Хлопець. А хто ж розумніший за його? Говорить помученому, що й не второпаєш!
С т е п а н. Чи у тебе часом не загублено якої клепки?
Хлопець. Чого ти присікався?
С т е п а н. Дивіться, люде добрі, що по-свинячому хрюка, то й розумніший, значить!
Д р у г і. Чого ж, справді, сміятись? Голохвостий, таки не взяв його кат, розумний, освічений таки паном діло і ходить, і говорить по-панському!
С т е п а н. Овва! Не бачила розкошів свиня, то й саж за палаці здався!
Д е х т о. Та годі вам за чортзна-що змагатись!
С т е п а н. І то правда, пху!
Д е х т о. Од міщан одстав, а до панів не пристав.
С т е п а н. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботи на рипах, та ще напне на голову капелюха, та й дметься, як шкурат на огні! Які були у батька гроші — процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!
1-й б а с. А так: батько його було на базарі голив та кров пускав, баньки ставив, то й копійка водилась, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому...
С т е п а н. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив— то так!
1-й б а с. А який ласун до дівчат, як зводить усіх—-біда!
2-й б а с. Та то ж через теє С т е п а н на нього і гори верне.
Д е х т о. Боїться, значить, щоб не одбив дівчини.
С т е п а н. Одбив би я йому печінки!
Д р у г і. О! Він хваткий!
1-й б а с. А в тебе уже є коханка?
С т е п а н. Що ти їх слухаєш? Верзуть теревені!
Д е х т о. Єсть, єсть... 1-й б ас. А хто?
Х л о п е ц ь. Г а л я Лимаришина.
1-й б а с. Гарна? Хлопець. Чудо яка!
С т е п а н. Ти-бо мені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!
Х л о п е ц ь. Що ж я сказав? От напасть! Д р у г і. Цитьте! Он Г о л о х в о с т и й їде!
ВИХІД III
(Ті ж і Г о л о х в о с т и й.)
Д е х т о. Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували...
Г о л о х в о с т и й. А, хорошо, добре...
С т е п а н (набік). Шкода, що не чув!
Г о л о х в о с т и й (подає декому руку, а решті кланяється згорда). Меня таки вездє споминають: значить, моя парсона у шику!
С т е п а н (набік). Як свиня в дощ!
Г о л о х в о с т и й (вийма цигарницю). Нєт лі у кого иногда сірника?
Х л о п е ц ь. Ось у мене єсть. (Запалює йому). А мені, Свириде Петровичу, можна одну взяти?
Г о л о х в о с т и й. На! Може, чи не угодно ще кому? Цигарка первий сорт!
Д е х т о. Давайте, давайте! (Закурюють): Нічого собі!
Г о л о х в о с т и й. Нічого! Понімаєте ви, як свині у апальцинах! Це шик — не цигарки! Каждая стоїть п'ять копеєк; значить, примєром: затягся ти, а уже п'яти копеєк нема.
X л о п е ц ь. От дорогі!
С т е п а н (набік). Бреше гладко!
Д е х т о. Ви таки кидаєте силу грошей!
Г о л о х в о с т и й. Чаво мінє дєньог жалєть? Главиоє дєло сабє удовольствіє! Можеть, у меня їх іногда перегорєло сколько тисячов, дак зато ж вийшов образованним, как первий дворанин!
С т е п а н (тихо до других). Такого дворанина під типа!
Д р у г і. І правда: надів жупан та й дума, що пан.
Г о л о х в о с т и й. Тепьор, слєдственно, меня по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а почому? Потому, што я умєю, как соблюсти свой тип, по-благородньому говорить понімаю!
С т е п а н (вголос). А по-собачому, добродію, часом не вмієте?
(Д е х т о сміється.)
Г о л о х в о с т и й. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!
С т е п а н. Ви таки, як бог дасть, на мою науку дочекаєтесь!
Г о л о х в о с т и й (згорда). Наведіть сначала себя палітурою!
С т е п а н. Цур дурня та масла грудку!
Д р у г і. Та годі вам!
Г о л о х в о с т и й. Невєжество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в мужичество!
Хлопець. Скажіть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!
Г о л о х в о с т и й. Да што ви понімаєтьо?
Х л о п е ц ь. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу,— чудо! Певно, дороге!
Г о л о х в о с т и й. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што, а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.
С т е п а н (до других). А по уму виряджають!
Г о л о х в о с т и й (не звертаючи уваги). От, возьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка,— здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!
Д е х т о. Добре на цьому знається! Нема що!
