— Я довго спала, мамо, — опустила очі Сарі, — може, зо сну мені й не хочеться їсти, але я їстиму.
І вона через силу стала вечеряти. Стара раз у раз поглядала на небогу й з сумнівом похитувала головою.
— Я хотіла тобі сказати, щоб ти коштовних речей так не кидала в кімнаті, — зауважила вона наприкінці Сарі, — а як скидаєш, то давай краще мені на схов.
— Гіт! — ледве чутно відповіла Сара й відчула, як швидко збігла з її обличчя кров і прилила до серця.
Ні жива ні мертва сиділа вона й чекала, що тітка зажадає принести їй перли, але стара мовчала, певно, забула, про що допіру говорила.
Попрощавшися з тіткою, Сара мерщій пішла в свою кімнату й замкнула зараз же за собою двері. Цілу ніч не заплющила вона очей: її думки то линули слідом за посланцем у Лисянку, примушуючи радісно битися серце, то поверталися до тітчиного запитання про перли, і тоді її огортав страх. Наступного дня вийшла Сара бліда, з темними колами під очима. Стара пильно поглянула на Сарину шию, але не сказала нічого. Мабуть, її стурбував хворобливий вигляд дівчини й одвернув думки від перлів.
День для Сари минув без клопоту. Вона мусила випити філіжанку якоїсь настоянки і після неї справді заспокоїлась і міцно заснула. А тітка тим часом разом з Естерчиною матір'ю заходилася розбирати куплену вовну й дала Сарі цілковитий спокій, тільки наполягаючи за обідом і вечерею, щоб та їла побільше й випивала по келиху меду. Щоб догодити тітці, Сара не суперечила її бажанню.
Минуло ще три дні, дівчина цілком заспокоїлась, і почуття радості, що спершу, мов буря, охопило її серце, тепер жевріло тихою відрадою і колихало її на райдужних хвилях неосяжного щастя.
Днів через два, коли Сара сиділа в затишному куточку подвір'я, поринувши в мрії, тітка гукнула її якимсь особливим, неласкавим голосом:
— Саро! Батько твій приїхав і кличе тебе негайно до себе. Сара здригнулась і спершу не зрозуміла, хто її кличе й куди; та коли пані Рухля вдруге й голосніше гукнула її, вона затремтіла, мов осиковий лист, охоплена якимсь незрозумілим жахом. Мовчки підвелася дівчина й пішла на тітчин поклик, заточуючись, наче в неї підгиналися ноги. А тітка її ще й напутила:
— Гляди ж, не супереч батькові!
Гершко зустрів дочку урочисто, поклав їй на голову руки й, прошепотівши беззвучно молитву, мовив до неї холодним тоном, який не припускав заперечень:
— Суро, дочко моя! Негайно надівай на себе найкраще вбрання і прикрась себе золотом, перлами та смарагдами...
— Навіщо, тату? — спитала тремтячим голосом Сара. Вона стояла перед ним бліда як стіна, вхопившись рукою за горло, ніби намагаючись ослабити зашморг, що затягся круг її шиї...
— На те, що твій жених, родич великого цадика уманського, приїхав сюди й жде свою наречену коло школи.
З Сариних грудей вирвався страшний крик, і вона впала батькові в ноги;
— Гевулт! Змилуйся! Не вбивай своєї єдиної дочки! — заволала, припадаючи до батькових ніг, Сара. — Ти ж дав слово, при мамі ось, що рік матиму волю! Хоч на півроку дай мені її! Ой... вей, хоч на півроку!
Гершко насупив свої навислі, широкі, руді брови, й з-під них блиснули на Сару сповнені злості сірі, з зеленими полисками очі.
— Я сказав, поки не змусять мене обставини, — засичав Гершко. — А ось тепер і спонукали мене невідкладні обставини... кругом здіймається буря... кожен намагається втекти в безпечне місце... і твій жених, звінчавшись, повезе тебе до Львова... Втратити такого жениха я не хочу, а тому й наказую тобі одягтися негайно і йти разом з нами до шлюбу.
— Тітонько! Мамо! Заступіться! — в розпачі впала Сара в ноги Рухлі.
— Встань і скорися своєму батькові, а моєму братові, — похмуро заговорила Рухля. — Він тебе врятує від страшного злочинства, од пекельної зради. Ти хотіла одурити нас, одурити мене? Ти хотіла зрадити свого батька, зрадити своїх кревних, зрадити свою віру? Та великий бог Ізраїлів, і він віддав зрадників у руки своїх вірних синів! Чи знаєш ти, яка тебе чекає кара за такий злочин? За нашим святим законом тебе треба побити камінням, як паршиву собаку, як прокляту тварюку...
Голос старої перейшов у якийсь лиховісний свист; вона піднесла над Сариною головою стиснуті кулаки, наче хотіла сама в цю ж мить убити її на місці. Сара мимоволі схилилась, чекаючи удару.
— Але, — додала стара спокійніше, — батько твій милосердний і хоче врятувати тебе від цієї страшної кари! Встань же й одягайся.
Сара встала з колін; на обличчі її, спотвореному стражданням, виступили червоні плями, губи були ще сині й тремтіли від нервового потрясіння, і тільки очі блищали гордою відвагою.
— Я не піду за вашого Хаїма заміж, — мовила вона твердо, підвівши голову й окинувши катів своїх презирливим поглядом.
