І плюнув в обличчя некрасивої жінки. Цього ніхто не бачив, і некрасива жінка мовчки відійшла, знизивши голову: покірно, як на Голгофу.
...Ішла друга година. Дехто пішов уже в сусідню кімнату й там заснув. Але більшість сиділа за столом.
Льоля ще випила трохи, й була вже весела, і говорила про постановку пародії на "Лілюлі". Товариш Огре мовчки слухав товариша Пупишкіна.
...Тоді підійшов до столу Альоша й сів біля Льолі. Дехто дивився у вікно, де мріяло небо...
ФІНАЛ
...Некрасивий карлик сказав голосно — і всі стихли:
— От що: хочу новину сказати... Знаєте, як гудить паровик, коли вилітає в далекий степ?..
Ви думаєте так: гу-у-у?..
Льоля сказала:
— Ну, да... Він чудово придумав. Скажи, Альошо!..
Всі причаїлись, слухали. ...Тоді некрасивий карлик голосно й схвильовано сказав:
— Коли паровик вилітає в далекий степ, коли він пролетить зелений семафор, тоді він назад кричить так: в п...— у-у!
Альоша так чітко протягнув на "у" площадне слово, що майже всі підскочили.
Льоля фаркнула.
Всі фаркнули.
Товариш Пупишкін закричав:
— Скоріш ведіть його... він п'яний!..
Товариш Огре підвівся:
— Альошо, ходім додому...
Льоля збентежено підібрала волосся й здивовано дивилася на Альошу.
...Некрасивий карлик мовчав.
ЕПІЛОГ
До Тайгайського мосту йти далеко. Льолю так зденервував Альошин вчинок, що вона не могла йти з ним поруч. І Льоля побігла вперед.
В центрі города о другій годині зимою в п'ятім році нової ери, під Новий Рік по новому стилю, "в стилі" уесесер — шумували вулиці…
...І думалось, що савояри — убогі люди, які уходять із гір на чужину на заробітки, щоб не вмерти в горах, бо життя —
безмежна кармазинова ріка і протікає вона по віках невідомо відкіля й невідомо куди.
...Далі шум стихав.
І нарешті зовсім стих, коли наблизились до робітничого поселку.
З півдня на город насідав туман
...Товариш Огре й горбун йшли поруч. Альоша іронічно подивився у вогку заквартальну даль і зідхнув. Потім спитав:
— Ізмайле, ти на мене сердишся?
Товариш Огре сказав:
— Ні.
— А коли ні, то скажу тобі: нудно мені, Ізмайле, і скоро я умру.
Товариш Огре зиркнув на некрасивого карлика і не бачив: жартує він? І в сірих потоках мряки, що йшла на город, знову пізнавав Голгофу, коли вели легендарного Христа на Голгофу.
І спитав — трохи патетично — товариш Огре:
— Скажи, Альошо: ти не знаєш, в чому полягає краса й радість земної муки?
— Не знаю.
— А я гадав, що ти знаєш, бо ти, Альошо, художник.
...Підходили до Тайгайського мосту.
Вночі під Тайгайським мостом стихають паровики, тільки біля депа чути задумане шипіння.
...Над Тайгайським мостом — далекі — зоряні верхів'я, і їх прикрив туман.
...Ішов Новий Рік.
Почався не зовсім весело, і, коли гадати на воді, з воском і як "Світлана",— не весело на цілі довгі — короткі місяці.
...Крізь мряку, туди в степ, маячів зелений огонь семафора.
...Льоля пройшла вже Тайгайський міст і стукала в двері.
Раптом із станції вилетів потяг.
...А коли увійшли в кімнату, чули, як далеко в степу кричав паровик:
— Гу-у!..
...Сказав товариш Огре:
— Альошо, у мене болить голова. Будь ласка, подай графин.
Сказала Льоля:
— Води в графині нема. Хай набере з крана. Горбун підійшов до столика, де лежали героїчні п'єси, і взяв склянку. Потім некрасивий карлик Альоша подумав, що завтра йому треба йти в райком.
...А за стіною мадам Фур'є, очевидно взяла віолончель.
І знову чути було зажурну пісню з Бордо — з далекого города загоризонтної Франції.
Мадам Фур'є, мабуть, стрічала Новий Рік.