«Де тирса шуміла» Анатолій Шиян

Читати онлайн драму Анатолія Шияна «Де тирса шуміла»

A- A+ A A1 A2 A3

С е м і о н (подумавши). Панові гетьману шлю уклін усно, а батенькові писати важко, щоб, бува, мій лист не потрапив до бояр. А такої людини, яка б могла передати листа до рук госу-даревих,— мені не знайти. І ти, кошовий отамане, змилуйся наді мною і нікому з руських людей про це не кажи. А за твою ласку, довіру й допомогу — пожалую тебе я щедро милостями царськими. Адже наслідником російського престолу буду я!

Іван Сірко (пильно дивиться на Семіона). В твоїй появі серед війська Запорозького вбачаю ворога таємний хід. Скажи одверто: чий ти посланець — ханський чи султанський?

С е м і о н. Клянусь тобі...

Іван Сірко. Не клянись! Мушу знати правду. С е м і о н. Я вже сказав... Іван Сірко. Катуватиму!..

М і ю с к а. Царевич він... Справжній царевич Семіон! У нього на тілі знаки: на правому плечі царський вінець, на руці — двоглавий орел, а на грудях місяць із зіркою.

К о з а к и. А може, й справді він царевич?

Іван Сірко. Браття! Отамани-молодці, військо Запорозьке, низове, дніпровське, як старий, так і молодий! Буде добре, коли ми всі пересвідчимось, чи є у нашого государича на тілі царські знаки, чи, може, він лихий зайда, чорні помисли має і служить ворогам.

Загомоніли схвильовано козаки.

М і ю с к а. Я говорив... Я присягався... Браття! Невже мені не вірите?

Семіон. Я говів у піст і на сповіді під клятвою (хреститься) казав священику і клянусь зараз перед вами, запорозькі козаки... Царевич я!

Іван Сірко. Зірвати з нього сорочку!

Козаки зривають.

Шевчик (оглядає). Ніяких царських знаків на тілі немає. Тільки на грудях є... якісь лишаї!

Козаки. Хотів кошового отамана одурити. Хіба його одуриш?

— Може, він служить кримському ханові?

— Може, турецькому султанові?

— Смерть йому! Смерть!

— І спільникам його... смерть!

С е м і о н. Ні, ні!.. Не вбивайте... Я все скажу... І про Юзефа Ольховського скажу... Це він розшукав мене і привіз до хана Мурад-Гірея.

Мі юс к а (з жахом). Що ти верзеш? (До запорожців). Браття січовики! У царевича з переляку помутився розум.

С е м і о н. Ні, я правду... Я не царевич... Я — син варшавського міщанина Івана Воробйова. Ми бідно жили, дуже бідно, а він, Юзеф, сказав, що я схожий на царевича, обіцяв гроші... Навчив, що робити... Переправив у Січ... Але я не винний... Не вбивайте... Я все, все розкажу...

М і ю с к а. Не вірте йому, браття! Не вірте! Я знаю. Я присягаюсь вам — царевич він! Справжній царевич Семіон!

Іван Сірко. Ми допитаємо їх як то годиться. І, якщо виявимо чорні помисли та зраду,— звелю я самозванця і спільників його закути в залізо й доставити на волю і розсуд государя. Чи будемо стояти на тому, браття, військо Запорозьке низове?

Запорожці. На тому і стояти будемо!

Перепелиця. Друзів ми не видаємо з Січі, а з ворогами дружби в нас нема!

Голоси. Що заслужив, те й маєш!

— І ти скажи: ще молоденьке ж зовсім, а вже

гадюченя!

Запорожці обеззброюють і в'яжуть руки самозванцеві, Іванові Міюсці та

їхнім однодумцям.

Перепелиця. Не мудро діють вороги. Та хіба ж можна проти такого сокола на битву посилать курча?

Іван Сірко. За цим курчам, у тому певний я, спліталися ворожі і гидкі тенета змови... Ведіть!.

Козаки виводять Семіона. Хапають Івана Міюску, він виривається з їхніх рук, кидає шаблю, шапку, роззуває чоботи.

М і ю с к а. Ех! Пропав Міюска ні за цапову душу!

Хтось з козаків царським прапором замітає за ними слід.

Іван Сірко. Я вже говорив про гінця з турецької сторони. Браття січовики! Чи бажаєте слухати, що пише нам султан? Всі. Бажаємо! Бажаємо!

Іван Сірко. Писарю Перепелице, виконуй волю запорожців!

Перепелиця (виходить наперед, читає). Султан Магомет Четвертий запорозьким козакам: "Я султан, син Магомета, брат сонця й місяця, онук і намісник божий, володар царства Македонського, Вавілонського, Єрусалимського, Великого і Малого

Єгипту, цар над царями, володар над володарями, незвичайний лицар, ніким не переможений воїн, невідступний охоронець гроба Ісуса Христа, попечитель самого бога, надія і втіха мусульма-нів, острах і великий оборонець християн,— повеліваю вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без усякого опору.

Гомін, сміх між козаками.

І мене вашими нападами не беріться турбувати".

Іван С і р к о. Ну як, козаки-січовики, чи погодитесь ви на тому, щоб добровільно і "без усякого опору" здатися турецькому султанові?

Козаки. Били ми його не раз, то ще будем бити!

— Авжеж, бити будемо!

