«Фараони» Олексій Коломієць

Читати онлайн комедію Олексія Коломійця «Фараони»

A- A+ A A1 A2 A3

О н и с ь к о (важко зітхнувши, одрізує вуса). Чи думав я коли, що доведеться тобі таку операцію робить?!

Т а р а н (глибоко зітхнувши). Погані наші справи...

О н и с ь к о. Води підлий!

Т а р а н. Нікуди.

О н и с ь к о. То міси жвавіше!

Т а р а н. Руки потерпли. (Насилу вириває руки з діжі, витирає об фартух). Будь другом, скрути мені цигарку, бо вже вуха попухли.

О н и с ь к о. Сам би радий закурить, та не можу.

Т а р а н. Чому?

О н и с ь к о. Пальців не зведу докупи. П'ятнадцять корів по чотири дійки — це шістдесят?! І кожну треба видоїти. Повіриш, вночі снилося вим'я таке, як клуня, а дійки, — як голоблі, а я маленький, наче комар, причепився на дійці та й гойдаюсь. Прокинувся від жінчиних стусанів. Кричить на мене: "Не щипайся, дурню!" Я змовчав. Що скажеш?

Т а р а н. Погані наші справи!

О н и с ь к о. Ой не кажи. Прийшов до тебе просити, чи не позичиш мені хоч паляничку, коли спечеш?

Т а р а н. Ти ж учора пік!

О н и с ь к о (махнув безнадійно рукою). Пік, та не допік... Взяв муки... Словом, ніякого хліба не вийшло.

Т а р а н (показує на діжу). Думаю пирогів спекти. Забажалося Одарці гостей привести. А хліб у мене в печі, зараз виймати буду.

О н и с ь к о. То виймай, мо', якраз вдався?

Т а р а н. Постій тут, щоб, бува, горобці не пожартували над тістом, а я зараз... (Іде в хату).

О н и с ь к о (заглядає в діжу, виймає звідти щось, розглядає). Збрехав, ідол! Курив же, ось і недокурок. (Придивляється уважніше). "Прима". Отак і довіряй людині! (Дивиться в каструлю, що стоїть на столі). Манку варив. Треба й собі таку страву практикувати. Проста річ: насипав крупи в молоко, і хай кипить.

Входить Таран. В руках тримає не то паляницю, не то корж.

Т а р а н. Що воно таке? (Простягає Ониськові паляницю).

О н и с ь к о (бере, роздивляється). Паляниця не паляниця, і корж не корж... А що ти хотів пекти?

Т а р а н. Кажу тобі — хліб!

О н и с ь к о (нюхає). Наче хлібом пахтить... (Подумавши). Не журись! Подаватимеш на стіл, наріж маленькими скибочками. Вони й не розберуть, яка в нього була форма.

Т а р а н. Спасибі, друже, виручив!

О н и с ь к о. Винахідливість у нашому положенні — перше діло. Зварив я вчора борщ. Подивився на нього, а він якийсь пришелепуватий: білий, кислий і горілим тхне. А тут жінка на обід має прийти. Що його робити? Недовго думавши, перекидаю в борщ глечик сметани, зверху склянку цукру, перемішав — подаю на стіл. Жінка питає: "Це що?" — "Борщ", — кажу. "Який же це борщ?" — "Загряничний". Я, мовляв, усяку страву готувати вмію.

Т а р а н (заздрісна хитає головою). І що ж — їла?

О н и с ь к о. Аж за вухами лящало.

Т а р а н. І нічого?

О н и с ь к о. Обійшлося. Правда, не без...

Чути шалений рев корів.

Це за мною!.. (Наче відповідаючи). Біжу-у!

Т а р а н. Чортів син, він скрізь викрутиться. А тут що скажеш, по-турецькому хліб спечено? А ще ж борщ варити та курку зозулясту різати, що не несеться. А як ти її взнаєш, коли вони всі зозулясті. (Виходить).

Спочатку тихо, а потім несамовито закудкудакали кури. Входить Оверко. В руках метр, під пахвою жмут ситцю. Оглядає подвір'я.

О в е р к о (до себе впівголоса). І хата навстіж, і господаря немає... (Гукає). Миколо! Агов!

Т а р а н (виходить, весь у пір'ї). Чого репетуєш?!

О в е р к о. Люди на літо овець стрижуть, а ти курей скубеш?

Т а р а н. Виздихали б вони, щоб я їх скуб! Слухай, Оверку, порадь мені, як узнати, яка курка з яйцем, яка ні?

О в е р к о. Пустяк діло! Якщо знеслась, значить, у цей момент без яйця, і навпаки...

Т а р а н. Як же то взнати? Вони в нас, прокляті, всі в одне гніздо несуться.

О в е р к о. М-гу! Тоді залишається пощупать.

Т а р а н. Три дні щупаю, а толку ніякого. Будь другом, пощупай! Все ж — завптахофермою був!

О в е р к о. Думаєш, я там курей щупав? Здійснював загальне керівництво. А ти не роздумуй — ріж, яку впіймав!

Т а р а н. Одарка веліла, щоб тільки ту, яка не несеться.

О в е р к о. А квочка у вас є?

Т а р а н. Немає.

О в е р к о. Тоді ріж півня! Він точно не несеться.

Т а р а н. Не вийде, голубе. В мене півень учений. Як пізно Одарка прийде, тільки відчинить хвіртку — він одразу мені сигнал подає. Потім подумає, що я не почув, і ще... Краще корову заріжу, ніж півня.

О в е р к о. Ну, як знаєш, — ти хазяїн. Я за порадою до тебе. Покроїв дівчатам плаття, а рукава не виходять. Що його тепер придумать?

