А взагалі майже щовечора перед сном тато казав ту репліку з п'єси: "Всі по місцях. Замкнути браму!" От і зараз він це сказав і погасив світло.
Котька довго лежав і не міг заснути. Всі події цього дивовижного дня проходили перед ним в уповільненому темпі. А серце, навпаки, стукотіло так, наче він не лежав у ліжку, а щодуху кудись біг, тікав від якоїсь шаленої погоні…
Це ж подумати тільки, він, Котька Швачко, звичайнісінький п'ятикласник, не двієчник і не відмінник, не бешкетник, але й не тихоня, звичайнісінький хлопчик, яких тисячі й мільйони, законтактував з інопланетянином, пришельцем з далеких світів!
Якби на його місці був Ігор Дмитруха — все було б нормально. Ніхто навіть не здивувався б. З таких, як Ігор Дмитруха, виростають полководці, космонавти, чемпіони — ті, хто дивує світ. А з таких, як Котька Швачко, виростають лікарі, інженери, кандидати наук, ну, в крайньому разі, актори-любителі з народного театру, звичайнісінькі собі люди.
Доля, мабуть, просто помилилася, переплутала і те, що належало підсунути Ігорю Дмитрусі, підсунула випадково йому.
— Ні! Не помилилася! — почувся раптом характерний "неземний" голос Семуа.
Котька здригнувся. Голос линув з відчиненого вікна, за яким світив повний місяць.
Вся кімната була залита місячним сяйвом. Тато й мама вже міцно спали на своїх ліжках. Тато свистів носом, а мама, як завжди, цмокала уві сні губами.
— Прошу вийти!.. Ля лі мо мо!.. — знову почувся за вікном голос Семуа.
Котька встав з ліжка, навшпиньках підійшов до вікна і визирнув.
Під вікном стояв і усміхався… татків начальник Спиридон Спиридонович.
— Вилазь, вилазь! Швидше! — весело сказав Спиридон Спиридонович голосом Семуа.
"Тю! Так от хто такий, значить, Семуа! Спиридон Спиридонович!" — чомусь без усякого здивування, а навіть з полегшенням подумав Котька. І поліз через вікно.
— Ходімо швидше! Нас чекають! — сказав Спиридон Спиридонович і пішов… угору. Наче по невидимих сходах. Ось він уже на даху сусіднього будиночка. Поманив Котьку до себе рукою.
Котька зрушив з місця і відчув, що теж піднімається вгору.
От вн уже поряд з Спиридоном Спиридоновичем. Той бере його за руку й веде далі — прямо до місяця. Котька придивляється і раптом бачить, що то зовсім не місяць, а прожектор, що світить з якогось чудернацького повітряного корабля еліптичної форми.
"Літаюча тарілка", — миттю догадується Котька. Кидає погляд униз — під ногами порожнеча. "Як же ми йдемо?" — дивується Котька.
— По гравітаційних сходах, — усміхається Спиридон Спиридонович. Причому Котька точно бачить, що він не говорить, не ворушить губами, навіть не розтуляє рота. Значить, вони спілкуються без допомоги мови — самими думками. Телепатичний зв'язок! Спиридон Спиридонович почув Котьчину думку й відповідає йому теж думкою.
— А що це за гравітаційні сходи? — подумки питає Котька.
— Довго пояснювати. Плом бурделом бурдавур, — усміхається Спиридон Спиридонович. — Ми ступаємо по гравітаційних імпульсах, які надсилає спеціальний апарат — імпульсатор…
— Дуже зручно, — киває Котька. — Надзвичайно!..
— Радий, що тобі подобається. Це винахід твого батька, — усміхається Спиридон Спиридонович.
"І тато нічого нікому не сказав!.. Ох, тато!.. Мама його завжди лає, вважає легковажним, несерйозним (вона кандидат, а він звичайнісінький інженер!), а він, бач…" — і Котька сповнюється невимовною, щемливою аж до сліз ніжністю до свого скромного й геніального тата.
Іти по гравітаційних імпульсах дуже легко, не відчуваєш ніякої втоми, ноги переставляються самі собою. Котька піднімається все вище й вище в небо, "Бережок" внизу вже зовсім маленький, будиночки іграшкові. На одному рівні з Котькою пропливають осяяні чи то місяцем, чи то прожектором корабля хмарки. І Котька, який так боїться висоти, який до поручнів балкона не підходить, бо в нього одразу починають бігати в животі холодні мурашки (наче од крижаної газованої води), зараз відчуває надзвичайну приємність, легкість і піднесення.
"От молодець батько!.. Які прекрасні гравітаційні сходи придумав!"
Вони з Спиридоном Спиридоновичем підійшли-піднялися вже до самісінької "літаючої тарілки".
Спиридон Спиридонович постукав (звук був такий, наче він стукав у порожні цинкові ночви) і сказав:
— Одчиніть! Це я! Самуа! Па ні ко мо!..
