Марину кликали далина, море і берег, що двигтів під вагою машин і людей. Але й Микола був рідний. Як вона зраділа, побачивши його! Такий шалапутний! Ніс зовсім обліз, на ногах вже курчата, плечі й спина від сонця аж чорні, труси всі визеленив, мабуть, борюкався з Пилипом. І Пилип був рідний. Не раз, як бавилися, Марина каталася у нього на спині. Він — кінь, вона — їздець.
Микола почав тягти Марину за одну руку, Пилип — за другу. А вони були сильні: так і підкинули Марину. Вони підкинули, а Марина знову сіла.
— Ходім, бо битиму,— сказав Микола.
— Бий,— відповіла з тугою Марина. І заплющила очі. Сльози позависали у неї на віях.
Микола облизав губи і сказав тепер тихіше:
— Ну, ходім.,. Марина почала плакати.
Миколі зразу стало шкода Марини. Він її дуже любив і сказав:
— Ну, не плач. Я ось пригнуся, а ти на плечі сідай.
Отак і пішли: попереду Микола, на Миколі — Марина, за ними Пилип, а вже за Пилипом — пес Волохатий.
Марина то журилася, то сміялася або не знати чого ставала вередлива й капризна. Як Микола біг, вона кричала: "Стій, стій, не біжи!" Як Микола казав: "На, візьми — це гарний лопуцьок",— вона відверталася, а як Микола мовчав і сопів, казала: "Мабуть двійку додому приніс, безсовісний, бач, сопеш! Як скажу мамі!"
Баба Марину дома покарала, а Микола сказав, як вона вже відстояла у кутку:
— Як скучила дуже, то напиши листа Єлизаветі Хомівні. Марина сіла до стола, взяла олівець, папір і поринула в роботу.
— Вже? — спитав Микола, як Марина поклала олівець.
— Еге, вже.
Вони заклеїли лист у конверт і вийшли на дорогу. Біля дороги стояла машина, і шофер лагодив колесо. Інженер у пальті з легкого брезенту сидів у холодку і вписував щось у товстий зошит в оправі з клейонки.
— Дядю,— сказав Микола,— чуєте? Інженер підвів голову.
Микола ще сказав:
— Чи ви не до Каховського моря їдете?
— Буду і в тих місцях,— відповів інженер, подивився пильно на Миколу і на Марину.-А що таке?
Тоді Микола сказав:
— Як побачите там Єлизавету Хомівну, передайте їй від Марини листа. Вони приятельки. Марина все плаче за нею і навіть до моря тікала...
Інженер ще подивився на Марину і сказав Миколі:
— Давай листа...
Надвечір інженер приїхав у Каховку і бачить: стоїть біля дороги машина, і люди біля машини з нівелірами і різними інструментами. | Інженер спитав у них:
— Скажіть, будь ласка, чи немає серед вас товаришки Єлизавети Хомівни?
З гурту озвався красивий жіночий голос"
— Є! Це я. Чим можу служити, прошу?
— Вам лист,— сказав інженер.— Від Марини.
Єлизавета Хомівна, як почула про Марину, вся заясніла, і водночас тінь журби упала їй на обличчя.
Поки вона маленьким ножиком розрізала конверт, інженер казав:
— Я зустрів її біля дороги сьогодні, У неї сині труси, червоний бант і біле плаття...
— Ви все переплутали,— відповіла Єлизавета Хомівна.— Бо в Марини труси — білі, плаття — синє, а бант блакитний. Чого вона стояла над дорогою і що вона вам казала?
Інженер розповів усе, що знав про Миколу й Марину. Особливо ж докладно про те, як Марина тікала до моря, як баба її покарала, і про те, що у Волохатого зуби, як голки, вже гострі.
Тим часом Єлизавета Хомівна витягла з конверта лист і побачила там багато п'ятірок і багато четвірок. І всі четвірки навиворіт. Два ряди п'ятірок і два ряди четвірок. Три трійки і одна двійка.
— Дивний лист,— сказав інженер, як Єлизавета Хомівна показала йому його.— Що значать всі оці п'ятірки, четвірки навиворіт і двійка з маленьким копитцем?
Заходило сонце, небо на заході було ніжно-бірюзове, а Дніпро тихий і журний.
— Оті всі п'ятірки й четвірки розповідають про все добре, а трійки про її тугу й жалі, я так думаю,— сказала Єлизавета Хомівна.— Коли Микола приходить додому з п'ятірками, він сяє, як сонце. А коли двійка у нього — йому скрутно доводиться. Отож якщо у Марійчиному листі стоїть двійка з копитцем, то значить і в її житті є щось невеселе. Може, вона журиться за ким, когось виглядає і діждатись не може, а може, їй сумно, що покарала баба і заборонила ходити до моря...
Інженер помовчав, а потім сказав:
Гарний лист написала Марина — сині труси, червоний бант, біле плаття.
Єлизавета Хомівна тільки блимнула на нього очима:
— Знову наплутали, бо в Марини — труси біленькі, плаття синє, а бант блакитний.