Г а л я. Хороша пороша, та не для вас!
Г о л о х в о с т и й (розпалюючись). Чого ж так — не для мене? Яка ти строга, нелюб'язна! Да у мене, голубочко моя, всякого добра — паровицями, да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ…
Г а л я. Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.
Г о л о х в о с т и й. Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон...
Г а л я. Та що — що гарні!
Г о л о х в о с т и й (бере її за руки). Серденько, пуколько моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!
Г а л я. Ой, що ви кажете?
Г о л о х в о с т и й. Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить…
Г а л я. Пустіть же, якщо любите, бо, боронь боже, хто здиба, то буде лихо…
Г о л о х в о с т и й. Ніхто не здиба! Куріпочко моя! (Обніма).
Г а л я. Пустіть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустіть, кричатиму!
Г о л о х в о с т и й (притиска ще більше). У-ух! Пропав я! Пожар!
ВИХІД IX
(Ті ж і С е к л и т а.)
С е к л и т а (зуздрівши). А то що, Галька? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє! Добігалась, каторжна! От і устерегла! Ах ти, подла! (Підскакує до Галі).
(Г о л о х в о с т и й оторопів.)
Г а л я.(плачучи). Мамо! Начепився, хто його зна хто й звідки, та й ґвалтує, як розбишака…
С е к л и т а. Як! Хто його знає? А ти не знаєш — свята та божа! Ах, обманщиця чортова, матері хочеш очі одвести? Так і повірили! (Тим часом Г о л о х в о с т и й, оправившись, хоче тікати. С е к л и т а його за поли.) А ти, паничу, куди? Навтікача? Ні, з моїх рук так не вийдеш! Я за свою дочку тобі очі видеру з лоба!
Г о л о х в о с т и й (замішавшись). Хіба це ваша дочка?
С е к л и т а. А то ж чия?
Г о л о х в о с т и й. На вас анітрішечки не похожа; у неї голосок, як соловейко в лузі, а ви як з бочки гуркаєте!
С е к л и т а. Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!
Г о л о х в о с т и й. Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите!
Г а л я. Мамо, голубочко, киньте його! Не робіть слави! Єй-богу, начепився вперве!
С е к л и т а. Заступаєшся! Геть мені зараз додому! Ще на губах молоко не обсохло, а вона уже з хлопцем обнімається. Я тобі дома обірву оті патлі, сибірна!
Г а л я (плаче). За віщо ви, мамо? Хіба я винна?
Г о л о х в о с т и й (набік). Як би його вирватись від цієї відьми? От влопався!
С е к л и т а (до Галі). Іди звідси! Не слинь мені! Дома побалакаємо!
(Г а л я відходить плачучи.)
ВИХІД X
(С е к л и т а і Г о л о х в о с т и й.)
(Г о л о х в о с т и й кинувся було тікати, але С е к л и т а не випустила піджака, так що він аж злетів з одного рукава. С е к л и т а тоді вхопила обома руками за жилетку.)
С е к л и т а. А куди, каторжний? Щоб ще такого шелихвоста не вдержати, та не була б я С е к л и т а Лимариха!
Г о л о х в о с т и й. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! (Все позира на дім Сірків). Я вам заплачу, я багатий…
С е к л и т а (ще дужче). А щоб ти не діждав, щоб я за дочку гроші брала? Щоб я рідну дитину продавала? Не діждеш! Не втечеш! Не пущу! У мене одна дитина, як одно сонце у небі! Нащо ти зводиш її з ума?!
Г о л о х в о с т и й (набік). От репетує бісова баба; розбудить усю вулицю! (До неї). Та я, єй-богу, не чіпав вашої дочки — тільки побалакав.
С е к л и т а. Брешеш, нащадку іродів! Сама бачила, як обнімались! Знаю я вас, паничів! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите дівчат!
Г о л о х в о с т и й. Та щоб я луснув, коли зводив!
С е к л и т а. Докажи, докажи! Я не повірю твоєму слову і твої слова гнилі, як яблука! Ти харциза, волоцюга!
Г о л о х в о с т и й. Та що ж ви лаєтесь? Я не перекупка: обманювати не буду! Од вас не можна ні одпроситись, ні одмолитись!
С е к л и т а. Ти думаєш, що як я перекупка, то мене можна й зневажати? Я на шаг обдурю, а на карбованця вам, сибірним, правди скажу! От що! Хай збереться хоч уся вулиця, а Секлита за себе й за свою дочку встоїть. Стріляй на мене, а я таки на своєму стану, за правду стану! (Б'є кулаком об кулак). Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно: не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка!
Г о л о х в о с т и й (набік). От, не вирвусь! (До Секлити). Та, присяйбі, і не думав безчестити! (Хоче знову вирватись).
С е к л и т а. Не пручайсь! Не пущу! Ґвалт, ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!
Г о л о х в о с т и й (набік). Ой пропав я! (До Секлити). Цитьте! Не кричіть-бо!
С е к л е т а. Що-бо? Кричу, бо маю право! Поліція, поліція!
Г о л о х в о с т и й (набік). Потопить, бісова баба, чисто потопить! У Сірків уже й віконниця одчиняється! Господи, ну що його робити! (До Секлити). Слухайте сюди…
С е к л и т а. Калавур!
