«Де тирса шуміла» Анатолій Шиян

Читати онлайн драму Анатолія Шияна «Де тирса шуміла»

A- A+ A A1 A2 A3

Ярина. Все добро своє віддай, а викупи її.

Іван С і р к о. Не жаль мені добра. Уже я посилав своїх гінців до хана, але Мурад-Гірей не захотів дочку мою з неволі відпустити. Якісь потайні в нього плани, а які — не розгадаю, про дочку думаю щодня... Це рана незагоєна в моєму серці.

Ярина. Знай: твоє горе — моє горе. Твої радощі — мої радощі. Ближчої людини немає для мене в світі. Ти єдиний...

Іван Сірко. Я знаю це, Ярино!

Ярина. Ну, ось заморю тебе сьогодні голодом... (Побігла до хати.)

Іван Сірко (дивиться їй вслід). Чайка ти моя дорога! (Взяв бандуру до рук, заграв, заспівав).

Ой чого ти, дубе, На яр похилився? Ой чого, козаче, Не спиш, зажурився? Гей, мене чарують Зорі серед ночі, Не дають заснути Серцю карі очі.

Входить Ярина з закускою. Зупинилась, слухає.

Гей, лети, мій коню, Степом і ярами, Розбий мою тугу В бою з ворогами.

Поставила закуску,, дивиться на Івана Сірка, потім підходить до нього, цілує

його посивілу голову.

Ярина. Спасибі тобі, Іване. Іван С і р к о. Та й за віщо?

Ярина. За добру пісню. (Наливає чарку). Випий! Настояна добре на коріннях та травах. Іван Сірко. Разом давай. Я р и н а. Ти ж знаєш, не люблю її. Іван Сірко. Хоч одну.

Ярина. Вишнівки вип'ю. (Наливає). За твоє здоров'я, Іване Сірко!

Іван Сірко. А я за тебе вип'ю, Ярино!

Цокаються, п'ють, цілуються.

Ну, ще по одненькій? (Наливає).

Я р и н а. А я тобі, Іване, приготувала подарунок.

Іван Сірко. Мені?.. Подарунок? Та я все маю, що козакові потрібно.

Ярина. Від цього подарунка не відмовишся. Ходімо ж до* хати — покажу.

Іван С і р к о. Ну ось я вже ладний і про чарку забути. Ярина. Чарка твоя ніде не дінеться.

Виходять. З'являються Юзеф і Данило.

Ю з е ф. Все робити, як домовились.

Данило. Страшно...

Юзеф. Про страх тепер не думай.

Данило. Сірко обережний... і дуже гострий на око...

Ю з е ф. Не бійся. Тобі він довіряє. Ти близький родич. (Озирається). Місце тут глухе. Ляже спати і засне навіки. Іншого-виходу нема. Ханське повеління мусить бути виконане. Ти одержиш добру нагороду.

Данило. Нагороду... Вже пробував один мурза татарський... А що з того вийшло?

Ю з е ф. Не пощастило мурзі...

Данило. Забив його Іван Сірко з пістоля... там же, за столом. Як собаку, забив. Боюсь, щоб і мені не довелося... собачою смертю...

Юзеф. Іди.

Д а н и л о. А може, разом?

Юзеф. Підеш сам, як домовились, а я ждатиму тебе напоготові... біля коней. (Зникає).

Данило (хреститься). Ну, боже поможи!

-З хати виходять Ярина та Іван С і р к о без зброї, тримаючи в руках

нову вишивану сорочку.

Ярина. Подобається? Іван Сірко. Дуже.

Данило. Б'ю чолом тобі, кошовий отамане... Іван Сірко. Не знаєш порядку?

Данило. Знаю, та ти не гнівайся, що турбую. Маю до тебе...

Іван Сірко. Ну, швидше говори...

Данило. Бачу, сердишся. Наче ми не родичі з тобою.

Ярина. Родичі?.. Іване, це твій родич?

Іван Сірко. Софіїн брат...

Ярина (зніяковівши). Не знала я, що тут, на Січі, в тебе такий родич.

Данило. Ая вас знаю... Бачив якось у Мерефі, та не сподівався...

Іван Сірко (гостро дивиться на шуряка). До цього тобі .діла нема.

Данило. Хіба я щось кажу? Не маленький. Зумію помовчати.

Ярина. Іване, чого ж ти не запрошуєш родича до столу? Я зараз... (Іде до хати).

Іван Сірко. Ну, сідай уже. По чарці вип'ємо, та й... з богом...

Данило. Щось не дуже люб'язний ти до мене... А коли я твого Романа в бою врятував...

Іван С і р к о. За те була тобі подяка, як воїну. (Налив собі, налив Данилові. Випив не цокаючись). Якісь вісті маєш з Мерефи... Щось про Софію скажеш?

Данило. Про Марію.

Іван Сірко. А що... з Марією?

Данило. З ханської столиці прибула людина вірна. Можна викупити Марію з татарської неволі.

Іван Сірко. Брехня! Я посилав уже гінців і добре знаю — не хоче хан Мурад-Гірей дочку мою з неволі відпускати... Що чув іще?

Данило (ухильно). Та чув, я, немовби хан вже нахвалявся продати мою племінницю купцям заморським... у гарем...

Іван С і р к о. Де б не була — я визволю дочку!

Данило. Підеш на Крим війною?

Іван Сірко (не слухаючи). Ще трусону їхні улуси!

Данило. Подумай добре перед тим, як вирушати у похід. Підеш на Крим війною — Марії не застанеш...

