Л у ч и ц ь к а (вирвавшись з рук Жалівницького, на передній). Женіть!.. Сльози лила... Кров точила... для вашої втіхи!.. А тепер... плюйте на мене — для втіхи! Бийте — для сміху!.. Топчіть на регіт!... Хіба в актриси є серце, є честь?? Нема, нема!! Вона бездушна забавка, вона запроданка ваша! (Пада на руки Жалівницького).
Завіса
ДІЯ П'ЯТА
Убога, але чиста кімната. Прямо — двері; направо —два вікна, наліво — кровать, заставлена від дверей ширмами. На вікнах спущені фіранки. Ззаду, при образах, лампадка. Направо, за вікнами, ще маленькі двері.
В И Х І Д І
Палажка, Маринка, Лучицька (спить).
П а л а ж к а (дивиться на Лучицьку, що спить). Ох-ох-ох! Нема вже нашої Марусі, тільки тінь одна: тане вона, як віск!
М а р и н к а. Тане, бабусю, тане. Як стривожили її тоді на спектаклі, як упала і залилася крів'ю, — ледве сюди донесли.
П а л а ж к а. Господи, боже мій! Що вона їм учинила, кого зобидила, моя дитиночка, моя упадниця, що так жорстоко... (Плаче). Зарізали, зарізали!
М а р и н к а. Бог покарав і злобителів. Квятковську обікрали, Котенко горить, а Квітка в жовтий будинок улучив: того ж таки вечора збожеволів...
П а л а ж к а. Прости йому боже, а на душі у його великий гріх, а надто у тії пані, його матері...
М а р и н к а. Од неї оце листа одібрала Маруся.
П а л а ж к а. Що ж ота пані їй пише?
М а р и н к а. О прощення просить і за себе, і за сина, кається...
П а л а ж ка. І-і, вже пізно! А Маруся не забува його, як помічаєш?
М а р и н к а. Де там! І на тім світі не забуде!
П а л а ж к а. Ох, горенько, горенько! Оцю ладаночку від угодника нехай надіне зараз на себе: я положу її на подушці! (Встала).
М а р и н к а. А ви ж, няню, куди знов?
П а л а ж к а. Піду ще до церкви, на часточку подам і проскурку принесу: сьогодні ж її святого янгола.
М а р и н к а. Ага! А я й забула! А не забаритесь?
П а л а ж к а. Ні, уже й без того пізно, коли б і застала. (Хрестить Марусю). Спить собі янголятко тихо, так тихо, а душа вже, бачу, під самим горлечком б'ється... Спи, моя зіронько, спи, моя стоптана квітко! Нехай тебе, безталанну, святі янголи хоронять од лиха! (Виходить, поцілувавши Марусю).
М а р и н к а (зачиня двері, підходить до вікон). Треба, одначе, фіранки спустити, щоб світ не розбуркав Марусі...
Стук у двері.
Хто там?
В И Х І Д ІІ
Маринка і Жалівницький.
М а р и н к а, Ти? Любий мій! (Цілує Жалібницького, що вийшов з бокових дверей).
Ж а л і в н и ц ь к и й. Слухай, голубко, вийми мені з скриньки свій браслет і сережки, а я доложу ланцюжок з дзиґарями, то, може, під заставу здобуду карбованців з сотню; наші всі складаються, навіть і Котенко... Їй тепер треба грошей...
М а р и н к а (вийма). На, на! Це гаразд ти придумав...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ну, так прощавай на час... (Виходить).
М а р и н к а (проводжа). Не забудь же — сьогодні її іменини.
Ж а л і в н и ц ь к и й. Пам'ятаю, пам'ятаю!
Л у ч и ц ь к а (просипається). Хто там?
М а р и н к а. То чоловік приходив...
Л у ч и ц ь к а. А, Марочка? Що ж, цілувала?
М а р и н к а. Цілувала, цілувала... Ну, як же вам?
