Граф Федір Толстой мусив спитати "III отделение", чи не має воно ... перешкоди... — За відомими нині документами, хід справи такий: одержавши заяву Шевченка, віце-президент Академії мистецтв Ф. П. Толстой то-/635/го ж дня надіслав запит міністрові царського двору В. Ф. Адлербергу (там же, с. 313); тоді його син і наступник О. В. Адлерберг звернувся з таким же запитом до президента Академії мистецтв великої княгині Марії Миколаївни, сестри царя (там же, с. 314, 315); далі справа перейшла до рук його тимчасового замісника, О. В. Адлерберга, який звернувся 20 травня ще й до III відділу. Тим часом, теж 20 травня, Ф. Толстой звернувся до канцелярії президента, і одержав дозвіл Марії Миколаївни (там же, с. 315, 316). Не виключено, що це було його останнє офіційне клопотання на цій посаді, бо.тоді ж, у травні, його зміщено з посади віце-президента Академії мистецтв, її обійняв Г. Г. Гагарін. Одержавши від В. Долгорукова повідомлення про відсутність перешкод для подорожі Шевченка, О. В. Адлерберг повідомив Г. Г. Гагаріна листом від 28 травня 1859 р. про такий дозвіл (там же, с. 319).Тим часом Ф. Толстой уже надіслав офіційне клопотання з канцелярії Академії мистецтв до петербурзького обер-поліцмейстера П. А. Шувалова (там же, с. 318), а виконуючий обов’язки петербурзького обер-поліцмейстера О. С. Савенков видав такий дозвіл Шевченкові ("свидетельство на свободный проезд") 25 травня й одразу ж розіслав листи чернігівському й київському цивільним губернаторам про встановлення над поетом таємного нагляду (там же, с. 318, 319, 322); останні ж повідомили про це всім городничим та ісправникам. Одночасно аналогічну роботу провів по жандармській мережі й III відділ.
С. 491. Жодної звістки не маємо про те, коли саме Шевченко виїхав з Петербурга... — Документальних даних про це немає. Автори "Біографії" Т. Г. Шевченка (1984, с. 438) вважають, що Шевченко виїхав до Москви в день одержання квитка на проїзд — 25 травня; П. Жур, подаючи роз клад руху поїздів на Москву (о 12-й та о 14 год.), з більшою вірогідністю вказує на 26 травня; в Москві чекав на Шевченка Д. О. Хрущов (Жур П. В. Третя зустріч: Хроніка останньої мандрівки Т. Шевченка на Україну. — К., 1970. — С. 30 — 33).
...Шевченко рушив з Петербурга не пізніш 3/15 червня. — "Судяче з листа Ф. М. Лазаревського до матері, Шевченко й Хрущов прибули в Орел 1 — 2 червня, отже, виїхали з Москви не пізніше 29 — 30 травня, бо при тодішній швидкості руху поштових екіпажів на цей шлях треба було близько півтори доби" (Жур П. В. — Там же. — С. 35).
Чи в самому Лихвині, чи, може, в Лебедині поет наш спізнався з двома братами Заліськими Олексієм і Максимом (попом) та з художником Цеге фон Мантейфелем. — Ці знайомства відбулися в Лебедині: садиба Залєських була на Михайлівській вулиці; художник Отто Максимович Цеге фон Мантейфель служив у одному з розквартированих у Лебедині полків — ймовірно, у Вознесенському уланському принца Гессенського полку (Жур П. В. Третя зустріч, с. 39 — 41).
С. 492. Шевченко лишив нам пам’ятку того "варенухопитія". Перед мене лежить фотографія з малюнка, де він змалював, мабуть, вже фінал варенухопитія. — Йдеться про один з відбитків офорта Шевченка з карти-/636/ни І. І. Соколова "Приятелі" з дарчим написом О. М. Залєському (X. — № 38. — С. 26 — 27).
С. 495. Я певен, що "Сон" Шевченко написав після заслання і не вірно його зареєстровано до творів 1847. — Біограф помилився: у "Малій книжці" автограф поеми вміщено між творами 1847 р.; звідси орієнтовна дата — грудень 1847 р. (Шевченко Т. Г. ПЗТ. У 12 т. — К., 1990. — Т. 2. — С. 462).
