— Ну, нехай! Нехай він буде капітаном. А ти — штурманом. Командуй, Веселесик!
Зліз Лесик замість Гришки на капітанський місток і закричав:
— Увага! Слухати мою команду! Всі по місцях! З якоря зніматися!
Гришка вмить став біля керма. Залізний Роб швиденько підняв якір.
— Слухаєм, капітане!
А Лесик не знає, що далі командувати.
Стояв-стояв, очима кліпав, а тоді як заголосить:
— У-у-у-у-у!..
Гришка і Залізний Роб з дива аж роти пороззявляли:
— Що таке?
Отямився Лесик:
— У-у-уперед!..
Напнув Залізний Роб вітрила. Гришка стерно повернув.
Рушив корабель. І попливли вони Морем Сліз.
Пливуть-пливуть. Вже й берега не видно.
Раптом Залізний Роб як закричить:
— Людина за бортом!
А Гришка вже стерно крутить, туди правуючи.
Глянув Лесик — а в морі лялька Галька з хвилями бореться. Лесик її одразу впізнав. Це ж сусідської дівчинки Оленки улюблена лялька. Три дні тому Лесик власноручно кинув її у сміттєпровід. Просто так, на зло. Щоб Оленка заплакала. А то весь час йому Оленку за приклад ставлять:
— От диви, яка Оленка гарна дівчинка! Ніколи не капризує, ніколи не вередує, ніколи не плаче.
Так на ж тобі! Тепер заплачеш!
І Оленка заплакала. Тихо, правда, мовчки. Одвернулася, а сльози тільки — кап, кап, кап!.. Якби він знав, що вона так нецікаво плакатиме, він би, може, й не кидав. Та про це вже пізно думати. Загуркотіла лялька Галька у сміттєпроводі — аж загуло.
А тепер, бач, у Морі Сліз опинилася.
Підплив корабель до ляльки Гальки, перехилився Залізний Роб через борт, підхопив її, витяг на палубу.
Та тільки встиг витягти, як Гришка вдруге кричить:
— Знову за бортом!
Глянув Лесик — у хвилях знайомий пластмасовий дитсадівський заєць Сергій, якого він зеленкою облив, і через це той з сірого назавжди став зеленим.
Витяг Залізний Роб зайця Сергія.
А ведмежа Гришка вже втретє кричить:
— Пильнуй! Двоє за бортом!
Дивиться Лесик — брьохаються у морі знову ж таки дитсадівські плюшеві Вовчик-братик і Лисичка-сестричка. Їх колись подарували дитсадку шефи-школярі, члени гуртка м’якої іграшки. У казках Вовчик-братик і Лисичка-сестричка завжди ворогують. А ці були нерозлучні вірні друзі. Дружити їх діти у дитсадку навчили. От тільки Олексій їм три дні тому хвости поодривав. І тепер вони без хвостів у Морі Сліз брьохалися.
Витяг Залізний Роб Вовчика-братика і Лисичку-сестричку. А в морі вже знову порятунку просять — слон Филимон (без одного вуха) і пожмакана пластмасова качечка Крячечка — теж колись мали справу з Олексієм.
Через хвилину й вони були на палубі.
— Братці, як же це ви у біду потрапили? — спитав порятованих Залізний Роб (хоч він був залізний, але серце в нього було добре й чуйне). — Хто вас скривдив? Хто у Море Сліз кинув?
— Він! — шморгнув носом Вовчик-братик.
— Він один! — шморгнула носом Лисичка-сестричка.
— Хто? — не зрозумів Гришка.
— Т-та ясно х-хто — О-олексій! Плаксій нещасний! — заїкаючись, сказав заєць Сергій (він, виявляється, ще й заїкою став).
— Кря-кря-кря! — жалібно сказала качечка Крячечка (вона була така пожмакана, що більше нічого сказати не могла).
І тут раптом Лесик згадав, що всі вони — і слон Филимон, і заєць Сергій, і качечка Крячечка, і Вовчик-братик, і Лисичка-сестричка вчора зникли з дитячого садка.
Правда, Світлана Іванівна сказала, що їх забрав майстер "на реставрацію", тобто лагодити — пришивати хвости й вуха.
Але тепер Лесик знав — ніяка "реставрація" тут ні до чого.
А зникли вони тому, що переселилися в казку.
Так само, як Веселесик, Залізний Роб і ведмежа Гришка, котрі теж, як ви пригадуєте, зникли з кутка. І теж учора. А лялька Галька зникла напередодні (Лесик про це добре знав, оскільки сам укинув її до сміттєпроводу).
Все правильно!
— Стривайте! — раптом вигукнув слон Филимон і підняв угору хобот, принюхуючись. — Я чую дух! Його дух! Олексій-Плаксій десь тут, на кораблі!
— Та ти що! — сказав Залізний Роб. — Це неможливо. Це тобі здалося!
— Це абсолютно неможливо! — сказав Гришка. — Його тут немає, бо його тут не може бути.
— А я кажу — є! — вперто сказав слон Филимон. — Він одірвав мені вухо, і я недочуваю — це правда. Але хобот у мене цілий, і запахи я чую дуже добре. Він тут!
— Ну, де ж він? Де? — розвів руками Залізний Роб.
