Жаба-ропуха перед тим, як приснитися студентові Кошуку, спала важким довгим сном (майже так само, як спав він оце зараз), коли ж вода підмила ґрунт, і земля з шурхотом обвалилася у рівчак. Голодні струмені почали спрагло роз'їдати землю і жаб'ячу нору. Холодний потік підхопив ропуху і виніс її із затишної хати. Вона сонно водила лапами, хвилі били її у засліплені брунатні оченята; жаба моргала, і її відносило все далі. Коло дороги ропуха зачепилася за бур'янину, і холодна вода почала хльостати її по боках. Жаба зачепилася за бур'янину другою лапою і з натугою вибралася на розмиту вулицю. Дощ лопотів навколо, обхлюпував її рідким багном, подзьобував їй спину, і вона проскакала по дорозі. Холод зціплював м'язи, і ропуха ледве рухалася, її брунатні оченята дивилися на світ здивовано й не розуміючи. Жаба трохи проповзла дорогою, і її лапи з розчепіреними гострими пальчиками липли в болото. Не розбирала напрямку, але знала, що їй треба вибратися із дороги, де так незатишно дзьобалися краплі, а може, і зі сну студента Кошука, де їй також було незатишно. Ропуха зібралася на силі й стрибнула. Але в цей час почувся гуркіт і лопотіння. Жаба припала до землі. їхала підвода, сонний дядько в зеленому брезентовому плащі, зовсім схожий на батька студента Кошука, помахував пужалном. Кінь ступав, низько опустивши голову, а вода стікала з обідків коліс жовтими брудними струмками. Жаба ще більше зіщулилася, очікуючи, що на неї наступить копито, але копито ступило обіч неї. Ропусі захотілося вритись у землю; і вона поворушила лапками: перед очима повільно оберталося колесо, і жабі здалося, що це зовсім не колесо, а чиєсь велетенське око. (Студент Кошук щось подібне читав у котрогось із філософів. Око — це природний циркуль, так, здається, він читав, а центр його — зіниця. Що коло в колесі, що зіниця в оці і що промінь у сонці в небесних і земних тьмах знамень...). Жаба ще більше зіщулилася, скільки могла, вилуплюючись на те колесо, зовсім не тямлячи, що це філософічний символ, а воно в'їдалось у розгрузлу дорогу, розсовуючи болото, і болото відсунуло ропуху трохи вбік. Колесо проїхало, тоді почало обертатися друге. ("Міркуй і так, — пригадав студент Кошук того-таки філософа. —Коли вечір з піччю голодний, тоді ранок із світлом ситий". "Сповниться завтра... Розумію-бо сон цей, що вночі його бачив..."). Так думав уві сні студент Кошук, а жаба-ропуха безтямно лупилася і на це друге колесо, і цього разу не тямлячи, що й то філософський символ. Воно лягло в перший жолобок, прокладений попереднім колесом, і жаба перестала боятися. Вона спробувала поворушитися. Це вдалося, і вона стрибнула через жолобка. Із задоволенням ляпнулася на живіт і пострибала до невиразно сірої в цьому світлі трави. Гостро покльовували їй спину крижані крапельки; жаба скочила в траву й побачила камінь, під який можна було б підповзти. Вона влізла туди, вже відчуваючи приємний дух весняної землі, і знову солодка нерухомість почала охоплювати її тіло. Жаба приплющила оченята, ще здригалася від відчуття щойно пережитого, але її маленький мозок не в силі був утримати навіть страх. Довкола пахло так само, як пахло в її норі, вогка тиша голубила жабу, і шкіра її перестала труситися. Ропуха випустила слину і заплющила повіки, мріючи про ще один подвиг: аби вибратися із поплутаного голодного сну студента Кошука...
Отака дурниця привиділася студентові, а все тому, що він ліг спати, не повечерявши. Просто витратив перед цим останні карбованці, а до стипендії лишалося ще кілька днів. Річ у тім, що студент Кошук часом бував безрозсудним, хоч і захоплювався філософією. Йому по-дитячому захотілося цукерок, і він купив їх аж кіло. А потім не міг дивитися на ті цукерки, бо від них уже й нудило, хоч і сподівався, що цукерки покриють йому нестачу їжі. Отож, прокинувшись після того дурного сну, студент Кошук лежав і слухав, як бурунить у животі. Лаяв себе за те, що починає втрачати звичну селянську ощадність і все рідше дбає про завтрашній день, тобто все рідше думає, чи вдасться йому дотягти до стипендії. В роті було сухо. Думав, що сьогодні треба буде відсидіти три довгі "пари", але перед тим мав піти на розшуки їстівного. Прозаїчно гадкував про штани, які готувалися от-от розповзтися, а де дістати нові? — батько давно не присилав ані карбованця, може, тому й приснився йому сьогодні. За вікнами періщив весняний дощ, і студент Кошук відчув, що в душу йому закрадається чіпка печаль. Кілька років тому він приїхав сюди, зляканий і покірний долі, і місто вразило його: здалося великим і значним. А зараз уже здавалося малим і тіснуватим. Подумав, що студентам великих міст мало б житися краще: там швидше знайдеться підробіток. До того ж, йому ліньки було шукати підробітку, і він зі смутком вислуховував, як буркоче в животі і посмоктує під ребрами. Нахилився й підняв із підлоги пачку сигарет. Висмикнув одну й затягся. Ну от, тепер легше! Тепер можна подумати й про дівчат-однокурсниць чи й чужих, але останнім часом вони не викликали в нього тієї щемливої радості, яку можуть викликати дівчата. І йому стало жаль, що ніхто не пробуджує в його голодній душі щемливої радості. Більше того, йому здалося, що він після цього сну якось ніби змінився, що на тілі в нього напнута жаб'яча шкурка, а може, в тому сні він і справді перетворивсь у жабу? Здригнувся, хоча й яка безглузда була ця думка. Провів пальцями по тілу: ні, тіло в нього було, як завжди. Тоді він почав себе переконувати: "Ось я зараз лежу, мені добре, хоч я з біса голодний. Чого мені бракує? Не маю ніякого майна, ніяких турбот і зобов'язань. Я можу встати й піти, а можу й не вставати...". Загалом, він не хотів, щоб навчання швидше закінчилося, щоб іти на свій хліб, адже тоді почнеться ще більша нудьга, як тепер. Тоді чорта лисого робитимеш, що тобі заманеться! Вдивлявсь у тонучу серед сутіні стелю і пускав догори попелясті хмарки диму. За вікнами гуляли вогкі струмені, і він з насолодою відчув, що хазяї сьогодні трохи протопили кімнату.
(Продовження на наступній сторінці)