У підігрітому добрими старими винами мізку крайсляндвірта, що неабияк пишався своєю пам'яттю, проросли окрушини тих повчань, якими за обідами Гітлер частував свою вірну еліту. Чого тільки не торкався він! І війни, і політики, і мистецтва, і музики, і архітектури, і образу арійського Христа, і образу святого Павла, якого чомусь називав більшовицьким, і фараонів, і шляхів інків, і як готувати спартанський суп. Звичайно, все це треба пам'ятати крайсляндвірту, який от-от з ласки генерал-комісара обійме посаду гебітсляндвірта. Але зараз він найбільше мав знати, що думав фюрер про Україну, бо ж "нема іншої держави, яка могла б гак усім постачити Європу". Запам'ятайте — усім! "Де є територія, що має такої якості залізо? Де можна знайти більше нікелю, більше марганцю, більше молібдену? На Україні є такий марганець, якого немає навіть в Америці".
— За ваше здоров'я, достославний пане крайсляндвірте! — шанобливо підходить до нього оте семипудове одоробало, що зветься Оникієм Безбородьком і хоче почаркуватися.
Та господар порухом чарки, порухом очей, які вгризаються в перенісся, і витовченою ниточкою посмішки дав зрозуміти, що йому не до вподоби східні звички. Підіймай свій келих, пий із нього трунок, а не грюкай музейним склом об скло, бо ж це псує цінності.
Безбородько спік на щоках раків, урозтіч кинув облисілі очі на начальників допоміжної поліції й тюрми, але вони за питвом та потравами нічого не бачать, навіть отих украдених картин, на яких напівголі жінки мають тішити своїми формами чоловіків.
"Чого ж ти пишаєшся, жеручи не свій хліб і не своє мистецтво? У мого батька не гірші красуні неволились у старовинних покоях. І хто, зрештою, привіз тобі круги воску на свічі, що так таємниче розгортають напівтемряву твоєї чи то резиденції, чи то музею? Чи маєш довші ряди предків у своїх генеалогіях? Теж навряд!
Гер крайсляндвірт зрозумів, що з цією кабанячою тушею треба поводитись інакше, аніж з начальниками поліції і тюрми, і вже на його прив'ялі щоки й уста лягає подоба приязні.
— За вас, пане голово, за вашу невтомність. Як вам подобається моя Морена? — кинув погляд на оте крадене полотно, де на вузьке жіноче обличчя спадала сутінь смерті.
Безбородько буркалами й чаркою потягнувся до Морени, похитав головою.
— Мені не подобається цей запізнілий декаданс.
— Чому ж? — здивувався крайсляндвірт, і зверхність залягла в побабчених закругленнях його уст.
Безбородько помітив це і, не вдаючись до тонкощів мистецтва, відповів:
— Бо ця Морена нічого не має з жіночих принад, а така засмоктана, ніби тиждень не споживала хліба.
На ці слова крайсляндвірт тільки безнадійно махнув рукою а в голові знову заворушилися слова фюрера: "Ми будемо постачати хліб України усім тим у Європі, хто буде потребувати його; Крим дасть нам цитрусові, фрукти, бавовну й гуму. Прип'ятські мочарища будуть постачати очерет на папір, а за це українці матимуть барвисті шарфи, скляні намиста й усе те, що люблять колоніальні народи. Німці — це головне — будуть тут становити замкнуте товариство, наче фортецю. Навіть наші конюшники мають бути вищі за тубільців".
Так-так, коли іншим європейський країнам фюрер надав права слухняних васалів, то Україна має стати колонією, де оселиться двадцять мільйонів господарів із Німеччини, Голландії, Швеції, Норвегії і Данії.
Тепер крайсляндвірту стає шкода української землі навіть для голландців, шведів, норвежців і датчан. Обійдемось без них. Хіба мало людського матеріалу на Україні? Навпаки, його треба переполовинити, щоб решту тримати в цілковитій покорі. Тут земля мав належати тільки німцям, а праця на них — українцям, і то — не всім. Як про це сказав фюрер?..
Та його думки перебив низькорослий вилицюватий начальник допоміжної поліції. Він різко підвівся а барокового крісла, віддано вклонився і віддано блиснув навскісними очима і двома обоймами металевих зубів.
— Удостойте недостойного! — І звернувся до гостей: — За мудрість нашого любого гера крайсляндвірта!
— За ваше здоров'я, вельмишановний пане, — бездоганною українською мовою відповів господар, а сам подумав: "Ось такий антропологічний типаж, насамперед, повинен піти в землю. На Україні мають залишитися тільки ті синьоокі тубільці, що зовні будуть схожі на арійців. Думаючи про майбутнє великої Німеччини, вже зараз треба працювати над відбором людського матеріалу на Україні, — Він зі смаком вихилив чарку, поставив її на музейний, заставлений наїдками столик.
А тим часом гості, які, побоюючись господаря, не наважились уволю ні напитись, ні наїстись, стиха підсміювались над крайсляндвіртом.