Л у ч и ц ь к а. Лучче, лучче. Певно, пізно? Я дуже заспала.
М а р и н к а. Ще рано, ще спіть; лікар казав — чим більше спатимете, тим швидше встанете...
Л у ч и ц ь к а. А він надіється... Я видужаю, правда?
М а р и н к а. Видужаєм, видужаєм і будемо щасливими... То ви тоді на клятім спектаклі якусь жилу порвали, а заживе, то і по всьому... Ось мікстурки випийте...
Л у ч и ц ь к а (п'є). Мені хочеться так ще пожити!.. Я ж виплакала, вимучила собі оте право!
М а р и н к а. І поживемо ще, порадіємо... От тільки краще спати... Засніть ще! (Укрива її).
Л у ч и ц ь к а. Добре. Я буду все, все робити, аби швидше одужати!
Маринка закрива її ширмами, а сама зляга на канапу.
В И Х І Д ІІІ
Ті ж і Лемішка, а за ним дві хористки.
М а р и н к а (на стук схоплюється. Обніма батька і хористок). Таточко! Любий мій! Маруся ще спить, а ви, сестрички, погуляйте поки в садочку!
Хористки кивають головами.
Л е м і ш к а (дає гроші). На, дитино моя: це я і голота для нашої благодієчки... для нашого янгола; ми спромоглись... Вона все для нас трудилась... оддавала послідні... а тепер лежить безпомічна... на божих руках... (Плаче).
М а р и н к а. Тату мій! Золотий! Які ви! (Утира очі).
Л е м і ш к а. Тільки не кажи їй, — не прийме: я знаю її! Кажи, що це від Котенка...
Л у ч и ц ь к а. Маринко, хто там?
Л е м і ш к а. Тихо! Я тікаю! (Виходить навшпинячки).
М а р и н к а. Та то я сама...
Л у ч и ц ь к а. А мені почулось було...
М а р и н к а. То у сні, певно. Заспокойтесь, спіть ще...
Л у ч и ц ь к а. А мені й справді щось снилось, чи сніг, чи свічки... (Говорить хапливо, жваво, тільки з задишкою, і чим далі, тим більше).
М а р и н к а. То добрий сон, моя лелечко, він вам віщує несподівану радість якусь...
Л у ч и ц ь к а (обніма Маринку). Може, швидко Антось прибуде?
М а р и н к а. А може. Лікар казав, що йому зовсім гаразд, що швидко вийде, що ваша хвороба йому на користь пішла...
Л у ч и ц ь к а (обніма її). Господи, яке щастя!.. А я мучилась, що через мене... (Сіда). Яка я щаслива!
М а р и н к а. Тільки не іритуйтесь: вам і радість і горе — одна вада!
Л у ч и ц ь к а (склада руки). Боже! Милосердю і любові твоїй краю нема!
М а р и н к а. Знов бентежитесь? Ну і не пущу його...
Л у ч и ц ь к а. Ні, ні! Я буду все робити...
М а р и н к а. Так от і засніть.
Л у ч и ц ь к а. Не хочеться, рибонько... Я після, після засну... Слухай, я оцей час, як злягла, все думала про себе й про його. І знаєш, на чім упевнилась? Що винувата я, а не він.
М а р и н к а. Це якраз по-вашому.
Л у ч и ц ь к а. Далебі! Я занадто кохала, стала зараз рабою, собакою вірною... Вдарило лихо, а я, замість того щоб підняти крила і його піднести, сама їх опустила... і впала...
М а р и н к а. Годі, бога ради, годі! Уже знов он колотиться серце!.. Ну, нехай він зовсім правий, нехай!
Л у ч и ц ь к а (усміхається). Так! Перевірившись у мені, він почав світом нудити... А тут ще приревнував... Лихі люде підстроїли... Але рвія — кохання!
