Орися (кричить). Люди! Ловіть її, ловіть... Тримайте... Вона... Та сама лиха дівчина... Я її пізнала...
Вбігає Кирило.
Кирило. Що трапилось, доню моя?
Орися. Тату... татоньку. Вона ось зараз була тут, біля мене.
Кирило. Хто? Про кого ти говориш?
Орися. Про дівчину, що осліпила мене. Я її по голосу пізнала.
Кирило. Доню моя, тобі, мабуть, вчулося, бо нікого поблизу немає. (Пройшовся в один бік, потім у другий). Ніде ані шелесне.
Орися. Втекла. Я, таточку, не помилилась. Я довіку той голос не забуду і пізнаю його завжди.
Кирило. Давай мені, Орисю, відра, та підемо додому. (Забрав відра, лишив дочці тільки коромисло).
Орися. Прикинулась бідною дівчиною подорожньою, що вже йде два місяці ще й два дні...
Виходять.
Лине здалеку пісенька, що її співають, мабуть, на лузі дівчата. З'являється Марія з вузликом, гукає.
Марія Степанівна.
Івасику-Телесику,
Приплинь, приплинь
До бережка!
Зварила тобі борщику
У глиняному горщику.
Ще дам тобі кашки,
Кільце ковбаски.
Приплинь, приплинь, Івасику,
Приплинь, приплинь, Телесику!
Голос Телесик а. Пливу, пливу я, матінко, пливу, пливу до бережка-а-а!
З'являється човник.
Марія Степанівна. А що, хлоп'ята, дуже їсти хочете?
Телесик. Дуже. Беріть, мамо, рибу, а я ще поїду, бо на хороше місце натрапили. (Дає в'язку риби).
Забудько. Беріть і мою до гурту.
Марія Степанівна. Ідіть же снідати.
Телесик. А ми там, мамо, поснідаємо, бо зараз у нас часу нема. Саме почався добрячий кльов. Несіть, смажте рибу, а ми ще зловимо.
Марія Степанівна (передає вузлик Телесику). Дивися ж, сину, як принесу обід та кликатиму тебе, то пливи до бережка, а як хто чужий гукатиме, то відпливай далі.
Телесик. Добре, мамо!
Відпливає човник. Марія Степанівна з в'язками риби виходить. З'являються Баба Яга і Зміючка.
Зміючка. Чули, бабусю, як вона його гукає?
Яга. Чула. (Подивилася в один бік, подивилася в другий). Хтось наче йде сюди. Ану поглянь, Зміючко, в тебе очі молодші.
Зміючка. Якийсь хлопчисько з вудками. Може, сховаємося в лозах?
Яга. Не треба ховатись. Гляну на нього.
Входить Незнайко з вудками.
. Не знаю, будеш такий мо-
А що, хлопче, ловиться риба?
Незнайко (недовірливо позирає на Ягу)
Яга. Ото рибалка. (Сміється). Чий же ти лодець?
Незнайко. Не знаю.
Яга. А як тебе звати?
Незнайко. Не знаю.
(Сміється). Ну...
Яга. Звеселив мене... Втішний хлопчина... ну, а куди ж ти... оце збираєшся йти?
Незнайко. Не знаю. (Хоче йти).
Яга. Стривай. Ще хочу з тобою поговорити.
Незнайко. Я людина зайнята. Нема часу з вами тут теревені розводити. (Рішуче виходить).
Яга. Втішний хлопчина. Простеж, де живе, щоб можна було його вкрасти. У хвилини журби він мене звеселятиме.
Зміючка. Піду... Простежу за ним.
Яга. Ні, Зміючко, ти ще мені тут потрібна.
Зміючка. Для чого, бабусю?
Яга. Очі в тебе молодші. Ану поглянь, чи далеко відплив на своєму човні Телесик?
Зміючка (підходить до верби, дивиться на ріку). Бачу його човен за лозами.
Яга. Зараз він причалить до оцієї ось верби, а ми його тут і вхопимо.
Зміючка. Бабусю, обох їх... Обох треба взяти. Забудько на мене аркан накидав. Я не хочу йому прощати, я хочу його теж карати.
Яга. Вартуй, щоб ніхто сторонній сюди не зайшов. Зміючка (зорить на всі боки). Нікого нема, бабусю. Яга (підходить до ріки, гукає товстим голосом).
Івасику-Телесику, Приплинь, приплинь До бережка! Зварила тобі борщику У глиняному горщику, Дам грудочку кашки, Ще й кільце ковбаски. Приплинь, приплинь, Івасику, Приплинь, приплинь, Телесику!
Голос Телесика. Чую, чую, то не матінка промовляє. У моєї матінки голос тонкий та дзвінкий. Пливи, пливи, човнику, далі. Пливи, пливи, човнику, далі.
Яга. Ану ти, Зміючко, його погукай!
Зміючка (гукає).
Телесику, Івасику, Приплинь, приплинь, Дам тобі їсти...
Яга. Та не так же, не так промовляєш... Зміючка (ніяковіючи позирає на Бабу Ягу).
Синку, синку Івашечку, Припливи, припливи, їсти тобі дам горщику, В полив'янім борщику...
Яга. Що ти верзеш? Якого горщику? Що це за полив'яний борщик? Куряча в тебе пам'ять. Повторюй за мною.
Івасику-Телесику, Приплинь, приплинь До бережка! Зварила тобі борщику.
Зміючка. Зварила тобі горщику.
Яга (сердиться). Якого горщику? Борщику, борщику!
Зміючка (розгублено).
Борщику, а не горщику В полив'янім борщику.
Яга (люто). Борщику! Борщику! У глиняному горщику.
Зміючка. У глиняному...
Яга.
