— У вас благочестиво в хаті: пахне смирною та кипарисом, — обізвався отець Ісакій.
— Наче в храмі, — обізвався отець Єремія і навіщось перехрестився.
— В мене багато святощів з Єрусалима, — сказав Копронідос, — ви, святі отці, знаєтесь на тому: от вода з святої ріки Йордану. — Копронідос устав, пішов у куток до столика, взяв кілька пляшечок з водою й подав ченцям. Ченці забрали в руки пляшечки, повертіли їх у руках і поставили на стіл.
А оце камінці з Віфліємського вертепу, — сказав Копронідос, взявши в руку кілька камінців. Він перехрестився, поцілував камінці й подав Ісакієві. Отець Ісакій з рушливістю узяв у руки один камінець, перехрестився й поцілував. Єремія взяв у Ісакія камінець і, знявши клобук, і собі перехрестився й поцілував камінець. Палладій тільки подержав у руках камінець, подивився й поклав на стіл. Але рушливий Тарасій навіть не взяв у руки тих камінців, тільки мовчки дивився на їх; очевидячки, він ждав од Копронідоса не камінців, а чогось смачнішого й тривнішого.
— А оце камінці з-під святої Голгофи, — сказав Копронідос і, поцілувавши, він подав ченцям якісь чудної форми камінці.
Ті камінці бачили Єрусалим так само, як і Копронідос: він назбирав їх по берегах Росі. Ченцям вже трохи обридли ті камінці: вони вже їх не цілували, а тільки подержали в руках та й поклали.
— Були в Єрусалимі? Бачили гроб господній. Голгофу? — спитав у Копронідоса Ісакій.
— Сподобив господь, сподобив! Бачив усі святі місця, — одповів Копронідос.
— Ой господи! Спаси й помилуй нас! — обізвався Єремія. — Красно там, дивно й велеліпно?
— Красно й дивно! Бачив я й Голгофу, гроб господній, чув, як душі грішників плачуть і скрегочуть зубами. Є там у стіні в великій церкві дірка, вона йде під землю просто в саме пекло. Як притулиш вухо, то й чуєш і крик, і галас, і стукіт, і гуркіт, і клекіт, і скрегіт зубів, — сказав Копронідос.
Отець Ісакій важко зітхнув і перехрестився. Він був з простих селян і йняв віри тим побрехенькам та теревеням Копронідоса, бо вже це чув од людей-прочан, що мандрували на прощу в Єрусалим.
— Ой господи! Спаси нас і помилуй, — промовив він тихо.
— А проти великодня на утрені святий огонь сходить з неба. Патріарх входить у печеру до гробу господнього з пучком незасвічених свічок і молиться. Огонь спадає з неба, і самі свічі запалюються, — теревенив далі Копронідос.
— Дивні діла твої, господи, — сказав Єремія й перехрестився.
— А оце пальмові гілки, посвячені в єрусалимському храмі на вербу; це там такі ніби верби, — сказав Копронідос і подав одну гілку отцеві Палладієві. Отець Палладій узяв гілку, подивився, понюхав і поклав на столі. Після його понюхали гілку й другі ченці.
Отець Єремія знов важко зітхнув і глянув на образи.
Тим часом Мелетія принесла чай і поставила на столі, а до чаю подала пухкої паляниці на тарілці. Ченці побрали стакани й розговорились. Копронідос виніс до чаю пляшку рому.
Ченці спершу трохи церемонились, прикривали зверху долонями стакани, одмагались, вважаючи ром за гріх; але невпроханий Копронідос силою поналивав їм рому в чай. Отець Тарасій, випивши півстакана чаю, без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан і сповнив його до крис. Мелетія наливала й приносила стакани безперестанку. Пунші за пуншами щезали, неначе ченці виливали їх у безодню.
Попиваючи пунші, ченці все судили цей гріховний мир та гудили "болярів" та скупих на приносини "боляринь".
— Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, — почав отець Ісакій, — благородні ходять у монастирі до церкви, тільки задля того, щоб послухати чудову півчу та подивитись на церемонію, а серце в їх — камінь; гроб одчинений— гортань їх.
— Паничі ходять до церкви, щоб моргать на паннів, а не молитись, — обізвався отец Тарасій з сміхом.
— Ой правда, правда! — знов обізвався Копронідос, ще й важко, але якось роблено зітхнув.
— Гріх твориться в храмі: не стоять на службі благообразно, осклабляються устами, — додав Єремія.
— А говіють — тільки в рот віють, — додав Тарасій і влив у рот трохи не півстакана пуншу, захлинувся й став кашляти, навіть чмихать.
— Кажуть, що в Петербурзі якийсь болярин завів нову віру; сам проповідує в своїх позлащенних чертогах, а болярині грають на органах чи на фортеп'яні та співають, та козлогласують. Ой, господи, спаси нас! — сказав Ісакій.
— Кажуть, що цар звелів тому єресіархові виїхати з Петербурга. А вій і каже: скажіть цареві, що виїду з города разом і воднораз, в одну годину, на чотирьох заставах. Ото цар звелів стерегти, застави, і з усіх чотирьох застав в одну й ту саму хвилину виїхав той єресіарх і поїхав за границю на теплі води, — промовив авторитетно отець Єремія.
