И знову у душі Джура забігали питаня: чи казать, чи не казать? И знов Джур становився на тім, що тепер не час ще говорить про своє коханє... треба ждать...
Зблизився й день виізду Джура з Жуківки. На кануні сего дня з-ранку Джур принявся паковать своє збіжє. Вложивши усе и зачинивши скринку, він глянув округ себе и в душі ёго заворушився жаль и коханє... серце ёго так защиміло; страсть, стрівшись з розлукою, підняла страшну хуртовину!.. а тут наче на зло повз вікна пройшла Рися по саду!.. Джур загорівся ще більш и тут то натура дала ёму знати, що вона не признає й не хоче признавати ні яких матеріяльних розчотів... що який-б не був матеріяліст, але мислить про те, що "коханєм ситий не будеш", натура дозволяє тілько тогді, коли страсть не запалала ще усією силою свого огню, поки сила любови не обхватила ще усіх нервів, усёго орґанізма! тілько тогді!.. а в час хуртовини серця не застановиш ёго чувств, як не зупиниш людскими руками тієі хвилі, котру жене сердитий вітер по воді!
Джур вибіг в сад и догнав Рисю. Рися йшла задумавшись.
— "Добрий день!" сказав Джур.
Рися здрігнула. Голос Джура наче електрична искра пробіг по іі жилах.
-"Добрий день!" одповіла вона.
— "Що се ви так рано вийшли на прогульку? спитав Джур.
— "Так! я давно вже встала... не гарно спалось... а ви давно встали?"
— "Я вже вложив ся..."
Обоє замовкли... Джур подивив ся на Рисю: очи іі здались ёму вохкими: от-от викотяться з іх слёзи.
— "Орино Йвановна!" сказав Джур, "скажіть мені правду: ви плакали?"
— "Ні!"
— "Чого ж ви такі смутні?"
— "Я?.. ні, я не смутна... я так собі... а може й... у кожного є своя печаль... єсть вона и в мене..."
— "У вас? печаль!. у ваші літа!"
Рися глянула на Джура...
— Скажіть мені, Орино Йвановно! яка у вас печаль? чого вона? може я поможу вам?" Джур взяв Рисю за руку и стиснув. Рися не однимала своєі руки...
— "Скажіть!" допитувався Джур дивлячись в вічи Рисі.
— "Не поможете... не схочете..."
— "Я не схочу! я!.. Рисю! хиба ви не примічаєте, що я... я люблю вас!.. Рисю, мила моя Рисю! чи любите ви мене?"
Рися нічого не одповідала, тілько поблідла и затрусилась наче в пропасниці...
— "Що ж, Рисю! ви мовчите? ви не любите мене?"
— "Ні!.. я люблю вас..." єле чутно промовила Рися...
Джур нагнувся и поціловав іі.
— "Ви завтра поідете?" тихенько спитала Рися.
— "Завтра!" одповів Джур. У Рисі полились слёзи.
— "Пустіть мене!" сказала вона однимаючи руку... "пустіть! идіть собі в кімнату... я піду в ліс... не йдіть за мною... не хочу...'' и вона швидко пішла на перед. Джур стояв увесь в огни, голова горіла, серце билось, він сам був не свій!..
"Антоне! Антоне! де ти?" гукав Семен. "Йди чаю пить." — Але Джур не чув нічого! перед ним стояв образ Рисі, в ушах ёго чулись слова іі "ви завтра ідете..." він задихався!..
"Антоне!" скрикнув підходячи до ёго Семен. "Ти глухим став, чи що? — кричу, кричу, зову тебе, а ти стоіш наче вкопаний й не чуєш."
Джур подивився на Семена.
"Та що се з тобою Антоне! чого ти такий червоний?"
— "Що зо мною?" одповів Джур... "3о мною те... що я.. я люблю твою сестру Рисю!"
Жук ні з роду не сподівався такоі одповіди, не знав що й сказать и мовчав.
— "Чогож ти мовчиш, Семене! хиба не чув, що я сказав?" "Чув, та щож мені казать?"
-"Що казать!.. Боже мій! и ти не знаєш, що казать!.. та ти порадив би мені, що діяти! говори швидче, говори."
Джур взяв Семена за руки и стиснув іх з усієі сили.
"Ай!" крикнув Семен, "постій! не дави так боляче! та що се ти, Антоне!.. як же се так!.. ти спочинь! дивись, як од тебе палить жаром. Ходім у хату!"
— "Ні, в хаті душно... не піду... ти мені кажи, що діяти?"
"Та що-ж я тобі скажу? Рися знає, що ти любиш іі?"
— "Знає."
"Що ж вона?"
— "И вона мене любить."
"От — як! гм!.. ну се ваше діло, я тут нічого..."
— "Бач! нічого!.. я у ёго поради прошу, а він "нічого"... геть! йди собі!.."
"Чуєш, Антоне! ти справді тепер не при собі... Ходім у хату та спочинь, а послі порадимось."
— "Тривай, я й тут спочину..."
