Батьки не помітили хвилинного смутку сина і продовжували розмову, але тепер у ній було більше журби, ніж радості. В повстанні загинуло багато молодих людей з Ракотісу, а ще більше подалося у верхні номи, і він тепер майже обезлюднів. Залишились тільки старики, удови й сироти, яким треба допомагати. Отож риболови, котрі ще ходять в море, вирішили ділитися уловом з найбіднішими. Він, Петубаст, опікується аж трьома такими сім'ями. Сехет теж милосердиться над ними, стала дуже щедра: сіті завжди повні. Вони з Нехті голоду не знають: за рибу купують зерно, олію і пиво. Від Імхотепа крім синівської любові нічого не хотіли б,— бо, власне, навіщо їм гроші? Чотири оболи царського податку вони вже заплатили, чавунний казанок, який купили два роки тому, ще довго служитиме, сокира теж нова, а залізних ножів є аж два.
Погостювавши у батьків і пообіцявши їм, що завтра знов до них навідається, Імхотеп відправився в Царську дільницю. Зустріч з рідними принесла йому радість, і він з легкою душею мов на крилах мчав до Ніке.
Біля храму богині Сепедет, на узбіччі дороги, сидів той самий сліпець і плакав. Він, мабуть, добряче розбив собі лоба, бо все обличчя було окровавлене.
Імхотеп мовчки пройшов повз незрячого і скоро був уже в Царській дільниці.
Ось і вілла Доріонів. Серце так застукало, що, здавалося, його стукіт чує і Ніке. Але чому ж вона не виходить йому назустріч? І що означає ця дивна тиша? Навіть Філон мовчить.
У душу закралася підозра. А може, й сюди завітала болотна хвороба?
Раптом на порозі з'явився Анабам — раб, який приносив йому записку від Ніке.
— У вас така тиша, ніби нікого дома немає; — висловив свої побоювання Імхотеп.
— Ти сказав правду, достойний,— торкнувся руками колін Анабам.— Уже два дні як я сам тут живу; — стережу дім.
— Де піке? — ледве спромігся спитати Імхотеп, бо слова застрявали в горлі.
— Вона і достойна Терсея виїхали,— пояснив Ана-бам.— А Ніке веліла передати тобі оце,— подав гостеві згорнений у трубочку папірус.
Імхотеп швиденько тремтячими руками розгорнув папірус.
— "Ніке вітає Імхотепа! Батьки вивезли мене в наш маєток Мехарум над Маріутським озером,— читав він.— Зі столиці до нього півдня дороги мулом. Не забувай своєї Ніке, бо вона не забуде тебе".
XV
Папіруси були такі цікаві, що, зачитавшись, Ератосфен забув про перекладача, який сидів біля нього і з пошани до вченого мовчав.
— Даруй мені неуважність до тебе, але в цих сувоях міститься глибока мудрість,— підвівши врешті голову, промовив гімназіарх.— Ой як вони знадобляться нашим алек-сандрійським ученим, які не знають єгипетських письмен! Твої предки залишили нам цінну спадщину,— похвалив давніх єгипетських мудреців.— Раніше я не доручав тобі таких складних перекладів, а тепер переконався, що ти справишся з ними,— подав Імхотепові сувої.
Розгорнувши папірус, Імхотеп прочитав: "Звірі, які живуть на Чорній Землі, птахи, які літають у її небі, риби, які плавають у її водах, дерева і рослини, які ростуть на ній..." 50
Про такі папіруси він уже чув від Меріба (головний учитель збирався скористатися з них під час написання "Історії"), але ще не бачив їх.
У душі Імхотеп був вдячний гімназіархові, що той доручив йому таке важливе і складне завдання. Зосередившись на перекладах, він затамує неспокій, який не покидає його ні вдень, ні вночі. Адже від Ніке і друзів із верхніх номів немає ніяких вістей. А чи справді існує там держава вільних людей? Якщо в Музейоні хтось і знає про неї, то мовчить, бо так безпечніше. Тут на всі лади лають Антіоха і славлять Філопатора, прирівнюючи його до Александра Македонського, а то й навпаки, Македонського до Філопатора. Однак великий македонський завойовник принаймні тим здобув прихильність єгиптян, що прогнав з Чорної Землі жорстоких персів, а Птоломеї здирствами і зневажливим ставленням до єгиптян відштовхнули їх од себе.
Однак серед учених є підлабузники, які звикли до ситого стола і бояться його втратити, тому й мовчать про це.
Навіть Аарон, хоч і не славить Філопатора, проте уникає подібних розмов, у тому числі і про верхні номи. Лише один раз нарікав на Птоломея, який наказав повісити двох його єдиновірців нібито за змову з бунтівниками. Чиста брехня, казав Аарон. їхня вина в тому, що, навантаживши різним товаром корабель, вони попливли до Фів, бо ходили чутки, що в колишніх рабів і злидарів — тисячі дебенів конфіскованого в святинях і у багатіїв золота. Адже купець з того й живе, що тут купить, а там продасть, заробить на цьому кілька оболів на царський податок і ячмінну паляницю для сім'ї.
