На рудниках дійшло до бунту. Рудокопи знищили наглядачів і втекли, але з великого гурту залишилось лише цих двоє. Решта загинула в пустині від голоду і спраги, стала жертвою шакалів і гієн. Меріб не тільки врятував обох від голодної смерті і переслідувачів, а й допоміг їм поселитися в столиці. Чим вони раніше займалися і в чому провинилися, ніхто, крім нього, не знав. Але обидва, на диво, були грамотні і швидко стали шанованими людьми в Єгипетсько-Сірійській дільниці. Знали їх і в Ракотісі. За невелику плату вони писали людям листи, контракти, скарги, бо письменних єгиптян було дуже мало.
— Я таємно побував у Ахетатоні, знайшов рештки палацу Ехнатона,— любовно доторкнувся папірусів Меріб.— Руїни свідчать про те, що місто було колись величаве. Проте я мусив якнайшвидше повертатися до Музейону, щоб про мою подорож не довідалися жерці Амона — храму нашого верховного бога: вони ж прокляли не тільки Ехнатона, а і його столицю. В усіх колишніх палацах фараонів бібліотеки містились у лівому крилі, і я натрапив саме на те місце. Папірусів не шукав, бо часу було обмаль, але накреслив план руїн. Після смерті Ехнатона всі жителі покинули місто протягом трьох днів. Вибралася з нього навіть його дружина Нефертіті з сімома дочками (синів у фараона не було). Хто так квапливо залишає свій дім, як це зробили жителі Ахетатона, той бере в дорогу не папіруси, а коштовності, харчі і одяг. Мої люди, як кроти в землі, рилися в пісках і руїнах, поки нарешті знайшли бібліотеку.
— Хіба до неї не добралися грабіжники царських гробниць і шукачі скарбів? — засумнівався Імхотеп.— Вони не бояться ані жрецьких проклять, ані богів.
— Нишпорили і накапостили чимало, — зітхнув Мерів.— Шукаючи у футлярах скарбів, вони повиймали з них сувої папірусів, порозкидали їх, багато знищили, а інші, як оці, пошкодили. Але й те, що залишилося,— безцінне. На щастя, жерці Амона не поцікавилися папірусами: були певні, що ніхто не посміє ступити на прокляту землю. На цих сувоях записане світле минуле Кеміту, яке вони сподівалися приховати від народу, але я поверну його єгиптянам. — Завжди стриманий і скромний, він гордо сказав: — Саме тепер закінчую писати історію вісімнадця-
те
тої династії 29 і часи правління Ехнатона та його розумної дружини-красуні Нефертіті і не шкодую для них доброго слова і папірусу.
— Ти, достойний, обіцяв, що колись розкажеш мені про Ехнатона,— нагадав Мерібові про його давню обіцянку Імхотеп.— Чим же фараон завинив перед жерцями, що вони так зненавиділи його?
— Ти був ще замолодий, щоб осмислити його вчинки, тому я і не розповідав,— сказав Меріб.— А відповідь на своє запитання знайдеш у цих папірусах,— показав на сувої.— Саме їх я мав на увазі.
Імхотеп розгорнув один з них.
"Я, Життя, Здоров'я, Сила30 і син бога-сонця,— читав він,— з наказу свого батька, який є Добром, Правдою, і Справедливістю, зрівняв бідних з багатими і заборонив знущатися над рабами, бо в них така ж Ка, як у всіх нас. Я карав великих, які на шкоду малим перевищували владу і творили беззаконня. Я зробив вільними фелахів і велів залишити їм половину врожаю, щоб вони і їхні діти були ситими. Меч Кеміту спочивав і не проливав крові, бо сонцесяйний Атон — бог миру — дарує життя всьому земному, а не знищує його. Хто відвертався од нього і поклонявся іншим богам, того я, Життя, Здоров'я, Сила, засилав у рудники і каменоломні. Я усунув з Кеміту усіх фальшивих богів, закрив їхні святині, відібрав від них землю і роздав фелахам, а жерців розігнав, бо правдивий бог усіх багатих і бідних — Атон".
— Може, достойний, це слова, а не діла? — дочитавши папірус, засумнівався Імхотеп,— Адже фараон не зустрічався з фелахами, каменотесами, рудокопами, тим паче з рабами, а вельможі приховували від нього правду. Навряд чи побував він в каменоломнях або бачив голодних фелахів і човники з немовлятами на Гапі.
— Не побував і не бачив, але знав, що діється в Ке-міті,— запевнив свого недовірливого помічника Меріб.— Від кого? Від своїх однодумців. Один день кожного місяця він вислуховував скарги простих людей на чиновників, вибирав з-поміж скаржників найрозумніших і підмінював ними несумлінних службовців. Та й мати правителя замолоду була рабинею, а згодом стала побічною дружиною Аменхотепа III — батька Ехнатона. Од неї син, напевне, чимало наслухався про недолю простого народу, і оповіді матері глибоко запали в молоду душу. Але прочитай ще й ці папіруси. Цей з Ахетатона, а той зі святині Серапіса.
* Вісімнадцята династія — 1567—1320 рр. до н. е.
* Життя, Здоро в'я, Сила — один з багатьох титулів фараонів.
