"Не тямлячись від гніву, Шевченко тут же написав відомі вірші: "До Ликерії" — "Моя ти любо! мій ти друже..." Було се 5 серпня" 1221.
Так розповідає пані Кибальчич.
Гнів Тараса був зовсім справедливий. Не образитися на заборону Ликерії поїхати з ним до міста через те єдине, що вони ще не повінчані, не зміг хоч би хто. Обурена душа поета не могла не промовити:
Не ймуть нам віри без попа,
Не ймуть вам віри без хреста,
Раби, невольники недужі:
Заснули, мов свиня в калюжі
В своїй неволі.
Кроткий, вольнолюбний поет усіма своїми силами почув в тій забороні і деспотизм невольника над невольниками, і пансько-крепацькі звичаї "темного царства"! Він виразно побачив, яка безодня розділяє Ликерію, по один бік, а по другий панів, навіть ліберальних, навіть тих, що приятелюють з ним!
Добрим відносинам Шевченка до Забілихи не можна було після тієї заборони не порватися. Шевченко майже перестав їздити в Стрільню. Надежда Мих[айлівна], мабуть, зраділа тому, гадаючи, що Тарас покине Ликерію: бо, признається і пані Кибальчич, "матері дуже хотілося, щоб він відкинувся від Ликерії" 1222.
Тим часом прийшла відповідь Макарова. "Мій щирий друже Тарасе Григоровичу! — писав він до Шевченка . — Моє благословення і ліпші побажання душі моєї напутствують всякий рух життя вашого. Так буде і щодо Ликерії, дочки моєї. Та інакше воно й не може бути, коли на те ваша і її добра воля. Але перш за все я бажав би, щоб ви були щасливими і спокійними. Тим-то я гадаю, коли річ іде про ціле життя, так треба поміркувати добре і порадитися усім вкупі. Писати про се не зручно. Підождіть мене, я хутко приїду".
Пишучи до Ликерії, Макаров висловив і їй бажання, щоб вона підождала його приїзду. "А проте, — додав він, — ти маєш повне право по всяк час вийти заміж, і будь певна, що приймеш моє благословення і щирі бажання моєї душі" 1224.
1221 Зоря. — 1892. — № 5. — С. 84.
1222 Ibidem.
1223 Чалий, с. 164. [Лист від М. Я. Макарова від 13/25 серп. 1860 р.].
1224 Ibidem. — С. 165. /567/
Відповіді на око здаються добрими, прихильними: але вони не були щирими. І не диво. Ми вже знаємо, який лист до Макарова написала Кулішиха, а Забілиха, пишучи 1225 до його, так штаповала Ликерію: "Вона (Ликерія) завела вечерниці: ми ляжемо спати, я кажу і їй лягати, а вона трошки посидить та й піде і вернеться о 3 годині, розмовляє, співає, регочеться з москалями: ми чуємо те, та вийти не можна нам, бо вона діє се тоді, коли у нас хто ночує. Тарас Григорович через свою заручену давав мені на місяць 26 карб., щоб я дала їй окрему світличку, а я й за сотню не хочу її мати у себе, і хотіла написати вам ще до сватання, щоб ви згодилися, аби я вирядила її в кватеру Карташевської".
Писав до Макарова в сій справі і Василь Білозерський. На його думку, Шевченко, хоч і свідомий, що зробив помилку, посватавши Ликерію, але самолюбство та упертість не дають йому бачити можливості звернути з тієї дороги, якою він пішов. Потай від самого себе він бажає, щоб сила стороння звела його з певної путі 1226.
Прийнявши такі звістки, Макаров хоч і написав до Шевченка і до Ликерії відповіді приязні, а проте того ж таки дня 18/30 серпня писав до Забілихи що інше. "Що ви допустили скоїтися! — вболівав він. — Чудно і гріх сказати, але коли б Ликерія віддалась лакеєві, то серце моє не було б так розбите, як тепер, коли я читав листи, що приходили до мене. Не можна сказати, щоб я знав Ликерію, так, як ви, але я давно розгадав її. Який тяжкий час..." 1227.
Шевченко нічого про сі листи не відав. Не відав він і того, що "Ликерія, — як каже Наталка-Полтавка, — з наївним би-то цинізмом розповідала, що не любить свого жениха, бо він старий і поганий, але йде за його через те, що, кажуть, він багатий" 1228.
1225 Чалий, с. 167. Д. Чалий помилився, говорячи, що се лист Білозерської. Зміст показує, що він від Забілихи. [У Чалого — від Н. М. Білозерської, яка за чоловіком — Забіла].
1226 Чалий, с. 168.
1227 Зоря. — 1892. — № 5. — [С. 83].
1228 Ibidem. — С. 84.
Під кінець серпня Тарас довідався, що Ликерія занедужала. Він зараз же послав в Стрільню якусь "мізерію", просячи передати її Ликерії і прислати міру з її ноги, щоб купити задля неї черевики. Наталка-Полтавка додає, що тоді Шевченко прислав і хрест Ликерії і вона, вхопивши його, почала шкребти. Побачивши, що хрестик той не золотий, /568/ вона з серцем кинула його геть і мовила: "Бог зна що!.. я думала, що золотий".