— Що-о? — заричав Гершко, густо почервонівши од люті. — Уб'ю, як паршиву собаку!
— Я смерті не боюсь, — спокійно відповіла Сара.
— Не боїшся? — закричав, стиснувши кулаки й затупавши ногами, осатанілий фанатик. — Не боїшся проклята гойко? То я тебе так мучитиму, що ти проклянеш той час, коли на світ народилася, проклянеш ту хвилину, коли побачила хлопа! .Я придумаю тобі такі катування, які не спадуть на думку й сатані в пеклі... я по краплині точитиму твою чорну кров, я по волосинці оголю твою голову... я повипікаю тобі твої безсоромні очі... розірву рота до вух... Згною твоє падло... — скреготів він зубами, щохвилини ладний кинутись на свою жертву.
Сара стояла нерухомо, якось заціпенівши, наче статуя. Ні один м'яз, ні один промінь її погляду не виказував страху.
— Спинися, брате! — голосно мовила Рухля. — Не оскверняй руки своєї, бо її обвиває талес і вона торкається до десяти заповідей... та й самі катування ні до чого не приведуть! Ой вей! Її серце лукаве й жорстоке в сліпоті своїй, а головне — мета не буде досягнута, — породичатися з такою високою сім'єю, як сім'я святого цадика, і врятувати її душу, запродану самому сатані. Я тобі, брате мій, ребе Гершку, раджу ось що: якщо вона, змія, по-доброму скоритися не хоче, зв'язати її й повінчати... хоч і в моєму дворику: тут, у містечку, хлопів немає... попів немає... всі свої люди й рабин — своя людина... Нехай вона кричить, хоч і на все містечко, хоч на ферфал кричить, а повінчаємо... віддамо малжонкові на руки, й вона сьогодні стане в моєму домі його дружиною, — я ручуся, — а завтра приставити до неї Ривку й вирядити молодих до Львова.
— Розумне твоє слово, сестро, — відповів, заспокоївшись, Гершко. — За всяку ціну треба повінчати її й вирядити... а тоді хай хоч і здохне — туди їй і дорога! Я краще помщуся на паршивому хлопові та на проклятому попові! Навмисне поїду до пана Кшемуського...
Сара дивилася широко розплющеними очима на своїх катів і не помічала жодної іскри жалю на їхніх обличчях.
— Востаннє кажу тобі, — промовив лиховісним голосом Гершко, — якщо ти по своїй волі не підеш одягатися до шлюбу, то тебе зв'яжуть... Гей, Ривко!
— Не клич її! — сказала Рухля. — Я сама впораюсь... Ой-ой, і не писне!
— На всякий випадок обшукай її...
Сара здригнулась і поблідла. Якщо її обшукають, то загине останній порятунок від ганьби й жаху. Вона похилила голову й промовила тремтячим, ледве чутним голосом:
— Якщо мої благання не зворушують твого серця, тату, якщо твоя воля непохитна... то я скоряюся їй... і краще доброхіть піду... Не чини наді мною насильства... Я бачу, що того хоче бог... і йду!
— Так, хоче бог, — з подивом мовив Гершко.
— Атож., моя дитино, атож, — провела по голові Сари твердою рукою тітка, — одягайся... та ось і свої перли надінь, котрі ти дала мені на схов.
Сара швидко глянула на тітку: та держала в руках її перли, ті самі, що вона передала Естерчиній матері. Стара простягла їх Сарі й зловтішне, диявольськи посміхалася.
Сара скрикнула й ухопилася за стілець, що стояв поблизу. Гершко був кинувся підтримати дочку, але Рухля зупинила його.
— Обійдеться. Вона міцна тепер... Дай їй холодної води! — звеліла вона Ривці.
— Атож, води, — прошепотіла Сара й, притримуючись руками за стіну, за двері, пішла в свою кімнату.
Рухля тим часом порадила Гершкові, щоб уникнути вуличного скандалу, привести краще сюди, до неї, рабина, жениха й свідків та й звінчати молодих якнайшвидше в дворику.
Через півгодини Гершко з запрошеними гостями чекав у парадній світлиці виходу своєї дочки. Господиня дому в пишній сукні вітала гостей, пошепки сказавши братові, що Сара зовсім присмирніла, вбиралася спокійно, тільки двічі попросила води.
Минуло кілька хвилин, нарешті двері спальні розчинилися й на порозі стала в пишному вбранні, обвинута серпанком, струнка, мов виточена, постать дівчини;
вона хиталася, наче очеретинка, й Ривка з зусиллям підтримувала її попід руки.
Тітка поквапно підійшла до небоги, за нею сам Гершко кинувся до своєї дочки;
гості закам'яніли, нічого не розуміючи... Крізь білу, прозору намітку видно було мертвотно-бліде, безкровне личко...
Переступивши поріг, нещасна жертва вхопилася руками за груди, зробила якийсь мимовільний конвульсивний рух і з страшним стогоном упала на долівку.
Рухля кинулась до неї, стягла серпанок і заніміла: Сара лежала, простягшись на підлозі, судорога ще посмикувала її тіло, побілілі губи були вкриті густою зеленою рідиною, з куточка рота тяглася яскравою ниткою червона кров...
(Продовження на наступній сторінці)