А тепера вже й не треба,
Бо вже врем’я інше:
Тепер людям говорити
І дихать вільніше.
Хвалить Бога, вже й ти з нами.
Наш любий Кобзарю!
Бувай здоров нам на радость,
А собі на славу!
Перебув ти тяжке лихо
І лиху недолю, —
Заспівай же нових пісень.
Щоб мати Вкраїна
Веселилась, що на славу
Тебе породила!
(Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 125 — 126).
Тарас Шевченко під час перебування його в Петербурзі (з 28 березіля 1858 до червня 1859 р.)
С. 447. ...знайдено не цілу поему ("Єретик". — Ред.), а тільки невеличку частину її... — Це були рядки 1 — 227 (повний текст містив 374 рядки).
С. 450. Зголивши бороду і одягтись у фрак, Шевченко "мусив відбути велике нещастя: ставитися перед свого головного "опікуна графа /632/ Шувалова". — Див.. Запис у щоденнику Шевченка від 6 квітня 1857 р.
С. 452. "Нещастя Шевченка скінчилося..." — Текст промови Д. Старова на обіді у Толстих, піднесений Шевченкові промовцем, переписаний до щоденника від 17 квітня 1857 р.
С. 454. ...граф Толстой (Лев), автор солдатської севастопольської пісні... — Кониський помиляється: йдеться про брата Л. М. Толстого — Миколу Миколайовича, офіцера, письменника (нарис "Охота на Кавказе.).
С. 459. ...Шевченко, не маючи навіть власної кватири і живучи в Артемовського... — "Відразу ж по приїзді Шевченко завітав до свого "нелицемірного" друга М. Лазаревського, який жив тоді на Мойці, в будинку графа Уварова, і спочатку оселився у нього. Пізніше, перейшовши жити в приміщення Академії мистецтв, Шевченко щодня бував у М. Лазаревського і харчувався там" (Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 397).
Під кватиру Шевченкові дали в Академії дві світлички... — нині це Меморіальна майстерня-музей Т. Г. Шевченка в Академії мистецтв.
С. 461. "Запрягшись в роботу, як той щирий віл..." — З листа Шевченка до М. С. Щепкіна від 13 листопада 1858 р. з Петербурга.
С. 461 — 462. ...він гадав з часом пустити в світ і гравюри з власного твору "Притча про блудного сина"... — У Новопетровському укріпленні Шевченко намалював вісім сепій цієї серії, хоча задумав зробити до неї дванадцять малюнків, але не мав натурщика для образу купця; серія так і не була викінчена і не гравірована (IX, №№ 62 — 69).
С. 462. Працями його на той час були п’ять гравюр з Рембрандта. "Виноградарі", "Сцена в купецькій конторі" і ін. — Згадані назви стосуються одного й того ж офорту Шевченка з картини Рембрандта "Притча про робітників на винограднику" (X, № 32); як підготовчі до цієї роботи Шевченко скопіював у техніці гравюри ще офорти Рембрандта "Автопортрет Рембрандта з шаблею", "Лазар Клап", "Поляк з шаблею і палицею" (X, №№ 104 — 106).
До того ж часу належать його офорти: "Дві українки" [нині — "Дві дівчини" — X, № 28), "Одаліска" [Натурщиця" — X, № 59], "Голівка" [?], "Українець-прочанин" ["Старець на кладовищі" — X, № 40], "Розхристана женщина, що спить, тримаючи в роті папіроску" ["Сама собі в своїй господі" — X. № 47] і власний портрет його [1860 р. Шевченко вигравірував принаймні шість автопортретів — X. №№ 51 — 53, 60 — 62].
Опріч гравюри Шевченко малював олівцем ... Напр., великий малюнок сепією "Дніпрові русалки" [Х,№ 37. — Ред.], "Хмельницький перед кримським ханом" [X, № 90. — Ред.], "Смерть Хмельницького" [під такою назвою відома лише рання композиція Шевченка — VII, № 8], "Смерть Мазепи" [невідомий. — Ред.].
...на замовлення Кочубея Тарас малював олійними красками портрет з того Кочубея, що зробив царю Петру донос на Мазепу. — Йдеться про портрет В. Л. Кочубея — X, № 35. /633/
З малюнків сепією д. Суханов пригадує "Турка" з одаліскою біля його... — "В гаремі" — X, № 103.
С. 463. Натурником задля козака доводилось бути Суханову кілька разів. — Зберігся ескіз лежачого Бориса Суханова для фігури втопленого русалками козака — X, № 36.
С. 464. "...у його було, — як писав він до Щепкіна, — "таке безгрошів’я..." — З листа Шевченка до М. С. Щепкіна від 13 листопада 1858 р. з Петербурга.
С. 466. Се та казарма... Сей малюнок ... то була перша праця Тарасова на засланню. — Малюнок "Казарма", виконаний сепією (а не тушшю), мистецтвознавці відносять до останніх півтора року заслання Шевченка — 1856 — липень 1857 рр. (IX, № 70); перед ним уже був великий мистецький доробок.
