Прийшов і дід Іван. То він, звичайно, сам голиться, а це щось... Мабуть, струмент спортився. Демид пропускає діда Йвана до таїнства без черги, старанно скребе і, мов справжній голяр, делікатно питає:
— Вам не болить?
— А вам не воня? — так само делікатно відповідає дід — і вся хата закочується з реготу.
Підголившися, дядько Грицько вертає до хати і йде насмикати сіна скотині. Тарас із Микитою саме вже кінчили гримака, коли це на порозі стала Катря. Чомусь хитренько посміхається.
— Тарасе! А йди до хати — мати кличуть.
— Мені ніколи.
— Іди-йди! Мати тобі щось дадуть... Та гарне-гарне!
Тарас спокушається. Кинувши Микиті: "Я зараз" — біжить до хати.
Мати чомусь дуже ласкаво його стрічає. Ні з того ні з сього навіть гладить по голівці. Тарас догадується, що це, мабуть, чобіт треба і лагодиться вже, без слів, скидати, але мати зупиняє.
— Ну, Тарасе!.. Ти вже великий виріс — пора тобі й кутю на покуть ставити.
Тарас зачервонівся. Досі, скільки він пам’ятає, кутю ставив усе Микита;
Тарасові не дозволяли навіть подивитися, як то воно робиться. А між тим це діло дуже важне і в хлоп’ячому колі розцінюється високо. Хто хоче показати свою вищість, то говорить,:
— Що ти?.. Що ти?.. Я кутю вже ставив, а ти...
Але на цікаві розпити малечі, що то означає — ставити кутюй як саме це робиться, старші хлопці звичайно тільки гордо відмовчуються.
І от Тарасові кажуть, що й він буде ставити кутю. Це вже було щастя. Це давало свідомість дорослості. Схвильований стояв він серед хати і не знав, що робити.
Мати узяла за руку, підвела до образів.
— Перехрестись і вдар три поклони. Тарас христиться і тричі кланяється земно. Мати тим часом одягла чоботи, накинула кожух, взяла знов хлопця за руку, й вони вийшли з хати.
Коли проходили мимо Микити, той тільки глянув і посміхнувся зневажливо, мов хотів сказати: "А мені й не досадно зовсім"...
На току мати підвела Тараса до стіжка, обсмикала зверху чорне сіно, а Тарасові веліла насмикати з середини свіжішого. Він старався й скоро натягав огрядний оберемок.
— Бери тепер і неси за мною.
В хаті розстелив те сіно рівненько на покуті. Катря стоїть і серйозно дивиться на брата.
— А тепер бери оцей горщик із кутею. Та дивись не впусти! Отак-о бери, отак!.. Обережненько.
Побожно поставив Тарас кутю на покуті, обіклав сіном. Потім так само переніс озвар. Узяв два хліби й накрив ними кутю й озвар. Нарешті, там же поставив миску з медом, після чого звелено-було йому знов перехриститися й ударити три поклони перед образами.
Катря кинулася до хлопця й кілька разів міцно його поцілувала. Тарас вийшов з хати у якомусь урочистому настрої і вже не міг більше взятися знов до гончака.
Отав біля комори й замислився. Все йому здавалося, що на тому не може бути кінець, що його от зараз знов покличуть ще до якого священнодійства, він іще раз переживе це завмирання серця й внутрішню безконечну радість.
І справді: одчинилися двері й мати крикнула:
— Тарасе! А йди сюди!
Прожогом кинувся Тарас, але показалося, що його покликали не для поезії, а для зовсім неприємної прози — мити голову. Тарас, було, як звичайно, запротестував, але у матері знайшлися непередбачені аргументи.
— Ай-ай-яй!.. Кутю ставив, вечерю дідові маєш нести, а в голові лепу повно, що ма’ть і коноплі можна буде сіяти, як на підметі.
Нічого робити — довелося згоджуватись.
XIV
Мати миє Тарасові голову, а Катря докінчує прилагоджувати стіл до вечері. Застелила чистим рядном, поставила хліб, пироги, миски із стравою. До гвіздка на покуті приліпила воскову свічечку.
Вже й Микита у хаті і — на превелике диво — сидить тихо.
На ньому нові штанчата — може, це вони його так стісняють?
Увійшли батько. Роздяглися. Мати взяли черепочок, поклали туди уголину з печі, ладану й подали батькові.
Батько бере черепочок лівою рукою і, хрестячись, починає ходити по хаті. Сизий запашний димок розійшовся і дав якийсь особливий урочистий настрій.
— Господи помилуй... Господи помилуй... Господи помилуй... Богородице діво... радуйся, обрадованная Маріє...
Вся сім’я тихим шепотом повторяє слова молитви й цей шепіт стелиться по хаті разом із хмарками ладану.
Скінчивши "Богородицю" й "Отче наш", батько віддає курильницю матері.
Сам сідає на покуті. Після того посідали всі.
