За обідом и Рися и Джур більш мовчали, говорив за всіх Жук з матерю більш про хозяйство, та про роботи. А Соня пильно придивлялась и до Рисі и до Джура и до Семена.
У вечері, як тілько після чаю стара Жучиха встала, щоб ити у свою кімнату на розмову з приказчиком про хозяйскі речи, Джур запитав іі, чи не дозволить вона зайти до неі и ёму поговорити про дуже важне діло.
— "Заходьте, заходьте!" сказала Жучиха; "я не забавлюсь довго з приказчиком." Вона знала вже, про яке "важне діло" Джур хоче говорити з нею: Семен вже проблаговістив ій усе, що сам знав.
Годину згодя Джур сидів вже з Жучихою и мучився, не знаючи з якого боку почать річ про своє "діло."
— "Дякую вам, Олено Василівно!" говорив Джур, "за ваші хліб-сіль и ласки..."
— "Ні за що," одповіла Жучиха. "Спаси-Біг и вам, що завернули до нас... Вибачте, коли скучали; звістно на хуторі не великі веселости."
— "Мені нігде не було ще так весело, як у вас."
— "Дякую вам за добре слово!.. Поідете — не осудіть нас... може чи й доведеться вже бачитись..."
— "От — добра хвилина звернуть на своє діло," подумав Джур и сказав:
— "Се од вас залежить, Олено Василівно!"
— "Як од мене?" спитала Жучиха и стала пильнійш придивляться до чулка, котрий плела.
— "Так! коли ви захочете — я вернусь до вас... а не захочете..."
— "Я вас не розумію," сказала Жучиха и пучки іі стали швидче перебирать прутки.
— "Е, скажу од разу просто," подумав Джур и, вставши, промовив:
"Олено Василівно! я люблю вашу дочку Рисю!.. вона любить мене... благословіть нас..."
Жучиха положила чулок на стіл.
— "Спаси-Біг вам," сказала вона. "Але Рися у мене ще дитина... куди ій заміж!.."
— "Весілє можно одложить... ви тілько не одмовте мені!.. благословіть нас, нехай ми будемо заручені... зробіть нас щасливими..." Джур припав губами до Жучишиноі руки.
— "Щастє не од людей, а од Бога," одповіла Жучиха. "На все Ёго свята воля!.. Коли Рисіна доля — бути вашою, так сего не минеш... Я не одмовляю вам, а на заручини тепер не згоджаюсь... Кажу вам, що Рися дитина... треба підождать..."
— "Ми будемо ждати, покіль ви скажете... тілько благословіть нас тепер!.."
— "И сего не можна!.. се все одно, заручини будуть... А на що тепер вам заручаться? Хиба незарученим не можна ждать!.. Ось послухайте мене! сідайте!" Джур сів. Жучиха заговорила так: "И ви и Рися люде молоді... діти... Вам здається, що коли ви тепер кохаєте одно другого, так вже й на віки кохати мете... а про те й не вважаєте, що перше коханє не буває довговічним... серцю на закажеш.... Отже ні ви ні Рися не можете дать заруки за своє коханє... Ви поідете між людей, може зустрінете иншу кращу и покохаєте іі... и про Рисю скажу, що й я за неі не зарікаюсь... Кажу-ж вам: перше коханє чисте, горяче, святе, бурливе, ні в чім воно не знає перепони... але вважайте й на те, що що горить дуже, те швидко й згорить..."
— "Так як же?" спитав Джур.
— "По моёму от-як: не треба ні яких заручин — ідьте собі, куди вам треба... Я вам не одмовляю... підождіть років зо два: коли за сей час не забудете Рисі, коли кохати мете іі, а вона вас, тогді — благослови вас Господи й під вінець" — Жучиха піднесла хустку до очей а Джур схилив голову й замислився: обоє мовчали.
— "Воля ваша и божа," заговорив згодя Джур... "нехай и так!" и став ціловать руки Жучихи.
— "Я вирекла своє слово... але не подумайте, що я приневолювати му свою дитину! Оборони мене од сего Господи!.. я даю дітям волю... не мені жить а ім; одначе думаю, що й Рися буде однієі гадки зо мною... Я звелю позвать іі и спитаємо у неі."
Прийшла Рися; лице іі було бліде, а очи блищали; несміливо вона підійшла до матери, наче в чому провиноватилась... и несміливим, тихим голосом спитала:
— "На що мене звали, матусю?"
Жучиха ніжно глянула на дочку, ласкава усмішка мигнула на іі губах и вона спокійно з ласкою сказала:
— "Рисю! пан Джур сватає тебе! як ти про се думаєш?"
Рися впала на груди до матери, обняла свою неню и крізь слёзи одповіла: "Матусю! я люблю ёго!... але про сватанє я не мислила ще..,."
