«Про гетьмана Сагайдачного» Адріан Кащенко

Читати онлайн нарис Адріана Кащенка «Про гетьмана Сагайдачного»

A- A+ A A1 A2 A3

На бистрій хвилі, на лихій хуртовині потопає...

Треба було шукати й рятувати тих з товариства, хто був ще живий, і Сагайдачний, прибувши на Січ, зараз же облагодив 40 чайок і, перепливши з двома тисячами козаків Чорне море упоперек, напав на багатий турецький город Трапезунд. Тут козаків ніхто не сподівався, бо вже три віки турки не бачили тут ніяких ворогів.

Пошарпавши й поруйнувавши Трапезунд, козаки попливли на захід сонця понад південним берегом Чорного моря, руйнуючи до ряду всі городи. У всякому місці до них прилучалися захоплені турками в неволю товариші і показували їм, як і звідкіля зручніше нападати на турецькі замки й вибивати турецькі залоги. Так Сагайдачний дійшов до найбагатішого на південному березі Чорного моря турецького города Синопа, що за красу свою й розкіш був прозваний "містом кохання". Напавши на той город, запорожці добули замок, вирізали залогу, попалили турецькі кораблі, галери та сандали, що були у затоці, і, забравши на свої чайки великі скарби й багато визволених невольників, поплили до Дніпра.

Звістка про сплюндрування козаками Синопа, мов грім, вдарила султана. У запалі він звелів повісити великого візира, і тільки жінки та донька вблагали його, щоб змилувався, і той, трохи одійшовши, обмежився тим, що добре попобив візира булавою.

Щоб розважити султана, візир послав свої кораблі з яничарами до Очакова ловити там запорозькі чайки. Турецький флот справді поспів до Очакова раніше за козаків, та Сагайдачний довідався про це і, щоб якось обдурити турків, поділив свої чайки надвоє: з половиною пристав проти острова Тендри до Прогноїнської коси і почав перетягати чайки озерами й волоком до лиману, обминаючи Очаків; другу ж половину послав серед ночі пробиватися поуз турецькі кораблі. Тільки на цей раз козаків дуже пильнували і турки, й татари. На тих козаків, що перетягалися через Прогноїнські озера, напали татари і засипали їх стрілами. Козакам довелося одбиватись, проте, вони хоч і стеряли кільки десятків товаришів, а таки пробилися до лиману і попливли у Дніпр. Ті ж козаки, що йшли водою, хоч і щасливо обминули турецькі кораблі, та світом турки їх помітили і, догнавши, почали громити з гармат. Все-таки й ці козаки пробилися до Дніпра, туркам пощастило тільки потрощити гарматними кулями одну чайку та взяти у бранці двадцять запорожців. Тих нещасних бранців турецький султан віддав трапезондцям, і ті замордували їх на смерть на втіху пограбованим.

Після цього козацького нападу турецький султан знову погрожував королю Жигмонту, що піде сам з військом на Запорожжя й на Україну, щоб знищити козацтво. Польський уряд збентежився і почав збирати військо. Сагайдачний же на те не зважав і напровесні року 1615-го знову вийшов з козаками у Чорне море вже на восьми десятках чайок.

На цей раз, маючи під рукою 4 000 козаків, він наважився "обкурити мушкетним димом" самий Царгород. Несподівано запорожці підплили до Босфору, проїхали до самого Царгорода і запалили його передмістя Архіокой та Мізовню разом з усіма портовими будівлями і почали шарпати заможних турків. Турецький султан, що саме під той час був на ловах, на власні очі бачив ту пожежу й чув пальбу запорозьких мушкетів. Страшенно розгніваний, побіг він верхи у Царгород і звелів вислати на козаків всі свої кораблі й галери, щоб потопити всі козацькі чайки, а козаків привести йому на очі бранцями. Султан Осман любив мордувати запорожців власними руками, наприклад, прив'язувати їх до стовпів і влучати стрілами, та тільки на цей раз те йому не вдалося, бо, налякані козаками, яничари не хотіли сідати на кораблі, а поки їх позаганяли туди киями, то козаки, обтяжені здобиччю, вже пливли Чорним морем.

Через кільки день напроти дунайського гирла турецькі галери почали таки доганяти козаків, та тільки те вийшло їм же на лихо: запорожці побачили погоню ще здалеку і ввесь день громадили на всі гребки, чимдуж поспішаючись на північ. Коли ж увечері почало сутеніти, вони підпустили турків ближче; коли ж стало зовсім темно, вони повернули свої чайки на ворогів і, оточивши турецькі галери з усіх боків, почали їх штурмувати. На деякі галери вони закидали залізні гаки з линвами і лізли по тих линвах на галери, третім прорубували дірки в боках і топили їх. Врешті дуже небагато турецьких галер зрятувалося і втекло до Царгорода, останні ж або були потоплені, або попалені запорожцями, а кільки цілих галер, що козаки побрали штурмом, вони пригнали до Очакова і вже там спалили на очах турків. Всіх яничарів з галер козаки повикидали у море або повбивали, пашу ж, що керував флотом, забрали було пораненого у бранці, та тільки й він скоро помер.