— Ото, скажіть! Такі чуда, як і на Афоні, — обізвався Копронідос.
— Не так-бо було! То Пашков, великий багатир, завів нову вipy в Петербурзі. А ви, отче Єpeмiє, мішаєте одне з другим. То колись були масони в Петербурзі, що накладали з чертами, — сказав іронічно отець Палладій, обертаючись до Єремії, як до непросвіченого простого селянина.
— Суєта настала на світі. Мир загруз i бабляється у гpixax, як свиня в барлозі, — далі тяг свій плач отець Єремія.
— А! Враг його бери! Нам байдуже! — сказав отець Tapaciй, виливаючи в рот пунш.
Після чаю та пуншів Мелетія застелила стіл скатертиною, принесла дві тарілки пирогів, поставила тарілки з шинкою, ковбасами, оселедцями, ікрою та сиром. За пирогами та закускою з'явились на столі пляшки з горілкою, наливкою та винами. Копронідос налив ченцям по чарці горілки. Ченці з смаком випили разом, неначе москалі бахнули з рушниць по команді.
— Прошу, святі отці, закушувати; от м'ясне, а от рибне. Це пиріжки з рибою, а оце з м'ясом: хто чого хоче. В нас, в грецьких монастирях, чорноризці їдять i м'ясо. А як у нас їдять у монастирях м'ясо, то й вам не rpix, — сказав Копронідос, щоб надати сміливості братії.
— Який тут rpix! — сказав отець Тарасій i кинувся на ковбаси. — "Не входяче в уста поганить чоловіка, а виходяче з уст".
— Та воно-то так! Нігде правди діти, — обізвався отець Палладій i кинувся до шинки з жадобою, бо вже довго піснюкав у монастирі. Отець Ісакій та Єремія, одначе, кріпились i закушували горілку пирогами з рибою. Єремія тільки поглядав скоса на ковбаси. Після закуски Мелетія принесла на полумиску здорового начиненого коропа, а після коропа подала шматок печеного поросяти з начинкою; порося було сите, пахуче, з закарцюбленим хвостиком; вона ще й подала хрін до його мов на великдень. Отець Тарасій не ждав навіть, поки його попросить хазяїн, i кинувся на порося, як вовк на ягницю. Отець Палладій одкраяв i coбi добрий шматок. Ісакій та Єремія аж скривились i мовчки дивилися на ситеньку поросятину. Тепла пахуча пара од поросятини страшенно дратувала в їх апетит.
Ісакій понурився i аж здихнув важко.
— Отче Ісакію? — обізвався Тарасій. — Поки ти зітхатимеш, то ми усе порося укладемо в копи. Бери мерщій виделку та їж! — сказав він геть-то нецеремонно. Отець Ісакій і справді побачив, що Тарасій не жартує. Він ухопив на виделку здоровий шмат поросятини й нагріб півтарілки начинки.
— Ми в гостях, а в гостях у чужих людей все одно що в дорозі, а в дорозі і чорноризцеві можна їсти, що бог пошле, — сказав Ісакій, щоб заспокоїти своє сумління.
— Отче Єреміє! Розрішайте-бо! В грецьких монастирях розрішають собі м'ясо, і це не вважається за гріх, — благав Копронідос.
Отець Єремія кривився, морщився, довго дивився одним оком на образи, а другим на порося.
— Та вже прочитаєш дома правило в молитвах ввечері, то бог простить. Ми ж не в монастирі, а в гостях і в дорозі; "гріх у міх, а спасіння в торбу!"— заспокоював отець Тарасій.
Отець Єремія таки не втерпів: одшматував прездоровий шматок поросятини, похапцем нагріб начинки й почав уплітати на весь рот. В хаті стало тихо, тільки було чуть, як лущало порося в зубах та жмакали й плямкали жадобні роти.
— От так святі чорноризці! Грішний мир гудимо та судимо, а порося уплітаємо на всі заставки та горілочку попиваємо, — сміявся отець Тарасій. Порося так швидко зникло десь з полумиска, що й хазяїн не зоглядівся. Після поросяти пішла чарка за чаркою. Копронідос наливав чарки наперемінку то вином, то наливкою, то горілкою. Ченці не розбирали й лили в рот чарку за чаркою: вони хапались, щоб часом не замкнули на ніч монастирської брами.
— Де ж раба божа Мелетія? — спитав Тарасій, одкинувши голову на спинку стільця й одсапуючи, неначе після праці. Йому заманулось подивитись на чорні густі брови та карі очі тієї раби божої. Копронідос покликав Мелетію. Вона сіла проти Тарасія, промовила кілька слів, а потім замовкла й тільки крутила пальцем кругом пальця, неначе пряла. Тарасій витріщав на неї очі й осміхався, показуючи широкі зуби, неначе лопатні. Посидівши трохи, Мелетія встала й вийшла, хитаючись на ході, як годована качка.
"Ну, цей чорноризець ласий і до поросятини, і до чорних брів..." — подумав Копронідос і намотав собі на вус.
— Ой, час у монастир! — аж гукнув на всю світлицю отець Палладій. — Швидко замкнуть браму.
(Продовження на наступній сторінці)