— "Чого-ж ти плачеш? годі! годі! перестань, доню!.. заспокойся, помисли и скажи!.." Рися не одводила свого лиця од неньчиних грудей и не випускала з своіх рук материноі шиі. А стара Жучиха гладила іі по голові и ніжно ціловала... Так діялось може хвилин з десять; далі Джур озвався: "Скажіть же Орино Йвановна ваше слово."
— "Мені здається,"' промовила тихо Рися, "рано ще мені заміж."
Джур зітхнув.
— "И я так мислю," сказала Жучиха.
— "Одначе-ж скажіть," допитувався Джур, "чи підете за мене, чи ні?"
— "Піду, та не тепер... підождемо трохи... підождемо, покіль мине мені 18 літ."
Джур став ходить мовчки по хаті.
— "А ви за сей час не розлюбите мене? не сподобаєте другого?" спитав Рисю Джур.
— "Ні! ні! я зарікаюсь за себе, Антоне Миколаєвич! покіль жива я, однаково любити му вас... от вам Бог и моя мати нехай будуть свідками мого слова, що серце моє не привернеться ніколи ні до кого, кроме вас."
Страсть знов забунтовалась у серці Джура: він забув, що тут сидить Жучиха, й обнявши Рисю, став іі ціловать...
— "Рисю," говорив він — "для мене ти дорожша усего на світі, святійш Бога, яснійш сонця!.. коли я розлюблю тебе, коли я!... нехай мене..."
— "Годі! годі!" перебила ёго Жучиха, "так клястись гріх великий, на все воля божа. Ви лучше скажіть нам: куди ви од нас поідете, и коли навернетесь до нас?"
— "Поіду од вас прямо в Н., відтіль може за кордон... але запевно нічого не знаю... одно добре знаю, що на весні буду у вас; а до того часу прошу вас, не забороніть мені писати до вас... сподіваюсь, що не забороните и Рисі одповідать мені?"
— "Чом же! пишіть до нас, ми з великою подякою одповідати мемо вам. Одначе, моі голубята, час и спать."
Не спалось тієі ночи ні Рисі, ні Джуру, ні Олені Василівні!.. Олена Василівна, попрощавшись з Рисею и з Джуром, засвітила перед образом Пречистоі лампадку, впала на вколішки, и довго-довго молилась без слів, молилась серцем, душою... молилась тією молитвою, якою моляться ніжні матери, вимолюючи у Бога щастя своім дітям...
А Рися прийшовши у свою спальню, виложила перед Сонею, як кажуть, усю свою душу, и усе говорила з нею про Джура, аж поки не стало займаться на світ.
Джур, перекинувшись де-чим з Семеном, ліг спать; але навіть до самого світу и очей не зводив. Образ Рисі так и стояв перед ним! Джур кілька раз вставав, світив свічку, запалював папироса, курив, знов гасив свічку и знов лягав спать и знов не йшов до ёго сон, а тілько наче з-за стіни випливала, мов лебедь по воді, Рися и плила, плила... а він все дивився на неі... все любовався нею...
---
Другого дня після сніданя Джур поіхав з Жуківки. Семен провів ёго до першоі стациі.
— "Не забувай же мене!" говорив Джур прощаючись з Жуком.
Пиши до нас!" говорив Жук.
Товариші обнялись, поціловались и розъіхались.
VII.
Розлука з чоловіком, котрого кохаєш, нагонить завсігди и журбу и тугу; але не в кожнім зрості ся туга, ся журба виказують одинакий вплив. В молоді и в зрілі літа не однаково чувствує серце и любов и ненависть, и печаль и радість. Розлука Рисі з Джуром нагнала на Рисю велику журбу, велику тугу: але-ж Рися в-перше любила, в-перше и журилась! в-перше боліло іі дівоче серце; в-перше рвалось воно з грудей — туди, за ним!.. в-перше до неі впав на душу камінь печали! Рися страшенно страждала, щиро мучилась; але-ж муки ті були першими муками в іі житьі... А перші муки не довговічні! — Тим то трохи-по-троху муки Рисі становились менш и менш: журба спадала, смуток минав; молоде серце втихомирювалось и привикало ждать. Трохи-по-троху минали для Рисі безсонні ночи, душа заспокоювалась и зоставалось в серці тихе, спокійне коханє напоєне и приспане надією. А надія — надія велика сила! кого вона не заспокоіть, кого не приспить, наче ніжна мати, пригорнувши до лона свою немовлющу дитину! Лишимо-ж ми до якого часу Рисю з іі надією, покіль не зустрінемось з нею в другій частині нашоі хроніки, и вернімось до других наших знаёмих, — жильців благодатноі Жуківки!...
(Продовження на наступній сторінці)