Врешті 11 липня запорозьке військо записало нове свідчення від третього очевидця уманської різні — запорозького козака Максима Висоцького, який, як і Кантаржій, у торгівельних справах провів у Польщі всю весну і був в Умані на третій день після її розорення. Висоцький повідомив кошу, що він одного брехуна, який також називав себе запорозьким козаком, ніби він та ще три козака прибули недавно з Січі з листом "від пана кошового до полковника Залізняка, щоб порядкував добре". Цей козак-гайдамак запевняв Висоцького, що курінні отамани не перешкоджають козакам йти у гайдамацтво, а навпаки кажуть: "Боже, помагай, йдіть! А потім, можливо, й самі підемо, тільки тепер не можна, щоб кордон без війська не залишився і нагайці напасти не могли". Цей же Висоцький розповів, що після він сам бачив, як "свавільну партію, що є в Україні, складену з чималої кількості гайдамаків, серед яких полковником називався Максим Залізняк (деінде чув від них, що з мотронінського монастиря вийшло 30 чоловік, а далі назбиралося, жили ж з селян, яким розорення і смерть заподіювали), полковник каргопільського карабінерного полку російського війська у Польщі — Гур’єв з донським полковником, а як його звати, не згадає, і з командою його атакував і, під караул взявши, усіх в колодки позабивав".
Отже, з усіх боків надходили докази, що у польській Україні загальний бунт, але призвідники його — запорозькі самозванці, а якщо не самозванці, то тим більш тяжке звинувачення мало впасти на Запорожжя. А Запорожжя все ж таки бездіяло, бо не вважало себе вправі придушувати заколот у чужій землі, особливо коли вищий уряд мовчав, крім хіба що того, що Воєйков висловив своє невдоволення кошу, підозрюючи, що Залізняк не без відому кошу повів у Польщу своїх сподвижників-головорізів, та граф Рум’янцев надіслав ордер "про бешкети запорозьких гайдамаків у Польщі".
Їх у Запорожжі отримали разом — два суворих ордера від згаданої вищої російської влади, підписаних Рум’янцевим та Воєйковим, хоч і в різних місцях — один у Глухові, другий в Києві, та в один день — 2 липня.
Рум’янцев, між іншим, писав запорозькому війську, що за рапортом піхотного козловського полку полковника Корфа, який перебуває у Фортеці св. Єлисавети, "про бешкети запорозьких гайдамаків…" — "сії злочинці не тільки примножують лютості свої у Польщі, але й пускаються вже нападати і на області ханські, як купці фортеці св. Єлисавети дали сказки (доповідні), що 18 числа минулого червня, у перебування їх у польському містечку Палієвому-Озері, приїхало туди до 300 запорозьких козаків і усіх місцевих поляків і жидів умертвили, а коли дехто з них втік у ханське містечко Балту, то вони і звідти вимагали їх видачі, і, діставши від тамтешнього каймакана відмову у цьому, ці гайдамаки, підкриплені приспілою партією у кількасот чоловік з чотирма гарматами, провели з турками битву, і, напавши на саме містечко Балту, вбили там багатьох жидів і поляків, а турків змусили тікати звідти. І скрізь ці лиходії, як у Польщі, так і по всьому турецькому кордону проголошують, нібито вони прислані за її імператорської величності наказом".
Про цей напад на Балту одного з єсаулів Залізняка із загоном гайдамаків ми вже розповідали. Та головне в ордері Рум’янцева — це звинувачення запорозького війська у солідарності з гайдамаками і навіть у надісланні їм для підтримки під Умань особливої команди запорозьких козаків.
"Запорозький писар Бистрицький, який перебуває у Гарді, об’явив майору Вульфу (продовжує Рум’янцев), що він думає, що ті нападники з команди запорозької, відправленої до Умані. Ви з сім нарочним, не гаючи часу, дайте мені відповідь: яка і для чого відправлена від вас команда до Умані, як повідомив цей писар? І чи відомо вам, хто сії запорозькі козаки, які вчинили описані нахабства у подільській та турецькій областях? І чому у вас такий недогляд, що з ваших підлеглих можуть вільно виходити такі розбійницькі партії, свавілля яких, на думку сусідніх держав, породжують найгірші наслідки. Тому вам необхідно вжити найсуворіших заходів до покарання винних і викорінення подібного свавілля, бо весь тягар відповідальності за ці важливі події неодмінно впаде на вас".
Отже, залишається нез’ясованою та обставина, ніби сам кош відправляв до Умані особливу команду. Однак факти, які б підтверджували чи спростовували цю підозру, немає у залишених тим часом документах.