Х л о п е ц ь. А матерія яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би мені такого на штани!
Г о л о х в о с т и й. Зозуляста?! Шаталанська!
Х л о п е ц ь. Що ж то значить — шарлатанська?
Г о л о х в о с т и й. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.
Х л о п е ц ь. Та я так!
Д е х т о. Розкажіть краще що нам! Ви ж там по світах буваєте, розумних людей чуваєте...
Г о л о х в о с т и й. Не всьо то для простоти антересно, што для меня матеріально.
Д е х т о. Та все ж, може, і нам буде інтересно. Ось ходімо на гору: поспіваємо, побалакаємо, вип'ємо мокрухи-преподобниці!
Г о л о х в о с т и й. Хороший бил би для меня кадрель — водити з вами кумпанію!
Д е х т о. Е, ви вже дерете носа до неба!
Д р у г і. Та киньте його, цур йому!
С т е п а н. Не знаєте хіба прислів'я: не руш добра...
Х л о п е ц ь (до Голохвостого). Та ходім-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!
Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, нельдзя: тут, понімаєте, делікатна матерія... Кахвюру, значить, нужно підстерегти і спроворить... Одне слово, не вашого розуму дєло!
Х л о п е ц ь. Що ж воно таке?
Г о л о х в о с т и й. Інтрижка.
Х л о п е ц ь. Як?
С т е п а н. Та кинь його, ходім!
Д р у г і. А й справді! Чого з ним возжатись? Ну його к бісу! Рушай далі!
(Всі пішли.)
ВИХІД IV
(Г о л о х в о с т и й сам.)
Г о л о х в о с т и й. Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой делікатной хвантазії... так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк! Да што, впрочем, про них?.. Годі, довольно! От як би Проні не пропустить! Шукаю: нігдє нєту; чи не пройшла развє? Дак кудою ж пройтить їй, когда ми калавурим? Удивительне діло! Нужно подождати. Треба сьогодня на нейо рішительно налягти. Здається, єй пондравился... Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо. Багата: який дом, сад! А лавка, а дєнєг по скринях! Старого Сірка струсну, то так і посипляться карбованці! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не піймав, єй-богу, правда. Тут особенно Йоська єсть; дак уїдливе, кляте, што ніяким хвисоном його не обійдеш. Де здибав, то й давай гроші, то й давай! Ну, де ж я то і візьму, коли немає! А він, дурний, одно: давай, та й годі, вертай, що брав! Ну, што он? Какоє понятіє імієт? Сказано, жид! А ти тікай, бо посадить — чиста напасть! Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі: там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, на Проні женюсь, себто на її добрі та на її грошах, тоді я бритви через голову у Дніпро позакидаю, а заживу купцем первой гільдії, зав'ю такі моди алад'ябель! Тільки ж Проня й погана, як жаба... Та якби запустить пазури у її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасьє, що тільки пальці облизуй! От би, приміром, ту дівчину, що коло Владимира ганяв! А-ах!
ВИХІД V
(Г о л о х в о с т и й, П р о н я, Н а с т я і Н а т а л к а.)
Г о л о х в о с т и й (зуздрівши). А ось і вони з кумпанією. Ну, Г о л о х в о с т и й, держись!
(П р о н я, Н а с т я і Н а т а л к а мляво ідуть і прощаються з якимсь кавалером.)
Г о л о х в о с т и й. Як би ето підойти похвисоніще, щоб зразу шиком і пройняти? (Пробує кланятись). Ні, не... (Обсмикує одежу на собі).
П р о н я (наближається; за нею подруги).Голохвастов, здається?
Г о л о х в о с т и й (підліта). Бонджур! Моє серце розпалося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!
П р о н я (манірно). Мерси, мусью! (До подруг). Таки вдався: я нарочито проманіжила.
Г о л о х в о с т и й. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!
П р о н я. Разумєється. Єто маї близькі приятельки і сасіди.
Г о л о х в о с т и й. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.
Н а с т я. Мені здається, що ми десь стрічались.
Г о л о х в о с т и й. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.
Н а т а л к а. Невже?
Г о л о х в о с т и й. Рішительно. Міня вездє принімают как сваво, значить, без хвисона!
П р о н я. Там, вєрно, красавиць найшли порядошно.
Г о л о х в о с т и й. Што мнє краса? Натирально, перве дєло ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!
П р о н я. Разумєється, не мужицькі: фе! Мове жар!
Н а т а л к а (до Насті). Який він гарний!
(Продовження на наступній сторінці)