Батько наливає чарку горілки й урочисте каже:
— Ну, дякуймо Богові, що вся наша сім’я при купці. Царство ж небесне усім помершим душам, а нам на здоров’я.
І випив побожно, решту крапель вибризнув під стелю. Налив чарку матері. Мати теж випила з побожними приговорами, але не бризкала під стелю — це має право робити тільки глава сім’ї.
Мати налила чарку Катрі. Дівчина вмочила уста й передала чарку Микиті.
Микита вдавав уже парубка, отже хильнув навкидьки, закашлявся, виступили сльози, хоч він того не хотів показати.
Дали чарку й Тарасові. Він роззявив здорово рота, дихнув, але запах забив йому духа. Тарас штовхнув чарку, аж трохи розлилося.
— Е, розливати не треба, бо то дар божий. Випий трохи. Або хоч губи вмочи, бо то так годиться.
Катря злегка притулила чарку до уст Тараса, він хлипнув. Смердючий трунок обпалив усе в роті і зовсім забив дух. Тарас закашлявся.
— Дивись! — каже батько. — А тебе ж Копій напував горілкою, як ти тільки на світ появився.
Почали вечеряти. Настрій тихо-радісний. Було гарно, що от прийшло таке свято велике, що от хоч убого, а все ж є чим стрінути його, що те горе, яке було, вже пережилося, а нове ще не прийшло. З батька зійшла його повсякденна суворість, він став лагідний, очі дивилися весело.
— У заможніх як хто з дітей пчихне на богату кутю за вечерею, так батько йому дарує корову або телицю. А в нас, як лишень пчихни хто — подарую рудого кота.
Це був сумний жарт, але все жарт, і діти посміялися.
— Микито! — казала Катря. — Понюхай перцю — пчихнеш. Мати зняли з покуття миску із сотами. Катря подала води. Мати налила води в мисчину, поклала туди меду й почала давити. Це древня страва — сита. Тисячу літ тому так само робили українські жінки ситу. Подавивши, мати ложкою вибрала вощину, а в миску поклала куті. Всі брали потрошку й їли.
Закінчив вечерю узвар. Батько їдять та прихвалюють.
— Оце й я так скажу, як циган, що нема нічого на світі кращого над багату кутю. Бо сьогодня, каже, годують добре, а завтра ще лучче. А вже заговін, каже, так хоч би ніколи й не було. Бо сьогодня, каже, їдж хоч розпережися, а завтра — "З хріном борщ! З хріном борщ!".
Діти засміялися.
— Ну зовсім же тобі так, як на перший день у малий дзвін коромислом!
Вечеря закінчилася. Мати лагодять три горщики з кутею. Катря й Микита
несуть хрещеним матерям. Тарасова хрещена мати в Моринцях — він понесе дідові. Перший раз у життю!.. Чує себе героєм. Тепер нехай не задається Семенко!..
Діти пішли з вечерею. Мати помагає батькові змити голову, вимити ноги, після чого батько лягає спати, а матері ще роботи повно.
Від діда Тарас прийшов радий, щасливий. Дід гостинців понадавав, казку розказав гарну. Тарас заходився був переказувати, але мати не дала.
— Добре, добре. Завтра розкажеш, а тепер лягай спати.
— Та мені не хочеться спати.
— Лягай, лягай — нічого там...
— А Микита чому не лягає?
-1 Микита зараз ляже.
— А Катря?
-1 Катря скоро прийде. Лягай.
Поклала, вкрила. Гарно Тарасикові.
— Ма’!.. А правда, я вже великий?
— О, ще який!
-1 вечерю носив і кутю ставив — правда, великий?
— Спи, спи...
І Тарасик засипає з усмішкою на устах.
Коли й Микита ліг спати — мати й дочка взялися за купання.
Вимилися гарненько, розчесалися. Вже й Катря лягла, а мати ще підмітає.
— Та лягайте вже, мамо — я завтра сама підмету.
— Ні, дитино, не годиться. Цієї ночі до хати янгол прийде. Та як буде не підметено в хаті — зачіпатиметься за сміття. А хіба ж воно гарно? І ти як виростеш — все замітай хату перед празником.
І всі вже заснули, а мати все товчеться — ніяк не переробить бабської роботи. І вже пізно-пізно підлила олії до каганця, поправила гніт і, помолившись, випростала натомлені кості. Заснули всі. Мирний сон злетів на цю трудящу селянську сім’ю. І янгол незримо ходив по хаті... Тихий, усміхнений... і за сміття не зачіпався.
XV
На другий або на третій день закликають батько гостей. Це ознака єднання з колективом.
Гості приходять. У кожного паляничка. Помоляться, сідають та все так поважно, не спішачи.
Балакають із батьком, а мати коло печі, хіба зрідка вкине яке слово. А далі ззирнулися батько з матір’ю. Батьків погляд означає: "Ну, як там у тебе, стара?" А материн: "Та вже готово, можна".
(Продовження на наступній сторінці)