«Кінчався вересень 1941 року» Іван Сенченко — страница 6

Читати онлайн оповідання Івана Сенченка «Кінчався вересень 1941 року»

A

    Цікаво, що Поля найменш з усіх нас поважала поета.

    51

    їй рішуче не імпонував його благенький костюм, і, як і редактори, вона за його пісню не заплатила б йому ні копійки. Вона так і казала:

    — Що ж воно за людина, щэ у нього немає ніякої професії, оті хіба треньки-бреньки! Подумаєш, поет! — І зневажливо гукала: — Поете, ідіть вже їсти картоплю. І помийте, будь ласка, руки!

    Вона була велика чепуруха.

    Поет ставився до неї, як і до всіх, привітно, ніби ке помічаючи грубості і нечемності, слухняно миз руки, але картоплі в мундирах чистити не вмів. І Поля знову казала, не ховаючи зневаги:

    — Господи, і цього не вміє робити! Дайте я вже почищу. Зате їй імпонував вчений. Він був огрядний, вродливий

    з лиця і умів чудово говорити.

    — Здрастуйте, Полю. Я за вами так скучив. У вас голубі очі, і ви, будь ласка, не кажіть мені, що це не так.

    Поля казала:

    — І зовсім у мене не голубі очі, а темно-голубі. Вчений питався:

    — А що вам снилось, Полю, сьогодні? У вас червоні щоки. Вам мусив снитися гарний сон!

    Про вченого Поля казала:

    — Самостійний мужчина. Пікантний.

    52

    Був похмурий день; дощ не йшов, але хмари клубочилися над самою землею. їх поділ зачіпався за дерева і тягся нескінченними пасмами над нашими головами.

    Година стояла нельотна, і того дня ми найменше чекали появи німецьких розвідувачів, які щодня точно об одинадцятій годині пролітали над нами на схід і тією ж дорогою поверталися назад.

    По звуку мотора ми навчилися розрізняти наших і чужих і вигадували способи, як би ми рятувалися на випадок ворожого нападу.

    У нас з'явилися два кулемети й зенітка. На ожередах і шпилях ми виставляли сторожу. Наш гігантський рів до самого обрію перерізав степ. Через тракторів і коней з усякими волокушами розтягали по степу викинутий з рову грунт. І от коли ми найменше сподівалися нападу, з шлейфа білої хмари над дорожньою будкою вирвався літак.

    Взагалі кожен з нас, може, й не раз у своєму житті чув, як строчить кулемет, але то було або десь далеко, або в кіно, а тут кулемет застрочив над нами, поціляючи в нас.

    53

    Все це було так несподівано, що ми не встигли налякатися і не всі навіть попадали. Я впав тому, що мене за полу потягла тітка Настя, і в свою чергу закричав на тих, хто ще стояв біля мене.

    Підвівшися, я побачив лише синю тінь, що зникала у новому шлейфі хмари. Ми ще не навчилися боятися і посхоплювалися з землі більше здивовані з несподіванки, ніж налякані. Нам пощастило: ніхто з людей не був поранений.

    54

    Тим часом літак напоровся на наш кулемет, замаскований під ожередом. Кулеметник спрожогу всадив у нього чергу. Я бачив, як літак падав уже далеко від нас. Ще в повітрі він розпався на куски. Вони палахкотіли, як гігантські віхті соломи.

    Другого дня ми жадібно чекали зведення Радінформ-бюро 10, але там лише скупо повідомлялося, що за день збито стільки-то ворожих аеропланів. І все.

    Жодне слово не натякало на подію, що відбулась у нас на окопах.

    Тітка Настя застерігала:

    — Оце збили одного гада, тепер він нам не дасть спокою!

    55

    Це була правда.

    Щодня то там, то там строчили наші кулемети, гриміли зенітки. Ми навчилися розосереджуватися; потім це нам набридло і ми почали робити захистки у самому рові: залишали хитро-умні простінки, куди можна було б залягти в разі небезпеки.

    Дівчата поскидали з себе яскраві хустки.

    56

    І от загупала наша зенітка: в груди вдарила хвиля повітря, зупинила і кинула назад. Я впав навзнак.

    57

    Потім я натикався на трасі на шматочки сталі, одірвані од цілості силою вибуху. Здебільшого довгасті з зубцюватими краями, вони немічно лежали на тому місці, де їх залишила сила поштовху. Я дивився на них і думав: "А що справді залишилося б від моєї голови, від моєї руки або ноги, коли б ця залізячка черкнула по них?"

    58

    Ми наткнулися на якусь жінку: вона сиділа, поклавши руки на коліна, і все проказувала:

    — Ой боже мій, о господи!

    — Ви поранені?

    — Господи, який жах, який жах!

    Ми з Левком підвели її: вона була неушкоджена. Вчений зустрів нас словами:

    — Ви живі? Слава богу!

    Галя держала в руках черевик: каблук геть відірвало.

    Полю і ще кількох дівчат присипало у рові землею: їх врятувало те, що бомба розірвалаея за недокопаною перетинкою рову. їх приглушило. І ось тоді серед нас з'явився поет.

