Мороз. Я дуже радий познайомитися з вами і сердечно вам подякувать за сина. Він врятував мою онуку від злої Зміючки.
Мати. Від кого, кажете? Зміючки... А хто ж вона така? Телесик. Я дома поясню. Мамо! Тату! Дозвольте мені Новий рік зустріти ось тут, з Снігуронькою та її подружками. Снігуронька (до батьків). І вас запрошуємо лишитись. Всі. Залишайтесь. У нас буде весело.
Мороз. Зробите велику приємність не тільки моїй Снігуроньці, а й усім нам.
Андрій. Може, й справді, Маріє... Телесик (радісно). Лишилися... Лишилися... Забудько. А що, як Зміючка приведе сюди Бабу Ягу — костяну ногу?
Снігуронька. Не бійтеся. Дідусь і близько їх сюди не підпустить. Він дмухне на них холодом,— одразу втечуть.
Марія (оглядає ялинку). Яка ж вона рясна та красива! Хто ж ЇЇ прикрашував?
Сніжинки. Ми, Сніжинки.
— Ми прикрашали віти.
— Коли б іще свічок дістати.
Мороз. Не треба нам свічок, коли рясними зорями укрите небо.
Телесик. Зорями. Хіба ж дістанеш їх звідти? Мороз. Дістану! (Зводить руки догори, майнув ними в бік, до зелених віт). Ялинко лісова, зірками, барвами засяй!
Ялинка засвічується різнокольоровими вогнями.
Телесик. Ото диво! Яка ж вона красива! Яка чарівна!
Снігуронька. Подруженьки Сніжинки, чому ж ми стоїмо? (Підходить до Телесика). Ходімо танцювати разом з нами.
Телесик. Ходім! А де ж мій друг Забудько?
Забудько (стоїть у колі Сніжинок). Я вже тут. Танцювати люблю.
Мороз. Веселіться, діти, веселіться. Хай радісним і щасливим буде для вас Новий рік!
Музика. Дід Мороз виймає з торби подарунки.
Снігуронька (заспівує).
Ми легкі, як пушинки, Подруженьки Сніжинки.
Всі.
Давайте ж веселитися, Співать і танцювать, Адже ми тут зібралися Наш Новий рік стрічать.
Снігуронька.
Нам зорі-зоряниці Засвітять, мов сестриці.
З'являються Зміючка і Баба Я г а. їх ніхто не помічає, крім Діда Мороза Він дмухає на них, обдає холодом, виганяє геть. Яга свариться кулаком. Пісні і танці продовжуються.
Завіса
17
2 А, Щиян. т. 2
ДІЯ ДРУГА
В'ється ріка, обсаджена вербами та лозами. Удалині за лугом, на горбі, розташувалося село, а щ далі смугою простяглися дрімучі ліси. Спереду, праворуч,— тин, а на ньому глечики, горщики. Із-за тину визирають жовті шапки соняшників, красуються багряні, білі, фіалкові рожі. Чути сопілку. З хвірточки виходять з вудками Телесик і Забудько. В руках у Те-
лесика срібне весельце.
Телесик. Вудки взяв, а наживку маєш? Забудько. Наживку? Забув. Ти мене зажди, я швидко збігаю.
Телесик. Не йди нікуди. Поділюся з тобою. Я сьогодні ловитиму в'язів на зелений горох.
Забудько. Я теж хочу ловити в'язів. (Милується веслом). І хто тобі, Телесику, зробив таке гарне срібне веселечко?
Телесик. Еге, ти ще мого човника не бачив.
Забудько. Так я ж у тітки на хуторі гостював два тижні... То в тебе і човник є? А хто човника змайстрував?
Телесик. Весельце тато зробив, а човника ми майстрували вдвох... із татом.
До тину підходить мати Телесик а.
Марія Степанівна. Гляди ж, сину, як принесу сніданок та кликатиму тебе, то пливи до бережка, а як хто чужий гукатиме, то відпливай далі.
Телесик. Добре, мамо!
Марія Степанівна. Ну, ідіть же, мої любенькі хлоп'ятка, ловіть рибку і малу й велику. Ні пуху вам ні пера! (Знімає з тину глечик, горщик і зникає).
Забудько. А глянь-но, глянь, Телесику, яка рибка скинулася під вербою.
Телесик. Тут доброї риби нема. Хіба що разок закину, а потім попливемо на човнику в інші місця, де риба завжди ловиться. (Закидає вудку). Клює... Клює...
Забудько. Дивись, як поплавець шугнув у глибочінь.
Телесик. Окунь. А може, й щука. Підсікаю! (Витягає з води рибу, скрикує). Золота! Ніколи ще не ловив такої.
Забудько. Золота!
Голос рибки. Любий хлопчику, Телесику! Телесик (сторопів). Чуєш? Це вона... Це золота рибка промовляє людським голосом. Забудько. Втікаймо! Телесик. Зажди.
Голос рибки. Не лишай мене, Телесику, на піску. Без води, під палючим сонцем, я швидко помру. Зглянься, вкинь мене в річку. Повік твоєї послуги не забуду. Може, і я тобі колись у пригоді стану.
Забудько. А може, це Баба Яга перетворилася в золоту рибку?
Рибка. Ні, я не Баба Яга — костяна нога. Я справжня золота рибка. Я щодня тебе, Телесику, на човнику бачу, знаю твою матір, батька, знаю друзів твоїх.
Забудько. А як же мене звати?
Рибка. Забудьком тебе звати, а ще є у вас друг Незнайко. Забудько. Правду сказала золота рибка. Що ж ми з нею будемо, робити?
Телесик (відчепив з гачка). А ось що... Пливи, золота рибко, куди хочеш, тільки на гачок більше не потрапляй. Рибка. Спасибі тобі, Телесику!