Іван Сірко. Побоїться хан щось лихе їй заподіяти...

Данило. Навіщо йти війною, коли це все можна зробите інакше. Кажу ж тобі, з Бахчисарая прибула людина...

Іван Сірко (бере люльку). Слухаю... (Обмацує кишені). Зажди трохи... Кресало забув у хаті. (Виходить).

Данило. Господи допоможи!.. (Сипле в чарку отруту), Тільки б випив... Всього одну чарку... Всього ж одненьку...

Іван Сірко (виходить з хати). Розповідай...

Данило. Ще встигну. Давай, Іване, вип'ємо за твоє здоров'я, щоб довго ти отаманував у славному війську Запорозькому і жив сто літ на страх султанові та ханові, а нам, козакам...

Іван Сірко (пильно дивиться на гостя). Що сипав у чарку?

Данило (розгубившися). Я?.. У чарку?.. Нічого не си... (Хреститься).

Іван Сірко (чарку підносить Данилові). Пий!.. Данило. Навіщо ж? Я маю свою... Іван Сірко (суворо). Пий!

Данило. Ну... візьму... (Рука тремтить). Щоб не думав...

Цокаються.

(Випускає чарку і з жахом дивиться на розлюченого Сірка). Клянусь тобі...

Іван Сірко (гукає). Ярино!..

На порозі з'являється Ярина Кардаш.

Ярина (помітивши в Даниловій руці пістоль, кричить). Не смій! (Підводить на гостя зброю).

Але першим у неї стріляє Данило й вибігає.

Іван Сірко. Ярино! (Метнувся до неї).

Ярина, вхопившись рукою за гілку яблуні, болісно дивиться на Сірка.

Ярино!.. Чого... чого ти мовчиш?

Ярина зів'яла.

(Схопив її на руки, не знає, де покласти). Я зараз... зараз... одвезу тебе в Січ... У нас із страшними ранами були козаки, і рани їм загоєно. (Гукає). Гей, хто там?.. Коня мені!.. Швидше коня!.. (До Ярини). Я врятую, я не дам тобі померти... Не дам! (З жахом дивиться в її обличчя, кладе на траву під яблунею). Ти... чуєш?.. Чуєш мене?.. Ярино!.. Сорочку мені подарувала, а сама... Як же я тепер без тебе... І не зустрінемось... І голосу твого не почую... Ярино! Чайко моя дорога! (Схиляє голову до неї, застигає).

Завіса

КАРТИНА П'ЯТА

Запорозькі курені. Трьохсотлітній дуб, гармата. Біля неї д в о є вартових з списами. У глибині сцени передсвітанковий краєвид Дніпра. Поволі багряніє схід.

1-й вартовий. Широкий світ, а бідній людині нема де подітися.

2-й вартовий. Нема... Ой, нема!

1-й вартовий. Втік я від поміщика — волі шукав. І зібралося нас, сіромах, на Запорожжі з України, з Московії... Є дончаки, є білоруси... Багато всякого люду... А роздивився — і тут скубуть нашого брата... хто як може.

2-й вартовий (викрешує вогонь для люльки). Скубуть...

1-й вартовий. Учора з Січі знову вирушили отаман і двоє старший на зимівлю до своїх хуторів. І пішло з ними козаків ■сорок сім душ.

2-й вартовий. Аякже! В хазяйстві потрібні наймити.

1-й в а р т о в и й. Та мали б совість, а то ж здирають у тих наймах з козака останню сорочку! Отож і виходить, що звання у нас козаче...

2-й в а р т о в и й. А життя собаче!

Чути литаври.

1-й вартовий. Що трапилось? Навіщо скликають раду? 2-й вартовий. Дізнаємось.

•Сходяться запорожці. Тут і старшина, тут і курінні отама-н и. З'являється Іван Сірко з булавою.

Іван Сірко. Браття! Панове старшино! Курінні отамани, воїни-молодці війська Зопорозького, низового, січового! Прибув гонець з турецької сторони, привіз листа. Послухаємо зараз, що пише нам султан, та поміркуємо, яку йому відповідь дати.

Поспішно входить Щербак.

Щербак. Пане отамане... Новина! Іван Сірко. Що трапилось?

Щербак. З річки Самари до нас у Січ прибув царевич Се-міон із своїм старшим вождем Іваном Міюскою.

Іван Сірко. Царевич Семіон? (Подумавши). Проси!

Входить козак з розгорнутим прапором, за ним — Семіон, не рум'яний, не русявий, трохи смуглявий, одягнений в зелений, підшитий лисицями каптанець. Дуже з вигляду молодий. За ним Іван Міюска, козаки.

М і ю с к а. Княже царевичу Семіоне, перед тобою кошовий отаман війська Запорозького Іван Сірко.

Семіон (шанобливо вклоняється). Б'ю чолом славному кошовому війська Запорозького.

Іван Сірко. Чув я, що ти називаєшся сином якогось царя. Скажи правду, боючись бога, тому, що ти дуже молодий: чи нашого ти великого государя і великого князя Олексія Михайловича син, чи іншого якогось, що знаходиться під самодержавною рукою його?~.Кажи правду, щоб ми не були одурені тобою так, як іншими шахраями та злочинцями, які були у війську.

С е м і о н. Бог мені свідок, я справжній син нашого великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержавця, а ніякого іншого.

М і ю с к а. Це справжній царевич.

Іван Сірко (вклоняється царевичу). Про таке треба подати вість гетьману і написати листа великому государю.

(Продовження на наступній сторінці)