Т а р а н (змучено). Є вихід! Зараз літо, тепло... Поший їм сарафани — і модно, і зручно.

О в е р к о. Золота голова! (Згортає ситець). Біжу!..

Т а р а н. Що тобі ще?

О в е р к о. Слухай, твоя Одарка (робить характерний жест) той...

Т а р а н. Майже щовечора з Ониськовою Уляною.

О в е р к о. Моя теж. Що з ними робити? Як їх відучити від цього питва?

Т а р а н. Відучиш...

О в е р к о. Чув я від людей, ніби настій полину помагає. Напоїти тричі — і як рукою знімає.

Т а р а н. Вони таке п'ють, що тільки полином і закусювати.

О в е р к о. Твоя ще не просилася, щоб знову на своє місце?

Т а р а н. Куди там. Неначе споконвіку в начальстві ходить.

О в е р к о. Моя теж.

Вбігає Павлик.

Павлик (до Тарана). Дядьку Таран! Тітка голова востаннє сказали, щоб ви йшли цеглу робити.

Т а р а н. Та що вона, божевільна? Мені треба один день дома побути — роботи набралось до біса.

П а в л и к. Ідіть, бо дуже круто сказали...

Т а р а н. А що саме?

П а в л и к. Звеліли передать так: "Якщо цей ледацюга..."

Т а р а н. Хто ледацюга? Я?

П а в л и к. Не перебивайте, бо забуду, як далі. "Якщо цей..."

Т а р а н. Ну?..

П а в л и к. Перебиваєте, от і забув! (Думає). Не згадаю, що далі, але щось дуже категоричне.

Т а р а н. Що?

П а в л и к. До "ледацюги" запам'ятав, а далі забув.

Т а р а н. Забув би ти, куди ложку нести! Мотай звідси!

П а в л и к. Піду узнаю, що після "ледацюги", і повернусь! (Швидко вибігає).

О в е р к о. А мене не чіпають. Довідку від лікаря взяв, що "не в здоров'ї"...

Т а р а н. Як ти ухитрився?

О в е р к о. Прищик у мене вискочив... Таке собі чиренятко. Я до лікаря. Так, мовляв, і так — чиряк у мене. Він придивився і каже: "У вас хурункул". А я йому: "Чиряк". Він довго гортав якусь книжку й знову до мене: "Хурункул". А я йому: "Ні, чиряк". Думав він, думав і написав мені бюлетеня на три дні, поки вияснить, що воно за хвороба — чиряк.

Т а р а н. Видно, дуже молодого лікаря до нас прислали?

О в е р к о. Не в тому річ. Хлоп'я воно непогане. Але виросло в місті, зразу після школи в інститут — так живого чиряка і не бачило.

Т а р а н. А в мене і знаку ніде на прищик немає.

О в е р к о. Посидь на чомусь холодному.

Т а р а н. Де ти знайдеш холодне місце в таку спеку?

О в е р к о. Біля колодязя — на цямрині, там же цемент. Посидь з годину!..

Т а р а н. Годину? Тут хвилини вільної немає. От життя — чиряка і то ніколи нажить! Будь здоров! Мені ще роботи по вуха!

О в е р к о. Мені теж треба сарафани шити. Бувай здоров! А чому ти не співаєш, як домовились? Жінки ще подумають, що нам тяжко, і почнуть сміятись...

Т а р а н. Куди там співати! Ридма ридати хочеться!

О в е р к о. А як же з маркою?

Т а р а н. Не дражни мене, Оверку, бо розсерджусь і скажу, як...

О в е р к о. Ясно. (Навшпиньках виходить).

Згодом заходить Аристарх, змучений, насилу переставляє ноги.

А р и с т а р х (простогнав). Боже поможи!

Т а р а н. Тебе ще не вистачало... Тут цілісінький день наче мужеська консультація: не той, то інший вештається — працювати ніколи.

А р и с т а р х. Сам винен! Збудував хату на роздоріжжі — от ніхто й не минає, хоч би й хотів. Перепочити можна?

Т а р а н. Кажи швидше, чого прийшов? Бачиш, чоловік пироги збирається пекти?

А р и с т а р х (хоче підійти до діжі). Пироги...

Т а р а н. Не підходь!.. Ти ж увесь той... пропитаний...

А р и с т а р х. Не троянди вирощую, а свиней. Не лише пахну — скоро хрюкати почну. А сісти можна?

Т а р а н. Сідай, тільки подалі...

А р и с т а р х. Свинарник збудували цегляний, навіки! А на біса він такий потрібний, коли в ньому ні дихати, ні повернутись ніде?

Т а р а н. А хто будував?

А р и с т а р х. Ми з тобою... Думалось, як краще... Кіношники, кореспонденти приїздили... Всім було добре, а свиням, виявилось, погано.

Т а р а н. Сам же на правлінні виступав. "Треба, — кричав, — так будувати, щоб по всіх газетах луна пішла!"

А р и с т а р х. Каюсь, виступав...

Т а р а н. Тепер мовчи та диш на батьків книш. Проси техніку, щоб конвейєром все подавалось...

А р и с т а р х. Куди там техніку, тачкою насилу проїдеш... Ось... За тиждень спересердя кілограмів двадцять скинув. А це прийшов просити: чи немає в тебе якихось стареньких підтяжок, бо ще день — і штани в зубах носитиму.

Т а р а н. Я сам шосту дірку в поясі проколюю, не допомагає. Застібаю петлю штанів на ґудзик сорочки. (Показує). Ось так... Помагає...

(Продовження на наступній сторінці)