Хима. Ой дідуню, тікають!
Дід (махнув у той бік рукою). Уже втекли.
X и м а. Та не туди дивись — он де! (Показала в другий бік. Пригнулась і діда пригнула. Пошепки). Тікають з комуни. Костя, Супруни! Бачите?.. З робою! Не можу! Я крикну, спиню їх!..
Д і д К а с я н. Не треба, Химо, ані слова! Бо я он крикнув, думав спинити Мотрю, а вийшло, що тільки прискорив.
X и м а. І Мотронька?
Дід К а с я н. Утекла. До Максима. А кричати не треба, аніні! Бо вони тепер як ті сновиди, що над проваллям ходять. Не займеш, то, мо ще й повернеться которе, крикнеш — оступається і в провалля летить. ,
X и м а. А що ж робити? Що робити?
Дід К а с я н. Лавра треба мерщій покликати. Де Яків?
Хима (заломила руки). І він кудись збирається. Дід К а с я н. А Микитко? Хима. Немовби спить.
Дід К а с я н. Так ти постій отут, а я до Микитки. Хай побіжить до Лавра. Оповістить! Мерщій! (Подибав хутенько).
5
Дивиться Хима — хтось іде. Придивилася Хима: — Якове, ти?
Яків став. Мовчить.
Куди ти, Яшо? Я к і в. Ти знов випитуєш? Хима. Я?
Яків. Дорогу знову заступаєш?
Хима. Ні! ні!.. Коли ти про машину, то йди і думай, Якове. Я вже й сама тепер бачу, що без машини нам ой важко ж буде... Тікають наші!
Я к і в. І добре роблять.
X и м а. Та що ти, Якове?
Яків. Давно пора. Бо що таке наша комуна? Не сад соціалізму, а сад сухих досад. (Повів рукою). Кругом ось обступили, думку сушать, сохнуть і риплять. Уночі не спиться, удень не біжиться, машини не видумаєш, отак тільки категорією — не живеш, а хворієш. Тікати треба!
Хима. Куди?
Я к і в. А знаєш що? У тебе маланхолія, у мене категорія — тікаймо вдвох?
Хима (аж дух забило зразу). Куди, Яшо?
Яків. Куди?.. Та туди, де електричні світла,— бачила, ні? Де дроти, доріг багато, де машини, а не так, як тут: степ як мертвий, в головах — могили, тиша над ними заклякла — сумно! Тікаймо, Химо! І не так, щоб вийти за комуну й розійтись, а вкупі, вдвох отак —у шахти подамось, до моря, на гори...
X и м а. А як же з комуною, Яшо? Яків. Другі поприходять.
Хима. А як розвалиться? Яривчани землю, млина загарбають, усі наші труда? Другі поприходять, а комуни вже нема, і нашу ідею в землю закопано. Та так же закопано, що й не видати, тільки від тачанок кулацьких слід знати. Не ходи, Якове, і я не піду! Давай не підем вдвох! Тоді й Микитко з нами, Муна і всі ми за Лавром. Нових поприймаємо та як вистроїм комуну! У нас і млин, і сад, а в яривчан сімсот досад...
Я к і в. Ти думаєш, що нове сказала, про нове щось довела? Довела до того місця, де ми й зараз стоїмо.
X и м а. За машину скажу, Яшо. Ось повернеться Лука, відремонтуємо млина, і ти будеш у млині за машиніста. От слово! Я приноситиму їсти. А захочеш (тихо), то в млині і житимем.
Яків. Маланхолія!
Хима. Яшо!
Я к і в. Не хочеш іти, скажи?
X и м а. Я б пішла, хоч до смертної межі пішла б, та як же з комуною? Качат скільки навиводилось. Яків. Пусти! Хима. Яшо!
Яків. Пусти, осєдлая ти женщина! (Побіг).
6
Хима (услід, та гірко ж так). Осєдлая... За що ти мене, Якове, за віщо таким словом?
7
Аж набіг Микитко. Теж якийсь незвичайний, настовбурчений. З клуночком. Побачив Химу — став:
— Хоч з цією попрощаюсь. Бо ж треба з кимсь... Прощай, Химо!
Хима (аж одхитнулась). І ти?
Микитко. Іду в город.
Хима. Микитку!.. Та ти сонний?..
Микитко (гірко). Ге — сонний! Ти спитай котору ніч я спав як слід? Хоч раз мої органи заснули і всі члени? Ні разу!
X и м а. То чого ж ти йдеш?
Микитко. Питаєш! Та хіба можна про це в такий голос питати, що немов я кінь, а ти нічого не знаєш? Діло ж на драму пішлося.
X и м а (стямилась, мовляв,— знаю). Мотронька втекла!
Микитко тільки лоба витер. Мовчить. (Підійшла ближче). Невже через Мотроньку? Невже,— що втекла?
Микитко. Начхать мені на Мотроньку, хоч це діло й не таке, як ти думаєш, а дуже сурйозне. Та за таке діло у городі ти знаєш що? Зразу устрелили б і з комсомолу б вигнали! А тут що? Захотілось спати з хуторянським елементом — спить. Захотілось утекти — тікає. Ніякої тобі дисципліни, виховної роботи. А в результаті — всі сплять, опріч мене, бо немає з ким. Як був безпризорний, такий і зостаюсь. А знаєш, який є декрет ооцвиху? Що безпризорним можна бути лише до тринадцяти, а ви мене ліквідували? Навпаки — ще меншим зробили! Цурупалком!.. Ніт, це діло сурйознеє.
X и м а. Микитоньку, я знаю, що це діло сурйозне. Хто, хто, а я вже ой як знаю! І серце болить, і як не спиться,— знаю. Тільки ж ти послухай: Мотронька втекла...