    Він був спокійний, тільки обличчя освітлювалося якимсь глибоким внутрішнім світлом; посміхався уважливо і співчутливо, як лікар у лікарні, що приносить надію на близький кінець ваших мук.

    Він і був лікарем із освіти, хоч ніколи не практикував і ніколи не говорив про це. Я не знаю, чи поет щось тямив у лікуванні, однак він підійшов до Полі, почав опитувати її, оглядати.

    Поля жалібно сказала:

    — Мені забива віддих, тяжко дихати.

    Я не знаю, для чого в таких випадках потрібно випробовувати пульс. Поет взяв Полю за руку і почав рахувати. Поля покірно ждала. Після потрібної паузи поет сказав Льоні:

    — Води!

    Льоня побіг шукати води, а поет, звертаючись до всіх, м'яко спитав:

    — Десь страшно було? — І продовжував далі: — Це з незвички. Коли стріляли ті кляті фашисти, мені здавалося, що всі кулі вони випустять просто на мене.

    Поля мляво спитала:

    — А що ж у мене?

    — Вам треба випити води. Тоді ви станете почувати себе так, як звичайно.

    Прибіг Льоня з кухлем води. Поля напилася, полежала трохи і хвилин через десять зовсім одужала.

    60

    А тітку Настю знайшли в печерці, яку вона прокопала в стіні рову. Вона лежала ниць. Спочатку Галя крикнула їй:

    — Вже пролетіли... Вставайте! Тітка Настя не поворухнулася.

    Куля потрапила їй в голову, прикриту густою короною волосся. Дві залізні шпильки глибоко застряли в тім'ї навколо закривавленої рани.

    Посходилися люди. Приїхав дядько Іван. Опустив голову. Важка сльозина покотилася в нього через вкриту пилюгою щоку. Сльозина залишила ясний слід на коричневій загорілій щоці.

    Груди наповнювалися почуттям жалю і ще якимсь іншим — важким і жорстким. У людей визрівало почуття помсти. Біль від пролитої крові може згамувати лише кров...

    Кінчався вересень 1941 року...

    Січень 1943 — липень 1945 — вересень 1957

     

    Примітки

    1 "Ой ти, діду, дідуга, ізігнувся, як дуга" — українська народна пісня.

    2 Макіавеллі (Мак'явеллі) Нікколо (1469—1527) — італійський політичний діяч, письменник, історик, військовий теоретик. Заради зміцнення держави вважав прийнятними будь-які засоби. Термін "макіавеллізм" вживається для визначення політики, що ігнорує норми моралі.

    3 Маркович Опанас Васильович (1822—1867) —український фольклорист і етнограф. Брав участь у роботі Кирило-Мефодіївського товариства, за що був висланий у 1847 р. під нагляд поліції до міста Орла; один із учасників видання журналу "Основа".

    4 Гітлер Адольф (справжнє прізвище Шікльгрубер; 1889—1945) — головний німецько-фашистський воєнний злочинець, лідер німецько-фашистської партії, фашистський диктатор Німеччини, рейхсканцлер (1933—1945). З його ініціативи була розв'язана світова війна 1939—1945 рр., віроломний напад на СРСР. Після розгрому фашистської Німеччини покінчив життя самогубством.

    5 Руссо Жан-Жак (1712—1778) — французький філософ-просвіти-тель, письменник, педагог, енциклопедист, композитор. Його ідеї мали великий вплив на суспільну думку і літературу багатьох країн.

    6 Демченко Марія Ссфронізна (нар. 1912 р.) —ініціатор масового руху колгоспників за високі врожаї цукрових буряків. її почин перетворився на масове соціалістичне змагання п'ятисотенниць.

    7 "Синенька х у с т о ч к а..." — Російський текст пісні "Синенький скромньїй платочек..." написаний Е. Галицьким, П. Германом і М. Гаркаві. В основі його польська пісня, що виконувалася у 1939 р. в Білостоці.

    8 Польська армія Андерса — армія під командуванням генерала В. Андерса під час другої світової війни. Створена в СРСР за згодою між урядом СРСР і польським емігрантським урядом ЗО червня 1941 р. У результаті політики реакційного командування, що діяло за вказівкою польського емігрантського уряду в Лондоні, значна частина військ армії відмовилася від спільної з Радянською Армією боротьби проти фашистських окупантів і в серпні 1942 р. через Іран перейшла в Ірак, де використовувалася для охорони британських нафтопромислів. Частина солдат і офіцерів на чолі з полковником 3. Берлінгом відмовилася покинути СРСР і в 1943 р. ввійшла до складу дивізії ім. Т. Костюшка, сформованої Союзом польських патріотів. У 1947 р., після завершення військових дій, розформована.

    9 Пілсудський Юзеф (1867—1935) — польський державний і військовий діяч, маршал; належав до правого крила Польської соціалістичної партії. У 1918—1922 рр.— диктатор Польської буржуазно-поміщицької держави. Один з ініціаторів нападу Польщі на Радянську Україну в 1920 р.

    10 Радінформбюро — Інформаційне агентство, створене за рішенням Ради Народних Комісарів СРСР 24 червня 1941 р.

    Другие произведения автора