персня? Він силу давав моїм чарам, скликав вітри і грози. Як могла ти з таким перснем у воду лізти?
Зміючка. Забула скинути... Змилуйтесь, бабусю.
Яга (спинилась). Щастя твоє, що я сьогодні іменинниця. Тяжка твоя провина, та я прощаю...
Зміючка (обіймає Ягу). Яка ви добра! Яке серце у вас незлобиве й великодушне...
Яга. Слів таких не люблю. Розчулюєш мене. Для чого? (Озирнулася навколо). Не бачу Забудька. Зник кудись Незнайко. Нероби! Гультяї! Дарма лише їх годую, а користі від них не маю.
Зміючка. Бабусю, а коли ж ми для Телесика придумаємо кару?
Я г а. Я вже придумала сама. Зміючка. Яка ж то має кара йому бути?
Яга. Скажу пізніш. А поки що нехай прикутий ланцюгами так і стоїть біля крутої скелі. У Кирила ти була? Зміючка. Була. Обіцяв скоро прибути.
Входять Забудько і Незнайко. У Забудька лантух за плечима, у Незнайка кошик у руках.
Чи все зробили, що я вам загадала? Незнайко. Не знаю.
Зміючка (до Незнайка). Показуй свій кошик. (Зазирає). А де ж пшоно? Я ж веліла принести та зварити кашу. Забудько. А ми його роздали. Яга. Кому?
Забудько. Горобцям. Ми вийшли, а по дорозі стрибають горобчики: "Цвірінь! Цвірінь!" То ж вони просять: "Покинь! Покинь!"
Яга. І ви кинули пшоно горобцям? Забудько. Кинули. Незнайко. Не знаю. Зміючка. А м'яса на борщ взяли? Незнайко. Не знаю. Яга (грізно). Як то не знаєш? Забудько. Взяли. М'яса взяли. Зміючка. Де ж воно?
Забудько. Кинули собакам, щоб вони на нас не гавкали.
Яга. Лиха година мені з отакими робітниками. Чи вас голодом морити, чи вас у річці втопити, несусвітніх дурнів. Чи справді ви дурні, чи тільки удаєте з себе...
Незнайко. Не знаю.
Забудько. Дурні... Ми, бабо, з ним несусвітні дурні! Зміючка. Ти б же покришив на шматочки, а я б юшки зварила.
Забудько. Добре, ми покришимо. Яга. Зміючко, зайди на хвилинку до хати.
Виходять.
Незнайко (стежить за другом, який витягає з лантуха свиту). А це що?
Забудько. Хіба не бачиш? Свита.
Незнайко. Та й що гадаєш з нею робити?
Забудько. Кришитиму її зараз. Нехай думає Яга, що ми справді з тобою дурники, за нами не так пильно стежитимуть, і ми звідси втечемо.
Незнайко. Тоді криши.
Розстеляють свитку, починають її удвох шматувати. З'являється Зміючка,
Зміючка (здивовано). Що ви робите? Забудько. Кришимо. Зміючка. От дурні! Та хіба ж це м'ясо? Забудько. А ти ж казала кришити.
Зміючка. Бабусину свиту? Вона ж як дізнається — повбиває вас зразу. (Вирвала з рук у них рештки свити, оглядає її. Свита куца, кумедна). Ви б же повісили її на жердку.
Забудько. Я забув.
Незнайко. Я не знаю.
Зміючка. А що ж ви мені принесли на полудник? Незнайко. Не знаю.
Забудько. Тобі? (Виймає віхоть сіна, дає Зміючці). Ось твій полудник. їж!
Зміючка. Ой дурню, дурню! Та чи ж люди їдять сіно? Це худобі давав би.
Забудько. Хіба не забудеш тут, кому що давати.
Зміючка. Я просила вас принести макітру з варениками.
Забудько } (разому Принесли. Незнайко)^ ' у Зміючка. То давайте ж.
(Продовження на наступній сторінці)