Микитко. Та начхать, кажу, на неї й на всю мировую любов!
X и м а. Стривай! Костя втік, Супруни і Яків...
Микитко. Яків? Ну, тоді я й поготів. (Взявся йти).
X и м а. Микитоньку, що ти робиш?! Що усі ви робите? Ви ж комуну зраджуєте, пролетарські інтереси, все добро напризволяще кидаєте...
Микитко. А чого втік Яків? Йому можна?
X и м а. Нікому не можна, бо ж яке становище! Утечеш ще ти та Муна — і комуна без законного числа людей, а яривчанам того й треба. Приїдуть на тачанках, добро порозбирають, качок наших поріжуть,— зостанеться од комуни пір'я, зола та погана слава. Не йди, Микитоньку! Хочеш, я з тобою спатиму? Тільки не йди...
Микитко. Я б зостався, та не можу!
X и м а. Ну чого?
М и к и т к о. От не можу!..
X и м а. Через Мотроньку?
Микитко. Не можу, бо... бо вже пішов.
X и м а (вслід). Хоч підожди до ранку!
Микитко. Не можу, бо на місці встояти не можу!.. (Побіг).
8
Нарешті й Хима в розпач вкинулась. Важко. Хіба крикнути, та хіба ж хто почує. Дід Касян, певно ж. побіг до Лавра, біля млина вона сама:
— Ой ніч, ти ніч, та де твій ранок!.. Хоч би скоріше день абощо... Товариші, товариші, свою ж ідею губимо й життя. (Пішла у млин).
9
Тихо, немов плавом по воді (досвітнє повітря взялося туманом), надійшов Вишневий. Побачив, як заходила Хима, хотів покликати:
— Ні, цю не переманиш. Бо коли той голова, то ця — серце в комуні. Відтяти руки й ноги — перестане колотитись. (Зануривсь у мислі). А втім... навіщо все це мені, коли я сам і минуле вже не вернеться. А може, вернеться? Отже, вернувся! Може, треба ждать, виглядати отам на перелазі? Та ба — перелаз же не твій. Боже! Ще гірш, як після потопу. Причалитись хочу — і нема до чого. Помолиться хочу — і нема де стати, землі під ногами нема... Ну, що ти скажеш, що відповіси на це, демоне чи хто ти, голос в мені невгавающий? Га? (Прислухався немов справді до якогось голосу). Ще господар неба не викотить сонячного колеса, як ти вкотиш своє на своє подвір'я.
Циган (од млина). А хто такий?
Вишневий (придививсь, що циган). Сторож колективу імені товариша Посунька.
Циган (підійшов ближче. Придивився). А чого сюди прийшов?
Вишневий. Стережу ж землю, млин — колективне добро. А ти чого прийшов?
Циган (позіхнувши). Та я так собі... Прийшов подивитися на одне диво.
Вишневий. На яке диво?
Ц и г а н. Та кажуть, що взяв собі чоловік у голову сорок десятин землі, цілого млина і носить. Та ще й кажуть, сам себе обходить — стереже.
В и ш н е в и й. Ну й що?
Циган. Думав, справді, аж воно забавки. Так і я колись, малим ще, нав'яжу, було, з десяток паличок та й думаю, що коні. Запрягаю, продаю, міняю,— сказано, дитина!
Вишневий. Та й тепер ще граєшся — в комуну.
Циган. А краще вже в комуну, ніж з комуною, бо жартів ой не любить.
Вишневий. Так. Ну як же тобі грається, чи то пак — живеться в комуні?
Циган. Краще й не треба! Гвіздки куються, вила куються, підкови такі вийшли, що коні трохи спасибі не кажуть, чаплію таку скував, що де вже не служила баба Лукія, а такої, каже, не бачила. В Явдокії Марковий такої не було!
Вишневий. А чом замків не скуєш, щоб товариші твої з комуни не втікали?
Циган. А нащо, навіщо? Як сказала наша голова: тікає зрадний чоловік — нехай, аби не в комуну.
Вишневий. Чи, може, сам збираєшся?
Циган. А чого б я став тікати? Та ще сам од себе? Та ще й даром?
Вишневий. А може, перейдеш до нас у колектив? Кузня і в нас буде. Ну?.. Скільки візьмеш за те, що втечеш?
*Ц и г а н. А скільки даси?
Вишневий (показав монету). Бачиш?
Циган (придивився). Золоті. (Попробував на зуб). Золоті, та мало.
Вишневий. П'ять золотом мало?
Циган. Ти коняку за ці гроші купиш, що питаєш? А я ж чоловік.
Вишневий. Та чоловік тепер, життя людське дешевше од коня.
Циган. Ну коли так, то й став коня за коваля. Він тобі накує. А в комуні я дорожчий.
Вишневий. То в комуні такі коні.
Ц и г а н, А ти думав. Добрі коні! Добріші за тебе, їй-богу! А кузня яка!
Вишневий. У нас краща буде. Поставимо при дорозі. Щоб не тільки колектив, а всяке, кому треба, справлялося. За гроші! А з тих грошей половина колективу, половина ковалям. Гроші зароблятимеш! А в комуні що?
Циган. А в комуні, як у матінки,— усе своє, все нарівно. У комуні й ложки рівні. Живіт можна мати й більший — бо й за те не лають. А у вас що? Роби за гроші, а половину, бач,—оддай. Двадцять п'ять карбованців!
Вишневий. Що?
Ц и г а н. За те, що втечу. Вишневий. Десять! Ц и г а н. І не кажи! Вишневий. На п'ятнадцять!
(Продовження на наступній сторінці)