«Про гетьмана Сагайдачного» Адріан Кащенко

Читати онлайн нарис Адріана Кащенка «Про гетьмана Сагайдачного»

A- A+ A A1 A2 A3

Та всі ті докори українського посла пішли на вітер, — сенатори й король були глухі до його промов і ні у чому не хотіли поліпшити становища православної віри. Тоді Сагайдачний разом з Борецьким та владикою Курцевичем поїхали на Січ умовляти запорожців, щоб не йшли на поміч польському війську, поки король не затвердить владиків. Під впливом промов Сагайдачного та Борецького запорожці давали клятьбу, що боронитимуть православну віру до загину, а проте, коли королівський посол сипнув грошима та надавав всяких обіцянок, запорожці не втерпіли, щоб не піти на війну, бо споконвіку мали війну з бусурманами святим ділом, політика ж була їм не зрозуміла. Скінчилося на тому, що Запорозьке Військо доручило Сагайдачному з Курцевичем їхати до короля клопотатись про ствердження владиків, само ж під приводом Бородавки виступило в поход до Дністра на поміч Польщі.

Поки Сагайдачний прибув до Варшави, король уже довідався про те, що запорожці виступили з Січі, і не схотів ні у чому поступатись на користь як православній вірі, так і козацтву, у розмові ж з Сагайдачним обмежився самими тільки ласкавими словами, так що той ні з чим поїхав до козацького війська.

Тим часом у війську настрій одмінився. Бородавці козаки дорікали, що не вміє керувати військом і під час сутичок з турками стратив уже багато козаків; коли ж Сагайдачний прибув до війська, запорожці зараз же скинули Бородавку з уряду, а обрали гетьманом Сагайдачного.

Прийнявши булаву, Сагайдачний мав владу одвести козаків од Дністра і лишити поляків без помочі доти, аж поки король задовольнить його домагання, та тільки, знаючи, що на 35 000 польського війська наступає сам султан Осман з величезною для тих часів силою у 300 000 турецького війська, він розумів, що таким вчинком віддав би польське військо на певну загибель, а саму Польщу разом з Україною на руїну. Вчинити так він мав за зраду як Польщі, так і Україні, і через те український лицар обмежився тільки тим, що ще раз у листі просив короля задовольнити бажання козаків за їхню поміч у війні, сам же якнайскоріше почав гуртувати біля себе не тільки всіх козаків, а й тих, хто, не бувши козаком, хотів козакувати.

Збирання козаків Сагайдачному дуже добре вдалося, бо на його заклики збіглося більше, як 40 000 узброєного люду. З тією силою він і пішов за Дністр визволяти коронного гетьмана Ходкевича, що стояв під Хотином оточений турками.

Нападаючи на турків несподівано то в одному, то в другому місці, Сагайдачний зумів зчинити в турецькому військові розгардіяш і пробився до Хотина на велику радість полякам, що вже бачили свою загибель.

Поляки тим дужче раділи з приходу козаків, що знали їхню звичку до війни з турками й татарами і їх войовничий хист. Турки з свого боку теж мали козацьку силу за більшу од сили польської і всю увагу звернули на те, щоб перемогти попереду козаків, а вже потім взятися до поляків. Вони рішуче атакували козацький табір, та, не вважаючи на величезну силу бусурманів, Сагайдачний не тільки відгромив їх, а ще й сам почав чинити на них несподівані напади, побивав їхні чати, залоги й окремі загони і навіть вдирався у самий турецький табір.

На превеликий жаль, мало не з початку боїв під Хотином Сагайдачного, що сам водив козаків у бій, було поранено кулею у руку. Все козацтво з того зажурилося; гетьман же, ховаючись з своєю раною од товариства, щоб не завдавати козакам жалю, водив їх у бій і надалі.

Війна протяглася чималий час, так що польські шляхтичі з значних родин, занудьгувавши за домівкою, без сорому потайно тікали з табору, ховаючись у фури, що йшли за припасом; козаки ж під залізною рукою Сагайдачного міцно стояли й билися, аж поки султан, побачивши, що нічого не вдіє, замирився з Польщею.

Відходячи з-під Хотина, поляки прославляли козаків і Сагайдачного, звучи їх збавителями Польщі. Сподіваючись, що так тепер дивиться на козаків і король, Сагайдачний, повертаючись до Києва, послав до нього посланців з проханням, щоб за послуги козаків їм було побільшено плату, щоб дозволено було вільно жити по всій Україні в маєтностях королівських, духовних та панських, користуючись вольностями своїми, та щоб заспокоєно було віру православну.

Тільки тепер козаки були вже не потрібні королеві, сила ж їхня лякала польське панство, і через те король, передавши Сагайдачному через посланців трохи грошей на лікаря, щоб гоїти його рану, переказав тільки, що волю свою з приводу козацьких домагань подасть через комісарів. Після того ж як Сагайдачний розпустив козаків і повернувся у Київ, до нього прибули комісари і сказали, що по волі короля військо козацьке повинно бути зменшене до двох, а найбільше до трьох тисяч, останні ж козаки, щоб повернулися у підданство панам; що ж до віри, то, мовляв, козакам як і досі не було ніякої кривди, так і надалі не буде.

Така лиха одповідь короля тяжко вразила недужого на рану гетьмана. Всі його надії на піднесення українського національного життя шляхом миру та згоди з польським урядом, разом з мріями про те, що Польща колись гляне на Україну, як на свою сестру, зрештою розвіялися. Він зрозумів, що кров козаків і його власна кров, пролита за Польщу, тільки зміцнила ворога козацтва. Розкраяним своїм серцем він почав передчувати собі смерть од рани, добутої у війні не за свій рідний край, а за щастя ворога свого народу, і у останні дні життя душа гетьмана оповилася нудьгою за покривджену Україну.

За невеликий час до смерті Сагайдачний склав духовну, одписавши свої маєтки на українські братства Київське й Львівське, а 10 квітня року 1622 помер серед своїх прихильників і співробітників по праці над відновленням національного українського життя.

Поховано було Сагайдачного надзвичайно урочисто. Школярі Братської школи читали над його домовиною похвальні вірші, прославляючи мужність небіжчика гетьмана та любов його до свого народу й до освіти. Ті вірші згодом видані були окремою книжкою.

----------------

Примітки:

[1] Галера — це такий корабель, що міг плавати не тільки під вітрилами, а й на гребках. До тих гребок турки приковували невольників, здебільшого українців, і через тe ті галери козаки ще звали каторгами.

[2] Сандала — турецьке судно, менше за галеру.

[3] Тепер зветься Феодосією.