Аарон, м'яко кажучи, розминувся тут з правдою. Бо великі торговці, власники кораблів не задовольнялися кількома оболами і ячмінною паляницею. Експлуатуючи рабів і ремісників-злидарів, вони збагачувалися за рахунок чужої праці, жили в розкошах, їли вибагливі страви, пили дорогі крітські та кіпрські вина, а в тайниках зберігали таланти золота й срібла.
Цар, казав каталогізатор, опісля картав себе за свій нерозумний наказ. Адже обидва повішені могли стати його "вухами" й "очима" у верхніх номах. Тепер царські урядники заохочують купців торгувати з бунтівниками, навіть від імені царя обіцяють купцям різні привілеї, а проте охочих нема. Опинитись серед підозрілих дуже легко, зате важко довести, що ти не винен. Не підозріватиме Філопатор — підозріватимуть бунтівники, а кінець для підозрілого — один. Різниця, можливо, лише в тому, що тут повісять його вниз головою на мурах, а там, у верхніх номах, кинуть крокодилам. А може, придумають іншу, жорстокішу кару, бо шпигунам ніхто не прощає.
Аарон, очевидно, не знає, що він, Імхотеп, приспавши пильність підглядачів, збирається у верхні номи до друзів, щоб там будувати з ними царство справедливості. Згодом і батьки прибудуть до нього. До старих людей нікому нема діла, і в дорозі ніхто їх не зупинятиме. Бо який скарб, крім шматка ячмінної паляниці, ці злидарі несуть у своїх очеретяних кошичках?
А Ніке... Не виходить йому з голови! Тільки ж як зустрітися з нею? Така зустріч може відбутися лише після повернення її до столиці. Бо як він добереться до Мехарума? Та й навряд чи Терсея дозволила б йому побачитися з дочкою. Тому й відвезли її, щоб їх розлучити.
— Над чим замислився? — уважним поглядом окинув
Імхотепа гімназіарх.— Чи, бува, не злякався такого важливого і відповідального завдання?
— Виконаю його, достойний, так, що будеш задоволений,— гаряче запевнив Ератосфена Імхотеп.— Але різні справи, що стосуються лише мене, мимохіть нагадують про себе, непокоять.
— Вони у кожного є,— не розпитуючи про них, із розумінням поставився до перекладача Ератосфен.— Байдужа до життя людина — "тіло без душі". Так звикли ми називати рабів, а виявилось: помилялися.
"Він говорить словами Меріба",— зрадів Імхотеп.
На жаль, про головного вчителя ніхто нічого не знає. В святині Гора всі шкодують за ним і снують різні здогади. Разом з Мерібом зник кудись Бата. Або обидва загинули, або відправились у верхні номи. Почату головним учителем "Історію Кеміту" продовжує він, Імхотеп. Жерці Гора дуже зраділи такій пропозиції і дозволили йому користуватися унікальними папірусами. Гімназіарх погодився, щоб він працював над "Історією" у вільний час, Аарон обіцяв підібрати для нього стародавні рукописи, яких немає в святині Гора. Написане Мерібом і ним він забере у верхні номи. Ото втішиться вчитель, довідавшись, що його праця не пропала. Зрадіє, якщо живий...
Невеселі думки знов охопили Імхотепа. Приховуючи від гімназіарха свою журбу, він забрав сувої і пішов у свою кімнату. Розгорнувши перший з них, натрапив на опис фараонової миші — іхневмона. Звірки ці були поширені в Кеміті, їк приручали і навіть вважали священними.
Невідомий учений детально описував вигляд цієї тваринки, сяосіб життя, гаряче радив приручати її, бо вона знищує щурів і гадюк. Водилися іхневмони у парках Музейону, можливо, завдяки їм тут не було щурів, які нищили б папіруси, і гадюк, від укусів яких гинули люди навіть у столиці.
У тому ж сувої було ще кілька описів різних тварин.
Читання папірусу принаймні на деякий час заспокоїло душу Імхотепа. Завтра він візьметься за переклад, а нині навідається до батьків. Для них кожна зустріч з ним — радісне свято.
В Єгипетсько-Сірійській дільниці Імхотеп помітив дивного вуличного продавця, який ні на крок не відставав від нього. Сива борода і густий заріст приховували його обличчя, він скидався на сірійця чи на іудея: єгиптяни голили бороди, а греки не займалися вуличною торгівлею, та ще й у дільниці, якою вони гордували. На дошці, закріпленій ремінцями у продавця на шиї, лежав убогий крам: дешеві залізні ножі, гребінці, нитки, голки, баночки з якимись мазями, тушшю для фарбування брів, білилом, що надавало обличчю лілейного кольору. Ще недавно таких продавців можна було зустріти чимало, а після повстання — лише зрідка. Одні загинули, другі подались у верхні номи. Продавець, який слідував за Імхотепом, був особливий. Він не вихваляв свого товару, навіть не зупинявся, коли хтось виявляв бажання оглянути його. Як митець зі своїм творінням, так, можливо, і він шкодував розлучатися зі своїм товаром.
Біля святині Мат продавець наздогнав Імхотепа, заступив йому дорогу.
— Купи, достойний, цього ножа,— запропонував.— Дешевий і зручний в ужитку. Ним можна загострити гусяче перо, заколоти барана, прикінчити ворога, — лукаво примружив очі.
(Продовження на наступній сторінці)