«Диявол, який є (Сота відьма)» Валерій Шевчук

Читати онлайн твір Валерія Шевчука «Диявол, який є (Сота відьма)»

A- A+ A A1 A2 A3

Патер Йоаган знову викруглив очі. О, йому трапилася таки й справді незвичайна відьма, мудро навчена самим дияволом. Яка велика сила її логіки! Але й він не ликом шитий.

– Знання про свої лихі вчинки в тебе є, – сказав він. – Вони лише сховані в тобі. Ми ж спробуємо відігнати від тебе твого захисника – диявола, і ти все пригадаєш. Починай, кате!

Кат схопив Катарину за руку й потяг у куток, де стояла драбина й лежали катівські інструменти.

– Роздягнешся сама чи допомогти? – спитав він.

– Роздягнуся сама, – сказала Катарина.

Скинула одежу, хоч їй було жахливо соромно. Але не бажала, щоб її роздягав цей виродок.

Кат тим часом схопив смолоскипа, що стримів запалений у підставці, й підніс до її волосся. Волосся затріщало й узялося полум’ям, Катарині нестерпно запекло, й вона кинулася бігти. Але кат підставив їй ніжку, вона гримнула об підлогу, полум’я при цьому збилося. Кат міцно зв’язав її, а тоді запалив знову.

– Господи, допоможи мені! – крикнула Катарина. – Господи, не можеш залишити мене, неповинну!..

Коли отямилася, над нею зависло обличчя ката. Нестерпно боліли опіки на голові й у паху.

– То що? – спитав кат. – Прояснилося тобі?

– Ліпше тобі признаватися, – сказав кволим голосом патер.

– Гаразд, – мовила Катарина. – Я охоче помру і признаюся в тому, чого бажаєте. Але при одній умові, – вона облизала попечені губи.

– Чи ж ви чули таке, отче, – сказав кат. – Вона ставить нам умови! – І він грубо зареготав.

– То її право, – спокійно промовив з глибини кімнати патер Йоганес. – Ми тебе слухаємо.

– Признаюсь у всьому, – сказала Катарина, – коли ви, мої судді, візьмете на себе відповідальність за мій гріх брехні.

Кат аж відсахнувся:

– Чули, отче? – скрикнув він. – Ні, я ще такого не чув!

– Це свідчить, – спокійно сказав патер Йоаган, – що диявол пообіцяв їй свій захист. Продовжуйте! Пошукайте на її тілі місць диявола.

Кат почав наколювати тіло Катарини голкою, але вона вже не кричала, тільки здригалася. Патер Йоганес навіть не зійшов зі свого крісла, але пильно стежив за маніпуляціями ката.

– По-моєму, в неї все тіло – місце диявола, – сказав він. – Так буває в тих, "котрі особливо ним люблені. Маю переконання, що нам трапилася по-особливому люблена дияволом відьма.

– І я так думаю, – сказав кат.

– Катарино Ліпс! – проголосив патер. – Перш ніж перейти до справдешніх тортур, ще раз закликаю тебе: з’яви істину!

– Пане судде, – сказала жінка. – Одного у вас прошу: осудіть мене невинну. Охоче б зізналася, але я справді невинна. Не чинила я ніяких лихих справ.

– Переходьте до третьої міри тортур, – сказав патер Йоганес.

Кат почав загвинчувати біля Катарининої ноги жом. Катарина закричала.Тоді їй поклали до ротасаріstrum[11] іще більше стягли гвинти. Жінка вся зціпилася, але жодної сльозини не випало з її очей.

– Ну що ж, – сказав патер Йоганес. – Хай полежить. Ходімо вип’ємо по келиху вина.

Вони пішли в сусідню кімнату, пили, їли, розповідали веселі історії і повернулися у катівню десь через півгодини: Катарина була без пам’яті. Кат вилив на неї відро води, а коли вийняв із рота сарізігит, вона знову закричала:

– Я невинна! О Йсусе, не залиши мене! Допоможи мені в моїх муках!

– Доведеться перейти до четвертої міри тортур, – сказав патер.

Але тут їх чекала несподіванка. Хоч на обвинувачену наділи іспанського чобота й пригвинтили, вона не тільки не зронила жодної сльозини, але й не кричала, хоч capistrum цього разу їй до рота не вкладали.

– Per maleficium[12]! – вражено сказав патер Йоганес і схилився до катованої. – Чи визнаєш свою вину?

– Невинувата! – зі стогоном проказала Катерина.

– Гаразд, – мовив патер Йоганес. – Вважатимемо, що четверту міру тортур вона витримала. Чи ти таке бачив? – спитав у ката.

– Часом трапляється, – ухильно відказав кат.

– Витягніть її! – наказав інквізитор.

Кат вивернув Катарині руки, її підняли над землею, а до ніг причепили гирі. Потім кат почав бити її різками. Катерина глухо стогнала, а на домагання признатися не відповідала. Зрештою скрикнула, закликаючи на поміч Бога, і зомліла.

Коли прийшла до тями, побачила біля себе патера Йоганеса, який сидів на ослінці й пильно на неї дивився.

