Микитко {не витримав). Та ви його давно б з'їли, якби не ми.
Ахтительний. Оце і все, що я хотів сказати: Микитко. Та й я все сказав.
Ахтительний. А тепер до діла. Як казав товариш Ленін: поменше балачок та більше діла. І сам, було, ніколи зайвого слова не кине, а вже як скаже, то зразу ж оберне на діло. Будем же і ми наслідувати його. Так-от: сьогодні склався остаточно наш імені товариша Посунька колектив. Голова: Макар Байбуза, заступник Супрун, за секретаря Ахтительний, себто моа. Слухали: про опір комуни "Комінтерну" директивам: партії й Радянської влади щодо виділу нам сорока десятин землі і млина в оренду. Ухвалили: спираючись на ці директиви, землю сорок десятин одмежувати і' млина одібрати в присутності понятих — вийдіть наперед...
Поняті вийшли.
...і представника Яривчанської сільради....
Вийшов знайомий чоловік.
....копії протоколу: першу надіслати товаришу Посунькові, другу — окрзу, третю — райзу, четверту — комуні "Комінтерну". Точка. Вручаю. (Подав Якову копію. Підійшов до Макара). Все! Тепер ваше слово — коритеся вищезгаданим директивам чи ні? Яків. Наша комуна...
Ахтительний. Коротко: коритеся чи ні?
Яків. Наша комуна ухвалила виконати ці директиви, як тільки повернеться наш делегат з города і ствердить, що цю справу там справді розв'язано, а не зав'язано. Сьогодні ж ми ждем на його. Підождіть і ви!
Ахтительний (до Макара). Не тільки державі не дають, ще й в ЕРСІ хліб почали одбивати. Пермете нам починати, товаришу голова колективу імені товариша Посунька.
Зворухнулись лопати в руках. Збіглися всіх очі на Макарові — ждуть. Тільки Макар за слово, як раптом Хима таким незвичайним голосом, що всі обернулись до неї:
— Пов'язку скиньте! У пов'язці стоїте!.. Це сон, товариші, чи мені так взрілося, що в пов'язці він? Га? На очі набігло: був собі комунар один у комуні, раптом отак — та заманули його вороги, зав'язали очі, дали йому ніж, набігло на очі — ніж у руки, привели до комуни та й кажуть: "Бий!.." Невже ж ви ударите, дядю Макаре?
Аж по очах провів рукою Макар. Став.
Ахтительний. Ну, коли вже на казки пішло, то й я розкажу. Був собі чоловік один на світі. Ну, може, був би і далі, та заманули його юноми, як кажуть французи, по-нашому,—одні люди. Заманули, очі зав'язали, вуха агітклейтухом забили та й кажуть — роби-роби, а тоді, як ми розв'яжемо, ти побачиш, соціалізм засвітиться. От той чоловік робить і робить. Та вже другі розв'язали, кажуть — подивись! Подивився — світиться думав, соціалізм, аж то грішне тіло. Ну, земля гуляє, у млині мишва живе й етсетера, як кажуть французи. А партія б'ється, бідна, а влада турбується, щоб в державі хліб був. Та де ж йому взятися, коли циган вже в комуні взявся хазяйнувати. (Удав голос циганів). Або ти, Макаре, хліб роби, а я буду їсти, або я буду їсти, а ти, Макаре, роби...
Макар. Межуйте!
Ахтительний. Товариш голова сказав межувати, Поняті — за очі, решта за лопати — копай!
Крикнули яривчани:
— Копай!
Аж тут Лука з чобітьми за плечима: — Постій трошки, не копай!
Ахтительний. Пардон! Та хто ж таки з'являється під такий момент! Це тільки в театрах, я бачив, так робиться, а це ж млин!
Лука. А забаривсь би на день, то що з того? однаково — з одною результатою прийшов би.
Ахтительний. Ану, з яким?
Лука. На, Химо, мій партафель, бо й він упрів з дороги. Ну, тепер і поздоровкатись можна. (До всіх). Здорові були, герої й героїхи! (Повернувся до Макара з Супруном). Здрастуйте й ви, мнимії герої! Був в окрузі, був. По всіх установах виходив, як бачите. (Показав на побиті чоботи). А найважче по секціях та по комісіях — як по драбині лазиш. З одним трохи не побився — я до його з словом, а він круть — і нема, прибігає: "Я вас слухаю". Дивлюсь — круть, і нема, та отак годин зо дві, віриш. Крутиться та курить, крутиться та курить — чи не ваш (до Ахтительного) знайомий часом? Ну, як не ходилося, а прийшов з результатою. Ось вона... (Розстебнув гаман — коробка з зубним порошком попалась). Зубного порошку привіз в комуну, між іншим. А ось результата. (Вийняв, прочитав). Виділ землі із комуни "Комінтерну" колективу імені товариша Посунька припинити і млина не оддавати до приїзду спеціальної комісії. Голова окрвику — догадайтесь хто? Наш брат сидить... Побачив, віриш, що в мене зуби болять, і зразу записку до лікарні. От де рвуть, віриш! Уколе голочкою, віриш, а тоді обценьками клац — і нема, клац — і нема. (Показав на зуби). Бачили таку роботу? Отак і в комуні треба — щоб не було гнилих.
ІІІ
1
Осіннього вечора зібралась комуна пускати млин. Хима оздоблювала червоний куточок. Лука розкладав літературу. Циган світив йому лампочкою.