С. 497. Я гадаю, що й оте "пиячество а богохульство", що справляв би то Шевченко, перебуваючи на Михайловій горі, — просто вигадка, викликана якимсь не відомим нам незадоволенням Максимовича на Шевченка. — Справді, причина такого "незадоволення" невідома й понині; П. Жур пояснює-міркує так: "Пісному непитущому Максимовичу розмови Шевченка в шинку з селянами здалися пияцтвом. Але його твердження відносно того, що Шевченко "кощунствував", тобто викривав офіційну релігію, перекриваються свідченням М. П. Драгоманова: "Покійний Максимович розказував нам, що Шевченко справді в якомусь шинку коло Канева говорив, що "мати Божа була покриткою". Певно, що Шевченко не раз тоді говорив те, про що він думав і писав. А писав він тоді, як ми бачимо, протицерковні речі, такі, як "Марія" (Драгоманов М. П. Шевченко, українофіли й соціалізм. — Цит. за кн.: Жур П. В. Третя зустріч, с. 69). М. О. Максимович у листі до Шевченка від 6 жовтня 1859 р. висловлює від себе й дружини нічим не захмарені дружні почуття: "От всей души желаем Вам здоровья, светлого духа и художественного, творческого вдохновения на берегах Невских. Не забывайте нас и хоть изредка отзывайтесь к нам сюда, на берега днепровские, где в окрестностях Михайловой Горы оставили Вы о себе живейшие и самые сердечные воспоминания. А на правой стороне Днепра Вы стали лицом мифическим, о котором идут уже баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен. ... Прошу Вас прислать оттиски всех до єдиного гравюр Ваших, ибо мне хочется иметь полную коллекцию произведений Вашего резца. А стихотворения Ваши? Чем кончилась судьба их в цензуре и скоро ли мы увидим их в печати?.." (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 166 — 167).
С. 498. В Городищі перебув Шевченко один тільки день і поїхав далі в Кирилівку. — Так було, як доводить П. Жур, лише першого приїзду. За кілька днів Шевченко знову повернувся у Мліїв і пробув там довший час, спинившись у будинку управляючого Хропаля, якому подарував на спомин свій офорт "Приятелі". Цукроварня й механічний завод, що утворили окре ме містечко між Городищем та Мліївом, були на той час не лише найсучаснішим виробництвом, устаткованим імпортною технікою, — але являли зразок раціонального, гуманного впорядкування життя не лише службовців, але й робітників цих заводів. Комплекс містив житлові будинки, лікарню, школу, навіть аматорський драматичний театр, крамниці. Можна думати, що тоді Шевченко заручився обіцянкою П. Симиренка надати фінансову допомогу для видання "Кобзаря". /637/
С. 499. По дорозі заїздив в Моринці ... щось малював. — Такий малюнок не відомий.
С. 501. І дійсно, бачимо, що в Корсуні у Варфоломея Тарас пробув тільки ледві кільки день. — Відомі такі дати кількох приїздів Шевченка до Корсуня: 28 червня (того ж дня виїхав у рідні села), між 5 і 8 липня, 11 — 12 липня 1859 р. (Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 282-284).
С. 503. Не йму я віри, щоб Тарас говорив тоді підкреслені слова; він дійсне писав їх до Варфоломея, але геть пізніш... — Йдеться про лист Шевченка до В. Г. Шевченка від 2 листопада 1859 р., де поет писав про наймичку Варфоломія Харитину Довгополенко, до якої бажав посвататися, а Варфоломій його відмовляв: "Ще ось що: може, Харита скаже, що вона вбога сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної крепачки". І 7 грудня 1859 р.: "Твоя порада добра. Спасибі тобі. Та тілько забув ось що, а ти це добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю. Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті! З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку".
Землеміра мусив привезти Вольський. — 10 липня "Шевченко приїхав у контору Межиріцького маєтку, де його чекали управляючий Вольський і землемір Іван Іванович Хілінський — літній, 55 років, чоловік, який недавно оселився в цих місцях. ... Землемір взяв з собою двох ... робітників — Тимофія Григоровича Садового і його сина Романа. Приїхали на берег Дніпра біля Пекарів, на гору Мотовилівщину, де Шевченкові сподобалося десятин зо дві землі.... Хілінський з батьком і сином Садовими почали обміряти ділянку.... Не встиг ще Хілінський закінчити свою роботу, як на гору піднявся молодший брат управляючого Вольського Болеслав, а з ним родич Хілінського Козловський — франт — у фраці і білих рукавичках" (Жур П. В. Третя зустріч, с. 132, 133). Шевченко покепкував а недоречного вбрання, тоді, побачивши, що той образився, перепросив його, а за спільним сніданком зав’язалася богословська суперечка. 26 липня 1859 р. штаб-офіцер корпусу жандармів по Київській губернії Л. В. Грибовський (один з тих, хто дістав розпорядження III відділу наглядати за поетом) доносив начальникові III відділу В. А. Долгорукову: "...Между же завязавшимся разговором беседующих, Шевченко, держа в руках сорванный листок с липового дерева, который, показывая полесовщику (Т. Садовому. — Ред.), спросил его, кто создал этот листок? Полесовщик отвечал: "Бог". На этот ответ Шевченко стал бранить полесовщика, произнося страшное богохульство, утверждая, что нет Бога, а Матерь Божию называл покрыткою, признавая только верование в Иисуса Христа и то не как в Бога, а как в человека, умом своим заслужившим вечное между людьми уважение к нему. От богохульства своего Шевченко отрекается, но он /638/ действительно произносил вышесказанные слова, будучи в то время в нетрезвом виде..." (Тарас Шевченко: Документи..., с. 331).
С. 508. Мені поталанило у д. В. Т(арновського. — Ред.) перечитати то "объяснение"... — Текст Шевченкового свідчення на допиті в Києві див.: Тарас Шевченко: Документи..., с. 334, 335.
(Продовження на наступній сторінці)