М а р и н к а. Так, вірю, вірю... Тільки мовчіть: бачите, і духу не вберете.
Л у ч и ц ь к а (обніма). Не буду більше, не буду!
М а р и н к а. От надіньте ладаночку — бабуся принесла.
Л у ч и ц ь к а. Де, де? (Цілує й надіва). Так бабуся моя сивесенька вернулась? Де ж моя ненечка?
М а р и н к а. В церкві; зараз прийде: сьогодні ж вашого янгола! (Обніма). Всього, всього, а найбільше здоров'я!
Л у ч и ц ь к а. Правда, а я й забула. Одсунь, серце, фіранки і одчини віконце... а то так темно...
М а р и н к а. Добре. (Підніма).
Л у ч и ц ь к а. Ах, як гарно! Яке сонечко ясне та веселе! Підведи мене, посади коло вікна: мені так хочеться на божий мир глянути!
М а р и н к а. А ви не втомитесь?
Л у ч и ц ь к а. Ні, ні! Мені сьогодні дуже легко... і серце перестало боліти... Переведи тільки мене до вікна...
М а р и н к а. Стійте ж, я крісло поставлю (ставить до вікна) та накрию ще вас теплою хусткою, отак! А тепер беріться мені за шию...
Л у ч и ц ь к а (встала, хитається). Ой, хата крутиться...
М а р и н к а. Бачите!
Л у ч и ц ь к а. Ні, тепер легше... То зразу якось в голові загуло.
М а р и н к а. Ну, держіться ж міцно! (Веде).
Л у ч и ц ь к а. Бачиш, сама іду... О, я швидко видужаю! (Цілує).
М а р и н к а. Ну, сідайте ж тихенько; я ще подушечку підложу під спину. (Кладе). Добре сидіти?
Л у ч и ц ь к а. Добре, добре! Маринко, голубонько, одчини ще й вікно!
М а р и н к а. Боюсь, щоб, бува, вітрець не пройняв!
Л у ч и ц ь к а. Ні, надворі тихо. Он бузок увесь розвивсь, а листом ані колихне... Можна!
М а р и н к а. Та воно надворі аж душно, а ви все-таки накрийтесь хусткою! (Одчиня вікно).
Л у ч и ц ь к а (диха коротко й часто). Ах, ах! Яке пахуче, тепле повітря... Аж дихати легше... Аж лоскоче... (Розгляда). Он на грядках і черевички зацвіли, і зірочки мріють... а собача рожа як вигналась високо, — пишається! Садочку мій любесенький! Так би й полинула... А то хто там?
М а р и н к а. Наші хористки. (Кричить). Агов! Сюди!
Л у ч и ц ь к а. Нехай квіток...
М а р и н к а. Стійте! Нарвіть квіток...
Л у ч и ц ь к а (вигляда). Он троянда, а далі ген любисток, канупір, зірочки... (Голосно). Та наламайте бузку! (Закашлялась).
М а р и н к а. Що ви? Бога ради! Кричать проти вітру... Щоб знову жила... (Зачиня вікно).
Л у ч и ц ь к а. Не буду, більше не буду!
М а р и н к а. Коли хоч раз крикнете, то зараз положу...
В И Х І Д IV
Ті ж, і Рябкова, й Богданиха.
Р я б к о в а й Б о г д а н и х а (вбігають з букетами, з квітами й з начатим вінком). Віншуємо, віншуємо нашу ненечку! (Дають букети).
Б о г д а н и х а. Уже сидите? Слава богу! Дай боже здоров'я й здоров'я!
Р я б к о в а. І здоров'я, і щастя, і всякого добра! (Цілує у Лучицької руки).
Л у ч и ц ь к а (обніма їх). Спасибі, мої діточки любі, за пам'ять, за ласку, за щире бажання! Уже мені далеко краще... уже сиджу, а швидко й ходитиму... (Любує квітами, нюха).
(Продовження на наступній сторінці)