Дам грудочку кашки, Кільце ковбаски.
Зміючка. Кільце ковбаски. Яга. Приплинь, приплинь, Івасику! Зміючка. Івасику... Яга. Приплинь, приплинь, Телесику! Зміючка. Телесику!
Голос Телесик а. Чую, чую, то не матінка промовляє. У моєї матінки голос тонкий та дзвінкий. Пливи, пливи, човнику, далі. Пливи, пливи, човнику, далі.
Яга (люто ходить по березі). Не слухатись? Не коритися? Я ж тобі зараз покажу, кляте хлоп'я, на що здатна Баба Яга — костяна нога. (Дістає перстень). Це перстень не простий — чарівний. (Зводить руки догори). Хай буде тьма!
Одразу настає тьма. Проноситься буря. Спалахують блискавиці, гримить грім. З річки долітають розпачливі голоси: "Рятуйте... ряту-у..." і затихають.
Втихомиртеся, вітри... Ясне сонце, засяй!
Зникає тьма. Яга стоїть біля верби, дивиться на річку.
Зміючка. Бабусю, що ж ви наробили. Адже Телесика треба було взяти живим, а ви, мабуть, його потопили.
Яга. Так йому й треба! (Приклавши руку до лоба, зорить на річку). Невже справді потопила? Про іншу кару я думала для нього. Ану поглянь, Зміючко, в тебе очі молодші. Видно на річці човен?
Зміючка. Ні, не бачу на річці човна. Напевне, потопили. Я чула... То ж, мабуть, хлопці кричали: "Рятуйте!" Ріка глибока, повновода, бистра. Треба бути добрим плавцем, щоб випливти з такої течії.
Яга. Перевірю зараз. (Гукав).
Івасику-Телесику,
Приплинь, приплинь
До бережка!
Зварила тобі борщику
У глиняному горщику.
Дам грудочку кашки,
Кільце ковбаски.
Приплинь, приплинь, Івасику,
Приплинь, приплинь, Телесику!
Зміючка. Не відповідає.
Яга. Значить, втопилися.
Зміючка. Дивіться, бабусю, сюди біжить...
Яга. Хто?
Зміючка. Телесикова мати. Яга. Сховаймося в кущах.
Виходять.
Вбігає стривожена Марія Степанівна.
Марія Степанівна (оглядаючи річку). Нема... Не бачу на воді човника.... Буря ж знялася раптово, страшна буря. (Гукає).
Івасику-Телесику, Приплинь, приплинь До бережка!
(Прислухається. Не чути голосу Телесика, а чути сопілку). Не відповідає... Невже... Синочку мій... (Гукає знову).
Івасику-Телесику,
Приплинь, приплинь
До бережка.
Зварила тобі борщику
У глиняному горщику.
Дам грудочку кашки,
Кільце ковбаски.
Приплинь, приплинь, Івасику,
Приплинь, приплинь, Телесику!
Голос Телесика. Чую, чую голос тонкий та дзвінкий. Я, матінко, припливу пізніше, бо зараз у нас рибка ловиться і мала й велика.
Марія Степанівна. Живий!.. Живий мій синочок. (Гукає). Івасику-Телесику, лови рибку і малу й велику. Я до тебе пізніше прийду. Чи ти чуєш мене, Івасику?
Голос Телесика. Чую, матінко, чую.
Марія Степанівна. Ну й добре. Тепер я спокійна. Наче важкий камінь зняли з моїх плечей. Піду знову поратись на городі. (Виходить),
Входять Яга і Зміючка.
Зміючка. Ви чули, бабусю? Телесик живий!.. Чули? Яга. Чула.
Зміючка. Невже до вечора нам доведеться його ждати?
Яга. Не доведеться. В мене ще є інші справи. Мушу впоратися з цим хлопчиськом раніше.
Зміючка. Ви щось придумали, бабусю? Яга (ходить, нервується). Думаю... думаю... Зміючка. Може, ще раз його погукати? Яга. Не треба.
Зміючка. Бабусю, дивіться... Яга (спинившись). Ну? Зміючка. Телесиків батько йде сюди. Яга (зраділо). Він, здається, коваль? Зміючка. Коваль. А що?
Яга. Сідай біля мене й запам'ятай. Ми з тобою немовби подорожні, дуже бідні люди. Стомилися, відпочиваєм.
Входить коваль з казанком у руках.
Андрій Петрович. Здрастуйте, люди добрі! Яга. Здрастуй, голубе, здрастуй, ковалю. Коваль. Здалеку йдете?
Яга. Ой здалеку. Люди ми нетутешні, люди бідні. По світі блукаємо, кращої долі собі шукаємо.
Коваль. А чи знаєте ви, де ваша доля перебуває?
Яга. Знаємо. Йти треба до синього моря, перебратися через ріки шумливі, обминути провалля глибочезні, перетнути три ліси густі, дрімучі. А тоді перед очима постане гора крута, висока. За тією горою і лежить наше щастя, тільки підступитися до нього неможливо.
Коваль. А чому ж неможливо?
Яга. Треба голос мати тонкий та дзвінкий, тоді дівчина-красуня, що зветься щастям, той голос почує, пробудиться від сну і звелить горі розсунутись надвоє... Коли б мені голос тонкий та дзвінкий.
Андрій Петрович. За цим діло не стане. Яга. Невже зможеш такий голос мені скувати? Андрій Петрович. Зможу.
Яга. Але ж я бідна старчиха, подорожня, грошей не маю, щоб тобі заплатити.
Андрій Петрович. Не треба мені плати. Чому добрій людині не допомогти?
Яга. Ой спасибі ж тобі, ковалю. Добре серце маєш. А коли ж можна буде прийти до твоєї кузні?
(Продовження на наступній сторінці)