З свого боку генерал-губернатор Воєйков писав кошовому: "Попереднім моїм, від 24 числа минулого місяця, ордером вашому високоблагородію наказано з огляду на появу в польській Україні розбійницької, так званої іменем запорозьких козаків, гайдамацької зграї, зробити довідку, чи не від’їжджав хто з якого куреня на таке богопротивне і нелюдське злочинство, і неодмінно зробити у коші таке розпорядження, щоб ніхто до тієї зграї не тільки явно, а й таємно пристати не міг. А між тим з орловського форпосту майор Вульф мені рапортує, що 21 числа минулого місця кілька нібито запорозьких козаків згаданої злочинної зграї з крайньою зухвалістю і звірячою люттю напали на прикордонну ханську слободу Голту і кілька поліських шляхтичів та жидів, які там ховалися від їхнього тиранства, нелюдськи покололи, змучили і вбили, між ними і трьох голтянських жидів, а решту у річці Буг потопили — тому голтянський каймакан, побоюючись за своє життя, знайшов прихисток в Орловській слободі, і що при Гарді 24 числа перейшло через Буг до 30 піших і до 20 кінних запорозьких козаків, які в урочищі Романовському, на відстані 15 верст від Голти, розташувались, і що головний начальник зазначеної злочинної зграї, Максим Залізняк, який називається полковником, має при собі єсаула з перначем, одну корогву і 8 прапорів, — то вважаю необхідним, силу мого попереднього ордера підтверджуючи, зробити вашому високоблагородію удобоможливе розпорядження і вжити запобіжних заходів, щоб ніхто з козаків підлеглого вам війська запорозького від своїх місць відлучатися не міг і до цієї зграї пристати не насмілився, боючись жорстокої кари за звичайними війська запорозького правами. За тим, віддаючи це вашим турботам і благорозпорядливості, маю очікувати вашого докладного рапорту про виконання".
Ми вже бачили вище, що турецькі містечки Балта і Голта були розорені гайдамаками, перше під проводом єсаула Залізняка, друге під особистим керівництвом самого Залізняка. "Багато євреїв, кажуть літописці цього народу, не сподіваючись на заступництво Польщі (у той час, коли в польській Україні лютувала гайдамаччина), кинули свої міста і пішли за кордон у Турцію, одні в Балту, інші в Бендери. Та кровожерні недолюдки і там їх переслідували. Заволодівши містом, вони зібрали євреїв і зажадали великого викупу грошима і речами, обіцяючи пощадити їхнє життя. Але як тільки лиходії заволоділи майном, всіх вбили немилосердно. Трупи валялися повсюди на полях. Один єврей з небезпекою для життя увійшов у місто і найняв 20 турок, аби вони зібрали трупи вбитих і благочинно їх поховали. Тих, хто пішов у Бендери, спіткала така ж нещасна доля: одних вбили турки, інші, пограбовані татарами, тинялися без їжі та притулку у степах, тому багато хто з відчаю загинув у хвилях Дністра або померли з голоду". Голта була розорена невдовзі після Балти. Залізняк, кажуть, не сподівався на відданість своєї зграї, особливо після того, що сталося під Уманню, і пішов до Буга. Там, на околицях містечка Орлика (нині Ольвіопіль), він переховувався в урочищі Романкова балка, маючи біля себе не більше двадцяти товаришів, на яких він міг покластися. Він вичікував моменту пуститися на велику справу, якою він вважав розорення Умані або завоювання усієї польської України і абсолютно не хотів пускатися у дрібні грабунки і розбій на великих дорогах, не вважаючи себе розбійником, а розуміючи свою місію, як захисника православ’я і представника інтересів стародавнього козацтва. По всьому було видно, що він не хотів зрівнятися із звичайними гайдамаками, і якщо й грабував, то тільки для задоволення жадоби своїх ватаг, між тим, як сам особисто переслідував більш високі цілі, хай це і вилилося у різню і розбій. Але ж не менше різні накоїв і Хмельницький. Ще більша різня супроводжувала походи Наполеона I і усіх завойовників, отже, історії важко розділити завойовника та такого гайдамака, як Залізняк.
Як би там не було, Залізняк, дочекавшись, коли до нього прибули інші ватаги гайдамаків, які повернулися з походу проти Балти, повів свою юрбу на Голту, незважаючи на найближче сусідство цього містечка з російським гарнізоном. І тут, як і по всій польській Україні, він переслідував польський та єврейський елемент, не спокушаючись грабунком турок і татар. Напавши на Голту, він захопив польських шляхтичів та євреїв, які там хотіли врятуватися, нелюдськи їх мучив, а потім одних переколов, а інших у річці втопив. Голтянський каймакан, боючись цих лютих нападків, втік з Голти і шукав захисту у росіян в орловському укріпленні.
Ось про цей напад, як ми бачили вище, питав турецький бешлей, який прискакав з Голти до бугогардівського полковника і сказав, що якщо нападники не запорожці, то ногайська орда "всіх їх вирубає".
Та Залізняк не обмежився одним нападом на Голту. Наприкінці червня, після сутички гайдамаків з ордою, Залізняка знову бачили у Голті, і знову він розправлявся у цьому містечку найжорстокішим способом з тими, переслідуванню яких він, видимо, присвятив своє життя.
(Продовження на наступній сторінці)