– Даремно затялася, – сказав їй. – Мусиш признатися, бо маєш бути винувата. Катуватимемо тебе не тільки сьогодні, а й завтра, післязавтра, аж доки не признаєшся. Коли помреш під тортурами, все одно будеш оголошена відьмою і спалена. Коли ж витримаєш всі муки, в чому я сумніваюсь, це значить, що винувата тим більше – диявол дає тобі силу і втримує твого язика, щоб не могла говорити й признатися. Отож послухай мене, не на зло тобі кажу: ліпше признайся, бо нема тобі звідси виходу. Коли вела лихе життя, вела його у спілці з дияволом, коли ж вела порядне – вдавала із себе порядну, щоб не падала на тебе підозра. Коли лякаєшся тортур – винувата, коли ж упевнена в своїй невинуватості – тим більш винна, бо диявол тебе стереже й допомагає тобі. Без того сприяння людина не може витримати того, що тобі вже вчинено. Коли ж захищаєшся й переконуєш нас у невинуватості своїй – значить, винна, а коли мовчиш під час тортур – це перший доказ твоєї вини. Так чи інакше ти маєш умерти, притому страшно вмерти, бо ти під час тортур ворочала очима – це значить, що шукала поглядом диявола; ти лишалася напружена й мала нерухомі очі – це також значить, що бачила диявола. Знайшла силу перенести тортури сьогодні – це значить – заслужила вже покару. Коли ж витримаєш всі тортури, залишишся після того жива й не признаєшся – сидітимеш у в’язниці, поки там не згниєш. Отже, один у тебе шлях – признатися, і ти це вчиниш!

Катарина слухала цей монолог, і їй почало здаватися, що патер перед нею починає мінитися й коливається, ніби ставав водяний. Увіч уздріла, як чорніє його кругле лице з кирпатим носиком, пухкими вустами й пувичками очей; з лоба Йоганеса Шпінглера раптом почали пнутися ріжки, а коли опустила очі, уздріла, що ноги патерові обросли щетиною, замість чобіт у нього – ратиці.

– Чи бачиш ти диявола? – спитав патер гучним голосом.

– Бачу! – відповіла пошепки Катарина.

– Чи була ти на відьомському шабаші?

– Мене притягли сюди… Насильно! – сказала Катарина.

– Той диявол, якого бачиш, хоче тебе захищати?

– Ні, – відповіла Катарина. – Хоче мене судити.

– Цього досить, – сказав патер Йоганес Шпінглер, комісар із комітету боротьби із відьмами. – Вона призналася, і ми можемо її судити.

Пройшовся покоєм, стукаючи об підлогу ратичками, і за ним поволочився Довгий чорний хвіст. Тоді повернувся до Катарини, яка дивилася на нього з несусвітним жахом, і підморгнув:

– А ти, Катарино Ліпс, сильна жінка. Відверто кажучи, мені тебе жаль.

VІІ

Наступного дня, після того як у містечку Мокмугл спалили подружжя Ліпсів разом з їхньою служницею[13], патер Йоаган Шпінглер з компанією виїджав із містечка в цілком доброму гуморі[14] у свій упередній шлях, а точніше, до міста Меци, де на нього чекала незавершена справа тієї жінки, за якою упадав Агріппа фон Нетесгейм.

Дорогою патер Йоаган обдумав кілька речей: кого треба вважати його сотою відьмою: Катарину чи Елізу, адже Еліза виявилась навіть затятіша Катарини, – вирішив, що все-таки Катарину, адже то була вчена відьма. Друге, про що він міркував: прийшов час зайнятися тим навісним Агріппою. Приятелем конче треба було пожертувати, для цього вистачить натравити на нього когось із своїх нових знайомих, ну хоч би Фрідріха Мінца, – річ це не вельми складна. А ще думав патер Йоганес про дивну дияволову силу, про яку стільки навколо балакано, – в глибині душі він у неї не вірив. Усе, що є, міркував цілком добродушно патер, – те є, отже, логічно думаючи, коли є він, борець із нечистою силою, то смішно гадати, що її, нечистої сили, не існує, але перебороти свій внутрішній сумнів не міг; звісно, про те не треба нікому пробалаку— вати. Ніхто не назве його роботу приємною, але патер не бажав би міняти її на іншу, і то не тільки тому, що приносила прибутки. По-своєму вірив у свою місію, а ще й у те, що, виконуючи таку чорну роботу, захищає й себе від свавілля інквізиції, бо сам добряче вивчив нехитрий, але й нещадний механізм її роботи. Принаймні хотів дожити спокійно віку, аби ніколи не зазнати того жаху, який ніс у світ сам.

Це й була фатальна думка, за яку Бог чи диявол мстить. Бо тільки про те подумав, як його повіз було зупинено; якісь люди вирвали дверцята його коляски, схопили патера за рясу й поволокли. Патер Йоаган Шпінглер зарепетував. Його тягли по землі, тусаючи ногами, доки не кинули під колеса точнісінько такої ж коляски, як і його. Відчинилися дверці – і звідти виступив його новий приятель Фрідріх Мінц – саме той, якого патер Йоганес бажав натравити на Агріппу фон Нетесгейма.

– Ви заарештовані, колишній пане гексенкомісаре, – сказав офіційно Мінц. – Проти вас маємо безперечні докази, засвідчені живими свідками, що ви єретик.