— А це хто? — і слон Филимон вказав хоботом на Лесика.
— Та це ж наш Веселесик! — вигукнув Гришка.
— Ти що — не впізнав! — вигукнув Залізний Роб.
— Веселесик? А чому ж він такий невеселий? — спитав Вовчик-братик.
— Авжеж, Веселесик завжди усміхається, — сказала Лисичка-сестричка.
— А ц-цей к-кривиться, погляньте, — сказав заєць Сергій.
— Іноді у казках злі й нехороші вміють обертатися на хороших, — сказав слон Филимон і, звертаючись до Гришки та Залізного Роба, спитав: — Чи не помітили ви чогось підозрілого?
Ведмежа Гришка і Залізний Роб розгублено перезирнулися.
— Чесно кажучи, він сьогодні трошки… — пробелькотів Залізний Роб.
— …не такий, — закінчив Гришка. — Але…
— Ц-це в-він! — закричав заєць Сергій. — Д-дивіться, я-ак він б-боїться! Чого б справжній В-веселесик так б-боявся!
Справді, Лесик так трусився, що комірець його матроски тріпотів, наче од вітру. Йому таки було страшно, бо він згадав, скільки прикрощів завдав кожному з них.
— В море його! — закричав Вовчик-братик.
— Геть з корабля! — закричала Лисичка-сестричка.
— П-правильно! — закричав заєць Сергій.
— Хай поплаває у сльозах, які наплакав! — закричав слон Филимон.
— Кря-кря-кря! — закричала качечка Крячечка.
Лесик зіщулився.
І тут раптом почувся крик ляльки Гальки:
— Ой, дивіться! Ой, дивіться! Ой, летить!
Всі оглянулися і побачили, що їх наздоганяє, летячи низько над хвилями, наче корабель на підводних крилах, триголова змія.
Підлітаючи до них, вона хвацько, на три голоси заспівала:
Гей, стривайте! Стійте, ну!
Все одно вас дожену!
Дожену вас все одно
І усіх пущу на дно
Я лиха змія Вередазмія!
Капризазмія!
Плаксіязмія!
Кому кажу — стійте і оддайте мені негайно мого Олексія!
І вона заклацала своїми крокодилячими щелепами, ладна от-от схопити Лесика.
І тут раптом наперед вискочила лялька Галька, закрила собою Лесика і закричала:
— Не чіпай його! Не смій його чіпати!
Голови Вередазмії-Капризазмії здивовано перезирнулися і хором засичали:
— Ах, то тут ще хтось мені заважає! Ще й одважується кричати на мене! Так от замість нього я схоплю тебе! Щоб не була така хоробра! Горе тобі буде з твоєю хоробрістю! Я з тебе зроблю зміючку-капризючку! Г-гам!
І Вередазмія-Капризазмія схопила ляльку Гальку і вмить щезла.
Ніхто не встиг навіть оком зморгнути. Лесик так і застиг, вражений.
"Я її у сміттєпровід кинув, а вона мене врятувала! Ой! Що ж тепер з нею буде?!"
— Друзі! — підніс угору хобота слон Филимон. — Тримайте себе в руках… тобто в ногах… тобто в лапах! Лялька Галька мужня іграшка. Я її добре знаю. Ми з однієї іграшкової крамниці.
— Треба якнайшвидше дістатися до Жарт-Птиці,— сказав Залізний Роб і розказав усе, про що ви вже знаєте.
— А-а… так Олексій-Плаксій не винен. Це, значить, все ота зміюка, — тихо проказав слон Филимон і почав обмахуватися хоботом, бо йому стало ніяково перед Лесиком.
— Ми ж не знали, — винувато схилив голову Вовчик-братик.
— Ти не гнівайся, — винувато схилила голову Лисичка-сестричка.
— П-пробач, д-друже! — і собі заїкнувся заєць Сергій.
— Кря-кря-кря! — сказала качечка Крячечка.
Проте гніватися на них Лесик не мав ніякого права. Він сам це прекрасно розумів.
— А далеко до Жарт-Птиці? — спитав слон Филимон.
— Не близько, — сказав Залізний Роб. — Треба перепливти Море Сліз, перейти Велику Жовту Пустелю, пройти Ліс-Лісище, переправитися через Яр-Крутояр, подолати Болото-Болотище… І там за Квітучою Долиною росте Диво-Сад, а в тому саду Горіх — Веселий Сміх. І на тому горісі живе чарівна Жарт-Птиця. Так сказав чарівник-жартівник Нежурись.
— Вперед! — вигукнули всі в один голос.
Вітрила з носових хусточок напнулися.
Корабель помчав уперед.
Аж ось і берег.
Зійшли мандрівники з корабля.
Роздивилися.
Куди не глянь — сумна одноманітна гола рівнина. Велика Жовта Пустеля.
— От що, друзі, ви йдіть, а я залишусь пильнувати корабель, — сказав Гришка. — Бо коли він десь подінеться, як же ми назад через Море Сліз перепливемо?
— Гаразд, — погодилися всі.
— Знаєте що, — сказав слон Филимон. — Сідайте мені на спину. Я вас повезу. Так швидше буде.
(Продовження на наступній сторінці)