(Здалеку почувся свисток.)
Г о л о х в о с т и й. Ой, поліція! Шкандаль! (До Секлити). Слухайте сюди, не кричіть; я всю правду скажу: ми любимось з вашою дочкою, тільки я чесне маю на думці: я її хочу сватати…
С е к л и т а. Дури кого іншого, а не мене: знаємо ми вас, паничів!
Г о л о х в о с т и й. Та я не панич, а простий міщанин,— то тільки зверху на мені образованность!
С е к л и т а. Брешеш!
Г о л о х в о с т и й. Та щоб я луснув... Недалеко тут мій дом! Я родич Свинаренків.
С е к л и т а. Якого? Петра?
Г о л о х в о с т и й. Еге ж, Петрів племенник.
С е к л и т а. Та хіба ж міщанину пристало бути свинею?
Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, я вашу Галю люблю так, як золото, і хочу сватать, от хоч зараз оддайте, то візьму.
С е к л и т а. Присягнись мені, ходім до церкви!
Г о л о х в о с т и й. Та чи я ж чоловіка вбив, щоб серед ночі присягати! Вірте мені, я чоловік благородний, образованний, і божусь, і присягаюсь, що не піддурюю; бодай я завтрішнього дня не діждав, бодай я завтра на своїх ремінних пасах повісився, бодай я зарізався в своїй хаті своєю бритвою, коли не вірите!
С е к л и т а (бере грудку землі). їж святу землю, то повірю! На, їж!
Г о л о х в о с т и й. Хіба ж я вовк, щоб їв землю?
С е к л и т а. Їж, на, їж, то повірю!
Г о л о х в о с т и й. Та мене ж од тієї землі скорчить, то і чоловіка вашій дочці не буде!
С е к л и т а. Та ви брешете! Присягніться мені хоч на Братській!
Г о л о х в о с т и й. Нехай мене покарають всі печерські святі! Нехай мене покриє великий лаврський дзвін, коли я брешу!
С е к л и т а. Ні, таки присягніть навколішках до Братської!
Г о л о х в о с т и й (набік). От, не одсахнусь. (Стає на коліна). Ну, хай мене поб'є Братська божа матір, коли брешу!
С е к л и т а. Ну, тепер вірю, тепер вірю!
Г о л о х в о с т и й (обтрушує штани; тихо). От іще через цю каторжну бабу бруки запачкав! (До неї). Так я незабаром до вас і на заручини.
С е к л и т а. Про мене, просимо; тільки за моєю Галею нічого нема — знайте!
Г о л о х в о с т и й. Нащо мені? І свого досталь! Аби Г а л я!
С е к л и т а. Так заходьте ж; раді будемо!
Г о л о х в о с т и й. А де ж ваша хата?
С е к л и т а. Зараз за яром. Спитайте Секлиту Лимариху: увесь Подол зна. Глядіть же, не обдуріть; а то і живим не випущу! Од Лимарихи не сховаєтесь! Г о л о х в о с т и й. Та буду ж, буду!
(С е к л и т а виходить.)
ВИХІД XI
(Г о л о х в о с т и й сам.)
Г о л о х в о с т и й (озирається). Ух! Ху! От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-богу! (Утирається). От це вскочив, так вскочив — понікуди!
(Завіса)
Дія друга
(Велика світлиця Сірків, по-міщанськи, але з претензією вбрана. Одні двері в кімнату, наліво — в пекарню, просто — вхідні).
ВИХІД І
(Я в д о к і я П и л и п і в н а сама.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а (сидить коло столу і обмахується хусткою). Ну й день! Діждалися святого літечка! Спала вже, спала, та ніяк до вечора не доспала; упріла тільки, страх! (Утирається хусткою). А старий іще спить! Ого! Прокопе Свиридовичу! Прокопе Свиридовичу! Доки ти будеш качатись! Вставай, бо вже швидко до вечерні вонять! Прокопе Свиридовичу, чи ти чуєш!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (обзивається з кімнати). А-а! То ти до мене, Явдоню? Постой, трохи прочумаюся та потягнуся!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ач, потягається, а якби я потягалася, то й гримав би! Та воно в свято і годиться поспати, менче гріха: як не спиш, то почнеш судити кого абощо, а воно і є спокуса... Та чого він не йде? Скучно самій. П р о н я пішли кудись, та вони не люблять з нами і говорити... Прокопе Свиридовичу, та вставай-бо!
ВИХІД II
(Я в д о к і я П и л и п і в н а і П р о к і п С в и р и д о в и ч .)
П р о к і п С в и р и д о в и ч (виходить потягаючись). Якось мені невірно... чи недоспав, чи переспав... Мовби хочеться чогось — чи хвигів, чи солоних огірків? (Сідає коло Явдокії Пилипівни). Як тобі здається?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А як же мені про те знати! Хіба в мене твій рот?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . От бач, ти й не знаєш, чим мені догодити, а мене, як тебе не бачу, то й сум бере!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Добрий сум! Пішов у свою кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама горюю: нема до кого й слова промовити.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Скучила? Як ми бралися, то гули, як голубочки, і до смерті будемо густи: гулю-гулю, моя старесенька!
(Продовження на наступній сторінці)