С. 474. В тому ж таки листі Максимович згадує про якусь цікаву і досі не з’ясовану пригоду, що "якийсь паливода навіжений за границею напакостив Тарасові". — Йшлося про намір російського літератора-емігранта І. Головіна надрукувати у восьмому томі серії "Русская библиотека", видаваної в Лейпцігу В. Герхардом, твори Шевченка, які, ймовірно, передав йому П. О. Куліш під час своєї подорожі до Брюсселя (В. Бородін, післямова до фототипічного видання укладеної І. Головіним збірки "Новые стихотворения Пушкина и Шевченки" (Лейпціг, 1859). Щоб врятувати справу публікації своєї нової збірки в Петербурзі, Шевченко був змушений запев нити начальника III відділу В. А. Долгорукова у власній непричетності до видання Головіна.
С. 478. Після першого спектаклю, де Олдрідж виступив у ролі Отелло, Шевченко не пропускав вже ні одного разу. — Про враження, яке справляла гра Олдріджа, згадує О. В. Нікітенко: "В театре, на представлении "Отелло", мулат, или, как назвали его в афише, африканец Ольридж, приехавший сюда на несколько дней, играл Отелло на английском языке с немецкими актерами... Этот Ольридж большой артист. Трудно идти дальше в выражении сильных и глубоких страстей. В третьем акте в сцене с Яго он до того страшен, что людям слабонервным трудно его выносить, а в сцене отчаяния в последнем акте вас душат слезы. Игра его без всякой аффектации. Это чистейшая природа, с ее грозными вулканическими потрясениями. Все у него просто и благородно — и голос чудесный. Я долго не мог заснуть в эту ночь, а во сне мерешился мне этот Отелло со своєю тигровою яростью, со своими потрясающими сердце воплями, со своєю беспредельною скорбью в последнем акте. Ольридж будет еще играть "Ричарда", "Шейлока" и "Лира" (Никитенко А. В. Дневник: В 3 т. — М., 1955. — Т. 2. — С. 43).
С. 480. ...в квітні наш художник подав до ради академічної свої гравюрні роботи, просячи йому надати звання академіка... — 16 квітня Шевченко разом із заявою подав на розгляд Ради два свої офорти — з картини Рембрандта "Притча про робітників на винограднику" та І. І. Соколова "При-/634/ятелі" (X, №№ 32, 38); того ж дня Рада прийняла ухвалу визнати Шев ченка призначеним в академіки і задати йому програму (Тарас Шевченко: Документи..., с. 310 — 311) і лише 2 вересня 1860 р. надала йому звання академіка гравюри (там же, с. 355).
С. 481. ...задля досліду над пресою організовано потайний комітет. — 24 грудня 1858 р. професор Петербурзького університету й цензор О. В. Нікітенко записав у щоденнику: "Обедал у графа Блудова. Были Плетнев и Тютчев. Разговор о знаменитом, только что состоявшемся учреждении для сдерживания писателей, которые, по мнению Чевкина, Палима и других, подготовляют в России революцию. Теперь вздумали создать комитет, который бы любовно, патриархально и разумно направлял литературу нашу, особенно журналистов, на путь истинный... Но кто же члены этого "троемужия", как называет его Тютчев? Это всего любопытнее: [Н. А.] Муханов (товарищ нашего министра), гр. А. В. Адлерберг [сын В. Ф. Адлерберга] и [А. Е.] Тимашев. Если бы нарочно постарались отыскать самых неспособных для этой роли людей, то лучше не нашли бы. Они будут направлять литераторов, советовать им, рассуждать с ними о важнейших вопросах, нравственных, политических, литературных, — они, которые никогда ни о чем не рассуждали, ничего не читали и не читают! Смех и горе!" (Там же. — С. 50).
С. 482. ...19 квітня якась "Лілея", якийсь "Дніпровий цвіт" чимсь зворушила йому душу... — За свідченням Г. Честахівського, поезію "...Така, як ти, колись лілея..." присвячено дочці священика Крупицького, яку поет побачив на вечорі у Медико-хірургічній академії у квітні 1859 р. (Наше минуле. — 1919. — № 1/2. — С. 22). Треба: "Дністровий цвіт".
С. 486. Перегодом, правда, він [Тургенєв. — Ред.] інакше глянув на нашу мову, переклавши на мову російську "Народні оповідання" Марка Вовчка. — Переклад виконала сама письменниця, а Тургенєв відредагував і погодився підтримати публікацію своєю передмовою та авторитетом (Б. Б. Лобач-Жученко. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. — К., 1983. — С. 42, 45, 330)
...не можна було Шевченкові братися не жартома до написання поеми такою мовою, якої на світі нема... — Такий твір невідомий.
Тарас Шевченко під час останньої його подорожі на Україну (3/15 червня — 7/19 вересня 1859 р.)
С. 490. Мусив Шевченко вдатися з просьбою до "правления" Академії, щоб видало йому "вид"... — Тарас Шевченко: Документи..., с. 313; заяву Шевченко подав 5 травня 1859 р.
(Продовження на наступній сторінці)