«Здається, з нами щось уже не те...» Ліна Костенко

Здається, з нами щось уже не те...
І навіть люди, місто й камні,
Щось прошепоче – Те усе святе,
У що ти вірив — згинуло з віками.
Пройшло скрізь пальці,
Як вода, зачерпнута відкритою рукою,
А на долоні лиш краплинки сну,
У сяйві марив, як в полоні.
І вічність та тяжка завіса,
Що ми не здатні піднести,
Роздавить вас, навіщо йти,
Навіщо тратити надію,
У те усе, що нам святе,
Скажи мені і я повірю,
Та все ж із нами щось не те...