Зміст ахетатонського папірусу був такий:
"Судновласник Амозе не розкував своїх рабів-гребців. Життя, Здоров'я, Сила наказав бити Амозе палицями, а гребців відпустити на волю".
Цікавішим виявився папірус зі святині Серапіса.
"Я, Рамес, син Сісухета, — читав Імхотеп,— був багатий, мав рабів і рабинь, будинки у Фівах і землі у Фаюмському оазисі, на яких працювали сотні фелахів. Тепер, з вини лжефараона, аби скарав його Амон, аби якнайшвидше забрав Осіріс, я став таким бідним, як рознощик води,— скаржився колишній фівський багатій.— Фелахи прогнали моїх управителів, я не одержую чиншу зі своїх домів, раби розбіглися, і філакети їх не шукають. Рабиня Таре забрала коштовності моєї улюбленої дружини, достойної Мутему, і тепер хизується ними в портових шинках, бодай би зжер її крокодил. Я, знатна людина, ще недавно був у дружбі з номархом 31, а тепер змушений збирати очерет для вогнища і носити воду, а шляхетна Мутему сама готує їжу, меле на камені зерно, до крові стерла руки. Стара Кія, котра залишилася в мене, нічого не варта, але вимагає каші, олії й пива, збирається йти на скаргу до нового номарха-простолюдина (аби його болячка здавила), бо тримаємо її в голоді. Я і Мутему вже давно не бачили жирненьких смажених качок, гусей, волової печені, солодких дактилів, фіг і медяників, не п'ємо вина, яке нас звеселяло. Дебени золота і срібла, які я встиг приховати, витрачаємо дуже ощадно на ячмінь і пиво. Зглянься на мене, всемогутній Амоне, поверни мені моїх рабів і фелахів, віднови давній лад, і я подарую тобі сто бедетів пшениці".
і1 Номарх — управитель йому — округу.
— Бідний багатій,— з іронією поспівчував фівському шкуродерові Імхотеп.— Мабуть, справді важко було звикнути йому і шляхетній Мутему до ячмінної каші після тих жирненький качок і смачної волової печені.
— Тепер ти пересвідчився, що в Ехнатона слово не розходилося з ділом,— вколов недовірливого помічника Меріб.— Але я ознайомив тебе з цими папірусами (бо Бата їх уже читав) не для того, щоб задовольнити твою цікавість, а покористуватися ними. Напишіть нові відозви, додайте до них слова з папірусу Ехнатона — про багатих і бідних, про царство справедливості і правди, згадайте і про рабів, у яких є Ка. Прийдешній день стане і їхнім днем. Богів і жерців не чіпайте, бо багато єгиптян вірить у їхнє існування.
— А насправді, достойний, вони є чи їх нема? — все ще не міг заспокоїти своєї цікавості Імхотеп.
— Цього ніхто достеменно не знає, — ухилився від прямої відповіді Меріб.— Але кому потрібна богиня котів Рехет? Проте їй будують святині, у яких є сотні жерців і на яких працюють тисячі фелахів. Безглузді багатії бальзамують своїх здохлих котів, будують їм дорогі гробниці, а тим часом їхні раби умирають від голоду,— ударив з досади кулаком об стіл.— Священний бугай Апіс, у якого теж є гарем зі ста корів, не благородніший від тих биків, яких годують на заріз. Щодо Амона, Птаха і Осіріса — то самі шукайте істину.
Бата й Імхотеп перезирнулися. Учитель не хоче нав'язувати їм своєї думки, і його порада — слушна. Чужа тога не гріє, чужа думка не завжди приймається. Важко викинути з душі старе, успадковане від батьків і освячене віками, якщо не дати їй щось нове, рівноцінне!
— Ви забули про відозви,— нагадав своїм помічникам Меріб.
Бата й Імхотеп жваво взялися за пера — і невдовзі відозви було написано.
— Віднесіть їх Менхеперу і Птагмесу, — прочитавши папіруси, розпорядився Меріб.— І візьміть кілька чистих сувоїв. Скажіть їм, щоб переписали якнайбільше відозв, половину їх нехай розповсюдять у столиці, а другу — передадуть у верхні номи. У них серед корабельних залог є довірені помічники. Передайте від мене кожному з них по двадцять статерів, може, їм пригодяться.
— Такі великі гроші! — здивувався Імхотеп.— На них дві сім'ї з Ракотісу прожили б цілий рік.
— За свою працю я одержую десять мін 32 на рік, а на себе не витрачаю навіть десяти драхм, то навіщо вони мені? Може, на старість куплю хатину в Ракотісі і найму стару куховарку, щоб варила мені кашу,— пожартував головний учитель.
Імхотеп сховав за пояс монети, відозву і, прихопивши сувій чистого папірусу, подався в Єгипетськ;о-Сірійську дільницю, в якій писарював Менхепер. З Птагмесом повинен був зустрітися Бата.
Міна— сто драхм.
Менхепер обрав собі місце біля храму богині плодючості Ісет — корови з сонячним диском між рогами. До неї приходили з дарами і молитвами безплідні жінки, які хотіли потомства (або після кількох небажаних дочок — сина). Чоловіки просили, щоб стали родючими їхні поля і плодючими стада. Богиня Ісет закоханим без взаємності допомогала здобути серце коханого чи коханої.
(Продовження на наступній сторінці)