Тут авторка "Споминок" помилилася. Ми вже відаємо, що хрест вкупі в "Граматкою" Тарас переслав Ликерії через Кулішиху на третій день після сватання!
Небавом після Ликеріїного недугу Шевченко 5 вересня, писав до Макарова, що, порадившись з Андрієм Маркевичем, перевезли Ликерію на кватеру до сестри графині Толстої — Катер[ини] Ів[анівни] Іванової. "Мені здається, — додав Тарас, — що ми добре зробили. Що ви на се скажете" 1229.
Мені здається, що переїзду Ликерії до Іванової дійсно не було, а було се тільки Тарасове бажання, коли ж Ликерія і жила в Іванової, так хіба вельми короткий час. Небога Іванова К. Ф. Юнге 1230 категорично каже, що дійсно Тарас благав її дядину приняти до себе Ликерію, але Іванова, не сподіваючись добра з того сватання, відмовила і не згодилася прийняти Ликерію хоч би тільки переночувати. Одначе вона помогла знайти недалеко від неї кватеру.
Про сей переїзд Наталка-Полтавка в своїх "Споминках" розповідає зовсім що інше і зовсім не подібне. "Шевченко, — каже вона, — приїхавши до нас, сказав матері, що графиня Толстая хоче взяти Ликерію до себе на життя. Мати пойняла віри і, порадившись з братом Макарова, згодилася відпустити Ликерію, тільки щоб Маркевич особисто відвіз її і передав з рук на руки графині. Так і зробили. Графиня дуже приязно привітала Тарасову заручену. Другого дня Ликерія прийшла до нас і розповіла, що у графині вона тільки переночувала, а Шевченко найняв їй окрему кватеру" 1231.
З сього виходить, ніби б то Тарас і Маркович умовилися обдурити Забілиху, щоб як-небудь забрати у неї Ликерію.
На щастя, знаємо, що се просто вигадка того, хто розповів її авторці "Споминок". Я вже говорив, що тоді саме уся родина Толстих була за границею.
1229 Чалий, с. 168.
1230 Вестн[ик] Европы. — 1883. — [Кн.] VIII. — С. 842.
1231 Зоря. — 1892. — № 5. — [С. 84].
X
Здавалося, що на обрію у Тараса чи певніш — на тій стежці, що вела його, по його думці, до шлюбу з Ликерією, усі хмари розігнав вітер і перешкоди нема.
"Поберемося ми після Покрови, — писав він до Варфоло-/569/мея 1232. — Навесні нехай би сестра Ярина перевезлася на наше кишло та й хазяйнувала, а тим часом і я з жінкою приїду, то вона і нам пораду дасть. Бо я і жінка моя, хоч і в неволі, і в роботі зросли, але в простому, сільському ділі нічого не тямимо: то порада сестри Ярини була б до ладу і мені, і Ликерії. Отаке то скоїлося. Несподівано я приїду до тебе в гості з жінкою-сиротою наймичкою. Сказано: коли чоловік чого добре шукає, то й найде. Так і зо мною тепер трапилося. Мені тепер не жаль, що Харитина трошки придурковата".
В тому ж листі Тарас просить прислати на весілля "сушених карасів десяток, другий або третій, та запеченого дніпрового ляща одного, другого або й третього".
6 вересня Тарас послав записку до Забілихи, просячи передати через посланця Ликеріїну "мізерію" і паспорт та дякував за "материнские попечения о сироте Ликерии и за внимание" до його. Записку ту написав по-московськи: а се була у його ознака, що він не задоволений з того українця, до якого пише або говорить по-московськи.
Коли Ликерія поселилася на окремій кватері, Шевченко щодня провідував її, але ніколи не зіставався у неї пізніш як до 9 години вечера"1233. З сього добре знати, як то він пильнував берегти добру славу своєї молодої, і як не добре чинили, не пускаючи Ликерію з ним серед дня до міста!
Запопадливо піклуючись про Ликерію, Тарас справив їй доброї одежі, подарував їй коралі (добре намисто) і 200 б то карб, срібними грошима 1234. Останній подарунок здається мені не певним.
Минуло кільки день, ледві чи більше тижня. Ликерія прибігла в Стрільну і сказала, що вона вже розцуралася з Шевченком.
Що саме спричинилося розцуранню, нестеменно певної відповіді не маємо. Наталка-Полтавка розповідає так: "Тарас, прийшовши до Ликерії, побачив, що у неї в світличці великий безпорядок (гармидер): на столі патьоки води, тут же й гребінець з волоссям і брудні панчохи, постіль не прибрана, хата не метена. Тарас би то кинувся до неї з кулаками, гукаючи: "Я не хочу такої! Мені не треба такої жінки!" — "І мені не треба такого чоловіка, старий, та поганий!" — відповіла Ликерія і побігла з хати.
1232 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 20. [Лист Т. Шевченка до В. Г. Шевченка від 22, 25 серп. 1860 р.].
1233 Вестник Европы. — Кн. VIII. — 1883. — С. 842.
1234 Зоря. — 1892. — № 5. — С. 85. /570/
(Продовження на наступній сторінці)