— Чарки ж які? Більше по склу розтечеться, аніж у рот попаде, — кривив писка зизуватий, з круглястими синіми рум'янцями на щоках начальник в'язниці. Він і на вечерю прийшов з запасними тюремними ключами, чим дуже порадував крайсляндвірта.
— Звикай до культури та тісніше зашморгуй варги, — шепотів, як рак у торбі, начальник біржі праці й кивав на Рогиню: — Ось хто навіки схудне після такої вечері.
— На поминках більше п'ють, — докинув і своє слівце Безбородько. — Якщо когось не веселить хміль, то не клич на нього.
— І скільки того хмелю? — невдоволено подивився Квасюк на служницю, яка з порцелянового імбрика вже почала розливати каву.
— Після цього — та й до мене, хоч дурень і кропкова горілка розважать нас, — шепче начальник тюрми, якого заочі справедливо звуть і картярем, і кошатником.
Попрощавшись із гостями, крайсляндвірт дружнім помахом руки затримав Рогиню.
— Якщо ваша ласка, запишіться на хвилинку.
Крайсагроном здивовано глипнув на жовте диньоподібне обличчя, на якому тільки знизу вибились бульдожі прикмети, і підійшов ближче до Морени, що мертвим поглядом і всіма своїми потойбічними барвами комусь віщувала небуття. Де ти, така зловісна, виплоджувалась?
За гостями зачинилися двері, і тепер крайсляндвірт, посміхаючись до Морени, впівока глянув на Рогиню:
— Гарна?
Після мовчанки Крайсагроном відповів:
— Страшна. Смерть нагадує.
Відповідь задовольнила Біркампа, він схвально кивнув головою:
— Людям і треба частіше нагадувати про смерть: тоді вони краще виконуватимуть свої обов'язки.
— Хто його знає, — зажурився Рогиня. — Обов'язки на людей накладає життя, і гріх мистецтво присвячувати смерті.
— О, то ви й філософ! — чогось здивувався крайсляндвірт і посадив агронома за свій інкрустований столик, налив рейнського, навіть почаркувався. Через якусь хвильку господар запитав: — Як вам, пане, живеться-працюється?
— Їжджу з села в село, — невиразно відповів агроном і насторожився: чи не довідався крайсляндвірт, що він потаємно переправив у ліси ще кілька підвід збіжжя? Це хоч трохи оживило його заблуклу душу, яка теж надіється дочекатися своєї влади і свого сива.
— Щось вас, бачу, ні горілка, ні вино не розвеселили.
— Таку вже маю вдачу. — Рогиня сичем вбрав голову в плечі, Крайсляндвірт розщібнув тугий, з добротної сірої шерсті кітель, бережно повісив йоги на бильце музейного крісла.
— Не хочуть працювати дядьки?
— Не хочуть... такий час.
— Мене теж дивує незбагненне в поведінці українського хлібороба. Я тут жив кілька років до першої війни, бачив, як не тільки душею, а й зубами тримається хлібороб власності, землі. Більшовики забрали це в нього, ми ж хочемо його ощасливити власністю, а він саботує всі наші заходи і навіть іде в партизани. Як це накажете розуміти?
— Нашого селянина не дуже легко зрозуміти... — обережно відказав крайсагроном і прикрив насмішку отими повіками, ва яких кропом вибились прожилки.
— Хай і так. Але його негайно треба змусити працювати, інакше і він, і велика Німеччина залишаться без хліба.
— І це може бути, — погодився Рогиня, а сам посміхнувся в душі: хіба ж не знав, що селяни в його районі сяк-так, а найбільше крадькома настарались собі хлібця. А фашистська Німеччина їм до одного місця.
— Я знаю, пане Рогиня, що ви вчена людина, син священика, знаю, що за більшовиків не цінували вас, насміхалися над вашими захопленнями антропологією і етнографією.
— Були й такі, — не дуже охоче сказав Рогиня. — Та й кому, окрім учених, антропологія не здається дивацтвом?
— Ні, ні, це висока наука, — заперечив Крайсляндвірт. — Я сам кохався в ній.
— Ви? — не повірив Рогиня.
— Хай це вас не дивує. Я навіть студіював праці деяких, як у вас казали, українських буржуазних учених і не без інтересу довідався, що ваш антропологічний тип близький до нордичного.
Рогиня підвів заважку для своєї тонкої шиї голову, пильно глянув на крайсляндвірта і, набравшись духу, з гідністю сказав:
— Це, пане, тенденційні твердження, які не мають під собою серйозного наукового ґрунту.
Пещене обличчя господаря і здивувалось, і позлітало водночас. Він ніколи не сподівався, що цей мовчазний, придовбнений життям чолов'яга наважиться заперечувати йому.
— Ви не помиляєтесь?
— Ні, не помиляюсь, — понуро відповів Рогиня, — бо я студіював не тільки ті праці, що підганяють науку під чужі догми. — І гірко посміхнувся: — Отож недарма пан Безбородько називав мене мумієзнавцем.
(Продовження на наступній сторінці)