2
Прибіг з машинової Микитко:
— За п'ять хвилин тридцять секунд точно, каже Лавро, машина буде готова. Пускаємо! Перед цим гудок, почуєте? Гу-у-у. Га? Гудок у степах! Оце діло серйозне. А Яків — так просто цілує машину. Каже, й спати буде там, чуєш, Химо?
3
Хима (захвилювалась). За п'ять хвилин, а червоний куток ще не готовий. Де вожді? Подайте сюди вождів революції!
Лука (до цигана). От, віриш! За п'ять хвилин пускаємо млина. А підожди, ще й радіо спорудимо. Знаєш, що таке радіо?
Циган. Та вже, мабуть, якась радісна штука.
Лука. Угадав, віриш. Дуже радісна штука. Приміром, ти ось циган і живеш у нас у комуні. І, приміром, захочеться тобі поговорити з циганами, що, приміром, живуть десь у Бассарабії, а то й у Америці.
Циган. Е, голубе, де та Бассарабія!
Лука. Так от радіо — така штука, що гукнеш ти звідси в ню, а тобі всі цигани з Америки озовуться.
Циган. Озовуться?
Лука. Озовуться, віриш.
Циган. І про коні можна буде спитатися?
Лука. І про коні. Про все.
Циган. А жаль же який!
Лука, Чого жаль?
Циган. Та казав жінці: не вмирай! Не вмирай, бо, може, до чогось таки доживем, дак ні... Взяла дітей і подалася на той світ...
Увійшов дід К а с я н.
Хима (до його). Ну, як надворі? Теж свято?
Д і д. Темно надворі, ще й вітер. Темно ще кругом в степах. Вишневого бачили. Десь по той бік хуторів. Без шапки, кажуть. Соломки назбирав, бриля плете, а сам таке верзе, що й купи не держиться, кажуть. Якогось серця шука, кажуть...
Лука. Чув і я, що збожеволів. Дощ іде — він ходить. Вітер, віриш,— ходить. Без шапки.
5
Яків (спітнілий, зворушений). Машина готова. Як з кутком?
Хима. Ой лишечко. Ще три хвилини — можна?
Яків. Машина — така категорія, що не жде.
Хима. Три хвилинки! Забари на три хвилинки, Яшо! Невже не можеш?
Яків (з докором і піднесено). У мене в самого таке тиснення, Химо, а в тебе куточок не готовий!.. Три хвилини — довше не жду! (Побіг).
6
Хима. Подивіться, товариші, чи рівно я почепила патрет товариша Леніна?
Лука. Ану, Муно, посвіти, віриш!.. (Зайшов, з одного боку подивився, з другого подивився). Немов рівно.
X и м а. А подивіться, як у листях вийде? (Уквітчала портрет листям). Ну, як?
Циган. Як живий...
Лука. Хворий наш вождь.
Хима. Снився мені в сю ніч.
Циган. А розкажи, Химо, як?
Хима. Немов вийшла я на степ. Зима і хуга б'є. І, немов дивилась я на дорогу. Коли дивлюсь, аж дорогою сани — не сани, немов човен пливе, засипаний снігом. Щось везуть хороше. А за човном товариш Ленін без шапки, і руки в кишеньках. А сніг метеликами його вкрив і немов тане на лобі. Я й думаю: холодно ж, а він усміхається та до нас в комуну... Я й прокинулася.
Циган (з досадою). Шкода, що не мені приснивсь, я б дідька лисого прокинувся. Розпитав би Леніна за все чисто і чи можна буде за соціалізму мінятися кіньми.
Лука, (теж з досадою). Такий вождь і кому приснився, віриш. .
X и м а. А хто любить, тому він і сниться. Ой, якби я йому написала листа.
Л у к а. Кому?
X и м а. Ленінові.
Лука. Ну й баба, віриш. Та він тобі хто, що ти до його з листом! Та й що б ти написала, малограмотная?
Хима. Що? Написала б отак: товаришу ' Ленін, Ілліч дорогий. Ми живем комуною, і циган у нас. Наша комуна в степах...
З вікна гримнув постріл. Захиталась Хима й упала.
7
Знялася тривога. Убіг Яків, Микитко, Лавро: — Хто?
Лука. У вікно хтось.
Кинулись надвір. Циган перший. Яків зостався. Підійшов до Хими, Спідничка закотилась за коліно. Нагнувся, обережно прикрив і тихо вийшов у машинову.
8
Зарипіли двері. Почали вертатись комунари. Циган і Лука увели Вишневого. Сміється. Потирає руки:
— Ще й не встигла впасти, як уже минуле вертається, вертається. Слуги уводять за руки у рідну господу Покличте хазяйку, Маланію Митровну! Що? Слава богу! А де ж ікони? І вікна не ті! Повставляйте зараз!.. І принесіть мені назад спаса, поїду яблука до церкви святити. Та запрягайте коні, на степ пора, вже ж скоро покрова. Харчів поменше кладіть, тепер день малий. А хто посох мені квітника, га?
Лавро (пильно вдавившись в очі Вишневому). Обдуриш, може, лікарів, обдуриш всіх спеців, та не обдуриш ти мене. (До всіх). Прикидається! Зв'яжіть і одвезіть в район. (Пройшов повз Химу. подивився на годинника). Сімнадцять хвилин затримка. (Крикнув). Пускайте млина!
Залунав гудок. Здвигнувся, побіг пас. І тільки тоді підійшов Лавро удруге до Хими. Сів біля неї:
— Провина наша — не добили ворога, Химусю!