На другу весну, року 1616-го, турецький султан, сподіваючись нового нападу козаків, завчасу послав цілий флот під Очаків, щоб не пускати запорожців на море; Сагайдачний справді-таки зібрався новим походом на море і на цей раз взяв козаків багато, як ніколи, — аж 7 500, на п'ятнадцяти десятках чайок. З такою великою силою він сміло напав на турецький флот, і, хоч турецького війська на галерах було далеко більше, ніж козаків на чайках, він погромив турків упень. Паша турецький Алі з кількома галерами втік, а десятка півтора галер та біля сотні сандалів запорожці захопили цілими.

Цим разом Сагайдачний не велів ні топити, ні палити галер та сандалів, а, обсадивши їх козаками та визволеними невольниками, прилучив до своїх чайок і, випливши в море, напав на турецький город у Криму Кафу[3]. Навкруг того города стояли міцні замки й стіни, змуровані ще італійцями і поновлені турками.

За часів Сагайдачного Кафа була найголовнішим невольницьким ринком на всі землі, що оточували Чорне й Середземне моря. До цього города татари приганяли з України, Польщі, Литви й Московщини велику силу людей й продавали тут їх у неволю купцям, що приїздили сюди морем з Царгорода й інших міст. От тих-то нещасних невольників і прибув Сагайдачний визволити. Під час штурму великі гармати, добуті Сагайдачним разом з галерами біля Очакова, стали йому у великій пригоді, і за допомогою їх запорожці за кілька день добули Кафу, побили й покалічили 14 000 бусурманів, визволили й забрали на галери та сандали велику силу невольників з усяких християнських земель; набравши ще, як звичайно, всяких скарбів та добра, щасливо повернулися на Січ.

Велика радість була по всій Україні й по сусідніх землях, коли почали повертатись до рідних осель визволені в Кафі батьки й брати, що були вже оплакані родинами, а ймення Сагайдачного пішло лунати по всьому світу.

Сагайдачний і після цього не всидів довго на Січі, а як тільки минулися ясні та зоряні літні ночі, знову опинився з запорожцями на Чорному морі і почав руйнувати малоазіатські турецькі городи. Набігли було під той час на козаків шість великих турецьких галер та ще мало менших, та Сагайдачний їх погромив і при тому три великих галери втопив. Довідавшись після того од бранців турок, що султан весь свій флот послав до Очакова, щоб там перейняти козаків, Сагайдачний повернув з Трапезонда на необоронений Царгород і, наробивши там шкоди, спаливши Скутару та нагнавши на турків страху, повів козаків додому не поуз Очаків, а повернув на Тамань, а од Тамані переплив Азовське море упоперек і, піднявшись у степ чи річкою Бердою, чи Молочною, перетягся з чайками на Кінські Води.

Тут козакам трапилася несподіванка. Турецький паша Ібрагім, що його султан послав під Очаків стерегти козаків, опасуючись собі од султана кари за те, що не вловив їх, піднявся на сандалах та на човнах угору Дніпром аж до Запорозької Січі, що була під той час на Базавлуцькому острові при усті Чортомлика. На Січі під той час козаків було всього сот три, бо всі, хто не буз у поході з гетьманом, зважаючи на пізню осінь, вже повиходили зимувати на Україну. Гармат годящих теж на Січі не було, бо всі були на чайках, так що, не маючи чим одборонятись, запорожці покинули Січ і засіли у плавні.

Таким чином паша Ібрагім, без опору увійшовши в Січ, спалив курені й церкву і, знайшовши всі негодящі, покинуті запорожцями гармати, узяв їх, щоб похвалитись султанові.

Після того, опасуючись здибатись з Сагайдачним на Дніпрі, Ібрагім-паша не поплив до Очакова Дніпром, а надумав проплити Кінськими Водами; на тій річці біля Великого Лугу якраз і натрапив на запорожців, що верталися з Сагайдачним на Січ. Зчинився великий бій, щасливий для запорожців, — вони оточили турків з усіх боків і вигубили всіх до одного.

Наблизившись до Січі й побачивши, що вона зруйнована, Сагайдачний не схотів наново будуватись на Базавлуцькому острові. Той острів був невеликий і щодалі дужче змивався Чортомликом. Січ була така тісна, що коли козацтво збиралося на велику раду, то доводилося всім переїздити човнами на берег і там закладати коло. Сагайдачного манило на більші простори, де можливо було б закласти велику й міцну Січ, і за згодою товариства він піднявся чайками Дніпром угору до острова Хортиці і став кошем на руїнах городків одного з перших козацьких гетьманів — князя Вишневецького-Байди.

Скелювата голова острова Хортиці, що високою горою піднімається між двома широкими половинами Дніпра, давно була мила Сагайдачному, бо взагалі на всьому великому Дніпрі немає чарівнішого місця. Треба гадати, що під час перебування Січі на острові Хортиці, проти голови її, на лівому березі Дніпра, у дубовому гаї, Сагайдачний мав власну хату, бо й досі та місцевість, де був гай, зветься Сагайдачним. У тому гаї, що вирубаний тільки біля 1908 року, була біля Дніпра велика скеля, що й зараз зветься Середньою скелею, а на версі тієї скелі лежав чималий довгий камінь, оброблений на турецьку софу, і той камінь ще року 1877-го звався ліжком Сагайдачного. Певно, великий запорозький гетьман любив сидіти на Середній скелі і любовати звідтіля на Січ, на блискучий Дніпро та на пречудові скелі, розкидані понавколо голови Хортиці.

(Продовження на наступній сторінці)