Почувся залізний скрегіт (схожий на той, що був, коли дідок Дика природа одчинив залізні двері складу), і в "літаючій тарілці" утворився зяючий темнотою отвір. Звідти війнуло сирістю й запахом яблук. Десь угорі тьмяно світилася заґратована лампочка (точнісінько, як у складі).
— Іди вперед! — наказав Спиридон Спиридонович, і Котька пішов. Його ноги по коліна занурилися в якусь слизьку липучу рідину.
— Не лякайся. Ми проходимо дезинфектор-акліматизатор. Всередину не можна заносити нічого земного. Ба рабадол пірадур… — Спиридон Спиридонович знову постукав (тепер наче у порожню дерев'яну бочку), і враз Котька замружився від яскравого сліпучого світла. А коли розплющив очі, то побачив, що вони вже стоять у величезному залі, дуже схожому на зал Київського оперного театру, тільки всі глядачі в скафандрах з антенами і з миготливими на голові лампочками. "Ого! Яка вона, виявляється, велика всередині, літаюча тарілка!" — подумав Котька. По проходу між рядами до Котьки ішли двоє. Теж у скафандрах. Підійшли, нахилилися, і крізь ілюмінатори скафандрів Котька раптом упізнав… тата і маму. Вони усміхалися й підморгували йому. Але мовчали.
"Так що? Тато і мама — пришельці? — вражено подумав Котька. — Значить, я — син пришельців? І виходить, я теж… пришелець…"
В голові у нього замакітрилося.
— Так, так!.. — усміхнувся Спиридон Спиридонович. — Весь: "Бережок" — пришельці. Експериментальне селище пришельців. Але це велика таємниця. Якщо ти… то тебе доведеться аннігілізувати. Але ще більша таємниця — на сцені! Ходімо!
І Спиридон Спиридонович повів Котьку через прохід, повз глядачів у скафандрах на сцену. Скафандри поверталися до Котьки, і він пізнавав крізь ілюмінатори жителів "Бережка". От дружина Спиридона Спиридоновича, от його дочка, от знайома дітлашня у маленьких скафандриках…
Вони піднялися на сцену, і тут Котька побачив… чорняву Свєту… Вона лежала зв'язана посеред сцени, а біля неї стояла запряжена більмуватою кобильчиною бочка, в якій вона возила на "Бережок" воду. — Наш "язик", — показав Спиридон Спиридонович на чорняву Світу. — А це — знаряддя праці! Ку ко бо бочка!
Несподівано дно бочки прохилилося, наче дверцята, і звідти визирнув дідок Дика природа. Підморгнув Котьці і приклав палець до губів:
— Тсс!.. Я "зайцем"!.. Я тебе виручив, і ти мене не видавай.
І дно зачинилося.
— А де твоє ку ко бо бо? — несподівано нахмурив брови Спиридон Спиридонович.
Котька розгубився:
— Та я ж… я ж пришелець… Он же мої тато й мама… у скафандрах… Ви що — хіба не знаєте?..
— Нічого я не знаю! Де твоє знаряддя праці? На нашій планеті всі працюють. І інакше бути не може!
— Але ж я… дитина… — забелькотів Котька. — Я ж іще малий.
— Як щось інше, то ти дорослий, а як… — уже голосом Чайникової баби, промовив Спиридон Спиридонович. — Або негайно давай ку ко бо бо, або…
І Котька раптом відчув, що сцена під його ногами почала розсуватися, і якраз посередині, між лівою й правою ногою. Котька хотів переступити на якийсь бік і не міг. Чорна страшна розщелина все більшала й більшала, ноги роз'їжджалися все ширше й ширше. Котька не витримав і полетів у порожнечу…
— А-а-а-а!…
— Котю! Котю!.. Що з тобою? — почувся стурбований голос мами.
Котька розплющив очі.
У вікно світило сонце.
За вікном щебетали пташки.
А над Котькою схилилася мама:
— Що? Чого це ти кричав?.. Наснилося щось страшне?
— А? — Котька нарешті збагнув, що то був сон. — Наснилося…
— Ото ганяєш хтозна-де, збуджуєшся перед сном, а тоді душать кошмари.
Котька скочив з ліжка, чмокнув у щоку маму і побіг умиватися.
РОЗДІЛ XII
Знову Дика природа. Вовк.
Перший особистий контакт двох героїв — головного і неголовного.
— Та хай іде! — сказав тато. — Ну чого йому, дійсно, тинятися тут, між дорослими? Він же їхав, щоб з сільськими хлопчаками покозакувати. Хай пізнає життя!.. Хай!..
— Тільки ж на обід приходь. А то бігаєш десь голодний цілий день, — здалася нарешті мама. — І на сонці не перегрійся, чуєш?.. Візьми панамку! Котю! Котю!..
Але Котька вже лопотів по стежці, виблискуючи п'ятами. Він не чув і чути не хотів. Яка панамка! Добре виглядав би він у дитячій євпаторійській панамці перед Чайником і Петякантропом.
(Продовження на наступній сторінці)