Телесик. Попливла. Бачив, як вона одразу поринула у глибінь.. (Глянув на небо). Ну, ось сонечко піднялось, а його і досі нема. Запізнимось на ранній кльов, то вже нічого не піймаємо. Мабуть, ходім до човника.
Виходять. З'являються Баба Яга і Зміючка. Яга. Попливли.
Зміючка. Я вже простежила... Знаю. В оцю пору завжди, а бува, що й на зорі вирушає Телесик по рибу. Я г а. Де живе — знаєш?
Зміючка. Знаю. (Показує). Оце над річкою його хата. Яга. Запам'ятаю.
Зміючка. Він, бабусю, хотів мене вбити. Він і вас лаяв, нахвалявся хату спалити, щоб і духу, каже, їхнього в лісі не було! Коли б тільки нам його піймати.
Яга. Піймаю.
Зміючка. А кару я сама придумаю для нього. Яга. Придумаємо разом. Зміючка. Хтось іде сюди.
Яга. Не люблю я людей. Ходімо сховаємося в лозах.
Виходять. Лине мелодія сопілки. З вудками, підсакою входить Незнайко.
Незнайко. Спізнився. Човника вже немає на причалі. Що ж, сам винен. Умовлялись зустрітися на сході сонця, а я так заснув... Нічого, половлю з бережка, а потім пройдусь по греблі, там добре ловляться окуньці. (Стає біля верби, закидає вудку).
Входить Орися з відрами на коромислі, ступає обережно, як всі сліпі.
О р и с я. Чи тут хтось є? Незнайко. Є.
Орися. Незнайко. По голосу тебе впізнала. Що ти тут робиш зраночку?
Незнайко. Рибу ловлю. А ти, Орисю, по воду прийшла?
Орися. Атож. Та боюся, щоб у річку не впасти.
Незнайко. Давай відра. (Забирає відра, черпає ними воду). Розсаду поливатимеш?
Орися. Розсаду я вже полила, а це для квітів. Ти любиш квіти?
Незнайко. Не знаю.
Орися. А я люблю... Дуже люблю... Вони моє темне життя скрашують... квіти...
Незнайко. Тобі не страшно ото самій у хаті жити?
Орися. Чого ж страшитися? До мене подружки ходять. Іноді провідує мене батько. Сьогодні теж обіцявся бути.
Незнайко. А хто тебе осліпив? Адже ти, Орисю, була зрячою?
Орися. Дівчини тієї не знаю. А трапилось це два роки тому. Пішла я до лісу по ягоди суниці. Уже глечик доверху назбирала, коли дивлюсь — виходить з кущів дівчина, посміхається до мене, а очі в неї, як у вовка, горять. Злякалась я, мовчу. А вона підійшла до мене: "Дай мені ягід!" Я дала жменю. Вона зразу їх в рот собі вкинула, ще просить: "Дай мені ягід!" Я знову дала. Вона втретє просить: "Дай мені ягід!" А я тоді їй і кажу: "Чому ти, дівчино, просиш у мене ягід? Дивись, скільки їх у траві росте. Сама збирай". То вона дуже розсердилась, зірвала квітку, що зветься сліпотою, і бризнула росу з тієї квітки мені на очі. Одразу світ переді мною потемнів. Два дні я блукала в лісі, поки знайшов мене батько.
Незнайко. Ну хто ж вона, та дівчина лиха?
Орися. Не знаю. Вперше ото її в лісі тоді побачила.
Незнайко. А коли б знову довелося тобі з нею зустрітися, чи пізнала б її по голосу?
Орися. Пізнала б.
Незнайко. І ти ніколи тепер не побачиш світу сонця?
Орися. Маю надію побачити. Отож як засліпила мене дівчина, через кілька днів уночі приходить до нашої хати Баба Яга — костяна нога. "Я,— каже,— чула, що хтось затемнив твою дочку. Я зможу повернути їй зір, якщо ти підеш до мене наймитом".— "А на який строк і яка мені буде плата?" — запитує батько, а Баба Яга відказує: "Плати тобі не буде ніякої, а робитимеш у мене сім літ, робитимеш все, що звелю". Подумав батько та й питається в мене: "Орисю, ти зможеш сама вдома хазяйнувати?" Я кажу: "Зможу, таточку". Ото він і погодився стати наймитом, щоб тільки Баба Яга повернула мені зір. Два роки вже тато відробив, а ще робити йому лишилося п'ять літ. І ще п'ять літ бути мені незрячою.
Чути сопілку.
(Прислухається). Це пастухи так добре грають?
Незнайко. Не знаю.
Орися. Заговорилася з тобою. А працювати хто за мене буде? Ти вже набрав мені води?
Незнайко. Набрав. Ось твої відра, Орисю. (Допомагає їй почепити на коромисло).
Орися. Спасибі тобі.
Незнайко. Нема за що. Може, тебе, Орисю, на дорогу вивести?
Орися. Я тут дорогу сама добре знаю. Незнайко. Щось не клює риба. Піду, мабуть, до греблі. (Виходить).
Входить Зміючка.
Зміючка (до Орисі). Зажди, дівчино, зажди трохи. Орися (вражено). Що чую я? Той самий голос. Хто ти? Хто?
Зміючка (змінює голос). Я бідна дівчина, подорожня. Тутешніх країв не знаю. Йду вже два місяці ще й два дні до рідної матінки. Сонце припікає. Спрага мене мучить. Дай мені, дівчино, води напитися.
Орися. Не дам! Це ти... ти мене осліпила в лісі росою невидющою! Пізнала... Я тебе по голосу пізнала...
Зміючка (витягає з вузлика отруту, кидає у відра). Ще ти про мене згадаєш! (Втікає).
(Продовження на наступній сторінці)