Пройшло більш години: Джур и Жук сиділи мовчки... Як ось прийшов Иван и сказав:
— "Пані ждуть вас до чаю."
"Зараз прийдемо. Ходім!" сказав Жук.
Джур мовчки встав и пішов; але прийшовши в дім, повернув у свою кімнату и просив принести ёму туди чаю. Матери Жук сказав, що Джур втомився пакуючись и хоче спочить, и взявши чай сам поніс ёго Джурови...
— "Ну, Семене! щож ти мені скажеш: піде Рися за мене, чи ні?" спитав Джур трохи згодя.
"Не знаю..."
— "А ти як думаєш?"
"Я?.. мені здається, коли вона тебе любить... тілько, що вона ще дитина... Сам ти знаєш, що іі заміж ще дуже рано... нехай би ще погуляла..."
Джур підскочив. "Рано!.. се-б то вона мені не пара... так?" спитав Джур, глянувши грізно на Семена.
"Ні! не так!.. ти не горячись, осядься трохи... Ти лікар и лучше мене знаєш, що ранні браки шкодливі... Ти розмисли гарненько: коли ти кого любиш, так не захочеш зробить того нещасним... а хиба Рися буде щаслива, вийшовши заміж у такі дитинні літа?..."
— "Я й не кажу, щоб зараз вона виходила за мене... можно щось и підождать... але чи ти згодишся на наш брак?"
"Хиба я що?" одповів Семен... "я Рисі не батько... не мені з тобою жить, у неі своя воля є... Се як вона сама захоче та матуся..."
— "Чи вже ж матуся стане суперечити?" спитав Джур.
"И про се я не знаю; сам попитай у неі..."
А Рися тим часом зайшовши у ліс втирала дрібні слёзи. Іі душило те, що "він завтра поіде, ёго завтра вже не буде": більш ні про що Рися й не думала! Ій и на гадку не прийшло, чи жениться він з нею, чи ні; ій хотілось тілько, щоб вона ёго бачила, чула ёго голос, говорила з ним, щоб він не іхав. — Виплакавшись Рися вернулась до дому, прийшла в свою кімнату, замкнула двері, вмилась; тогді одімкнула замок в дверях и сіла.
Несподівано для неі війшов Семен.
"Де ти Рисю була?" спитав він.
— "У лісі гуляла..." одповіла.
"И чаю не пила?"
— "Ні! я встала рано, напилась молока и пішла гулять."
"Одна?"
— "Одна! хиба мені первина?"
"А Джура не бачила?"
— "Бачила в саду..."
"Що він тобі казав?"
— "На що се ти допитуєшся?"
"Я знаю, що він тобі казав..." сказав Семен и всміхнувся.
— "Коли знаєш, так на що питать!"
"Рисю! скажи прямо: ти любиш Джура?"
Рися зачервоніла, спустила у низ очи и тихенько промовила: "Еге!"
"Гм! а пішла б за ёго заміж?"
— "Я про се й не гадала!.."
"Так погадай, та ще й добре погадай! він сегодні сватати ме тебе..."
Рися замислилась... Трохи згодя вона сказала: "Серце Сеню! братику мій! порадь ти мене..."
"Моя хата з краю!.. тобі з ним жить."
— "Я ще молода... людей не знаю: ти лучше знаєш Джура... він твій приятель..."
"Про мене!"
— "Що про тебе?"
"Рано тобі заміж... погуляй ще..."
— "Сеню!.. він завтра поіде?"
"Поіде..."
Рися знов заплакала. Семен став іі уговорювати, став іі заспокоювати, став пестити наче дитину.
— "Сеню!" сказала заспокоівшись Рися, "мені байдуже замужя!.. коли-б він не іхав... жалко мені ёго буде!.. Сеню! скажи ёму, щоб не іхав — "
Знов Семен став уговорювати Рисю, що Джурови не можна не іхати, що ще лучше, колі він поіде, тогді ще краще вона засвідчиться, чи справді вона ёго а він іі любить. Заспокоівши сестру, Жук пішов у поле. Ёму хотілось освіжиться! Така несподівана річ, слёзи сестри, котру він дуже любив, зробили й на ёго великий вплив, підняли и у ёго цілий рій думок! Він любив Джура яко товариша, поважав ёго, але при думці — щоб Джур став ему шваґром, — у ёго на серці становилось не зовсім добре! Чим Джур не вдоволяв ёго для шваґра? про се Жук не допитався сам у себе, але коли-б залежало од ёго одного, він би не згодився на замужя Рисі з Джуром!.. Через се він и навертав и Джура и Рисю на ту гадку, що Рисі ще рано заміж! — "Нехай мине," думав Жук, "рік, або два, тогді и видній буде: може я й помиляюсь, може Джур и справді стоіть Рисі!.. мені що в ёму!.. мені, аби вона була за ним щасливою... нехай же вона ёго краще розпізнає, а то, що вона покохала ёго — се не диво! молода дівчина!.. дитина."
(Продовження на наступній сторінці)