— Чи бач, чого захотів... без усякого опору...

— Не здамося!

Іван Сірко. Отак і я гадаю, що не здамося. То, може, браття-січовики, напишемо відповідь турецькому султанові?

Схвальні вигуки.

Писарю Перепелице, виконуй нашу волю!

Повільно розміщуються так, як на картині І. Рєпіна "Запорожці".

Запорозькі козаки турецькому султанові Магомету Четвертому. Пиши: "Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і..."

Голос. Самого луципера секретар!

Іван Сірко. Згодиться. Який ти в чорта лицар? Чорт викидає...

Голос. ...а твоє військо пожирає.

Сміх.

Перепелиця. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати.

Іван Сірко. Твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою, вавілонський ти кухар!

Голос заїки. Ма-ма-кедонський ко... ко... )

Всі. Колесник!

— Єрусалимський броварник!

Шевчик. Олександрійський козолуп!

Голос. Великого і Малого Єгипту свинар!

Голос заїки. Та... татарський... са... са...

Всі. Сагайдак!

Голоси. Каменецький кат!

— Подолянський злодіюка!

— Самого гаспида внук!

— І всього світу й підсвіту блазень!

— А нашого бога дурень!

Іван Сірко. Який же ти в біса лицар, коли не можеш голим задом убити... їжака!

Сміх, вигуки.

Голоси. Свиняча морда!

— Нехрещений лоб!

— Хай би взяв тебе чорт! Перепелиця. Отак тобі козаки відказали, плюгавче!..

Числа не знаєм, бо календаря не маєм. Місяць у небі, год у книзі, а день такий у нас, як і у вас, поцілуй за те ось куди нас!..

Загальний регіт. Козаки застигають у позах, змальованих на картині І. Рєпіна

"Запорожці".

Завіса

КАРТИНА ШОСТА

Чортомлицька Січ. Різдвяна ніч. Заметені снігом запорозькі курені. Біля старого дуба, на якому почеплено дзвін, ходить вартовий. Де-не-де в куренях ще світяться шибки вікон, але поволі гаснуть вогні Чути колядку, а потім виходять запорожці з шестикутною зіркою. Серед запорожців Степан Чорногор з кобзою, але озброєний.

Колядка

.. А в полі береза тонка та висока. Щедрий вечір, добрий вечір! А на тій березі кора золотая... Щедрий вечір, добрий вечір! Налетіли пташки з далекого краю... Щедрий вечір, добрий вечір! Взяли тую кору, кору обдзьобали... Щедрий вечір, добрий вечір!

Куняє в дрімоті вартовий. Входять Данило Гунда, єзуїт О л ь —ховський з татарами і яничарами, підкрадаються, хапають вартового, обеззброюють.

Данило. Здійматимеш галас — придушимо! Ольховський. Правду скажеш — хан Мурад-Гірей озолотить.

Вартовий (гукає). Агей, браття-запорож...

Йому затуляють рота, виводять.

Д а н и л о. Я знаю тут всі входи й виходи. Я добре знаю звичаї запорозькі. Все військо на різдво перепилось.

Ольховський. А що, коли... не перепилось?! І не все військо спить?

Д а н и л о. То спатиме... І засне навіки.

Ольховський. Про Максима Пелеха ти не забув? Хан звелів узяти його живцем.

Данило. Не розумію, навіщо ханові простий козак? Ольховський. Поглянь!..

З куреня виходить козак Шевчик, стає біля порога.

Шевчик (кричить через розчинені двері). Козирна шістка не козирного туза б'є. (Вдивляється). Турки... Турки... Татари? Що це? Сон? (Протирає очі). Ні, не сон. Бачу... турки... татари... турки... (Стріляє з пістоля).

Починається битва.

Бий турків! Бий татар!

Дехто з воїнів виплигує через вікно і відразу встряє в бійку. Данило-і Ольховський зникають. Ось писар Перепелиця шаблею тіснить стамбульського яничара. Пробігають через сцену запорожці, переслідують-

турків і татар.

Вривається Степан Чорногор без бандури, з оголеною шаблею. Тіснить його молодий яничар. Б'ється завзято Максим Пелех. Його оточують кілька татар. Серед них Данило.

Данило. Живцем його беріть... Живцем!

На Максима накидають сіть. Заплутавшись у ній, він падає. Максим. Браття! Вируча-а-а!..

Данило. Несіть мерщій! Вам буде щедра нагорода від самого хана.

З'являється Роман з оголеною шаблею, пізнав рідного дядька. Роман. Ви?.. З ними?..

Данило (вихоплює шаблю). Убийте його... вбийте!

Воїни-татари, облишивши Максима, починають битися з Романом. Той тіснить їх за сцену.

Максим (вивільняється з сіті, знаходить свою шаблю). Сіті накидати? Живцем мене брати? Ну, виродки погані, я вам віддячу зараз! (Рішучий, гнівний, знову кидається в бій).

За сценою чути голос Івана Сірка: "Винищуй, браття, враже зілля!" Крики, постріли, брязкіт мечів, шабель. Та поволі гомін бою стихає. Вривається на сцену розпалений битвою кошовий, за ним писар.

Перепелиця. Бачиш, не встояли... Втікають... Іван С і р к о. їх треба переслідувать. Ані хвилини передишки.

(Продовження на наступній сторінці)