«Бондарівна» Іван Карпенко-Карий

Читати онлайн драму Івана Карпенка-Карого «Бондарівна»

A- A+ A A1 A2 A3

Тетяна (обніма Марію). Яка розумна ви, Маріє. Люблю вас слухать я, як матір рідную!.. Спасибі за розмову щиру! Либонь, сюди вони йдуть з батьком. Ходім, Маріє, прибирать!

Ідуть.

ЯВА V

Ті ж і Тарас.

Тарас. А ми наїлись вже і напилися, спасибі вам!..

Тетяна. Богу дякуй!..

Тарас. А ти ж куди?..

Тетяна. Ми зараз прийдемо, хазяйське діло тілько справим.

Виходять з Марією.

Тарас (один, дивиться услід Тетяні). Не можу вийти я звідсіль!.. Мов хто припнув до цеї хати залізним ланцюгом!.. Ні, мабуть, скілько не силкуйся, а нічого проти себе самого не вдієш!.. Не можна загатить Дніпра, не можна вдержать кулю, коли вже вона вискочила з дула. То так не можна тих любощів спинить, що сковані були життям суворим, коли вони вирвались уже на волю! (Бере бандуру і співа).

Ой не цвіти буйним цвітом,
Зелений катране!
Тяжко-важко на серденьку,
Як вечір настане! (3 рази)
Ступай коню, ступай, ворон,
З гори кам'яної
До тієї дівчиноньки,
Що чорнії брови (3 рази)
Як не схочеш, дівчинонько,
Дружиною бути,
То дай мені таке зілля,
Щоб тебе забути. (3 рази)

ЯВА VI

В дверях слухають пісню Тетяна і старий Бондар, із-за них видно голову Марії, котра утирає сльози після пісні.

Бондар. Ай, Тарас! А я думав, що ти так вже загартувався в козацькім ділі, що пісня про кохання до тебе не пристане!.. Чи, може, закохався де та в нас сумуєш?..

Тетяна. Як гарно ти співав, Тарасе!.. Марія наша плакать почала, а я насилу вдержалась, єй-богу!

Тарас. Я рад, що вмів твоє так серце зворушить!.. А щоб йому не так було тяженько, то заспіваю тобі веселої,— нащо все сумувать!..

Тетяна. Спасибі, що нашу хату звеселиш, бо батька вже давно з бандурою не бачила, а я люблю, коли хто гарно грає, здається, слухала б день цілий.

Тарас (співає, а потім танцює).
Як же мені горілки не пити,
Коли в мене хорошії діти,
Коли в мене чоловік добрий,-
Дай же боже йому вік довгий!
А він мене не б'є, не лає,
Він мене в гості пускає,
А він мене з корчми не гонить,
Він мені пити не боронить!..

Бондар (на місці не всидить, а далі зскакує). Е!.. Коли так, то й я потанцюю!.. Ану, дочко, з батьком! Нехай Тарас побачить, що й ми ще козаки, хоч і підтоптались трохи! (Закручує вуса). Грай тієї самої!.. Ну!.. Ой гоп!.. (Танцює з Тетяною, але скоро сіда й каже). Більш не можу.

Тим часом Тарас продовжає після Бондаря танець з Тетяною, приспівуючи, а Марія в дверях любується. Старий Бондар підгукує.

Дітки мої, рідні мої!.. Спасибі вам, спасибі вам! Од радощів ще буду плакать, єй-богу, буду!.. Стривайте ж, коли так!.. У мене мед є, що на Тетянине весілля я держу,— попробуєм, який він вдався!.. Ходім, Маріє, зо мною в погріб... Бог його зна, коли ще прийдеться так весело зненацька погулять!.. (Обніма Тараса). Кістки всі розходились, згадав я молодість, хоч зараз на коня! Е! матері його хиря!.. Хіба я вже старий? Дочко, еге, твій батько молодець?.. Та що тебе питать!.. Ходімо, Маріє, меду вточим! (Виходить з Марією).

ЯВА VII

Тетяна і Тарас.

Тетяна. Давно вже весело й мені так, як сьогодня, не було.

Тарас. Ластівочко моя! І мені любо глянуть на твоє веселеє лице!.. Я ще ніколи сам не чув в душі моїй такого голосу, який тепер вигукує у ній.

Тетяна (опускає очі). Не говори, козаче, так ласкаво до мене!.. Нащо маєш завезти з собою в Січ моє ти серце дівоче?.. Ти тут стоїш передо мною, а душа твоя і серце там, у Січі!..

Тарас. Січ-мати!.. Люблю її я щиро!.. Життя свого для неї не жалію. За неї голову віддам...

Тетяна. Поважаю твою до Січі щирість! Там твоє щастя! Не занось же туди мого серця, бо воно тобі заважить.

Тарас. У мене тілько й роду, що мати Січ! У тебе ж рідний батько, і ти його кохаєш більше, може, ніж я свою названу матір! Скажи ж мені: покинула б ти батька для козака, котрого вірно покохаєш?..

Тетяна. Він світом моїм стане, зорею, сонцем ясним, він батьком моїм буде, з ним,— коли я покохаю,— піду в тяжку турецькую неволю, умерти я за нього рада!..

Тарас. Отак же, горличко моя, і я! Хоч матір не забуду, бо вона багато діток славних має і гріх забуть її; коли ж я покохаю дівчину — покину матір я свою і душу тій дівчині віддам!..

Тетяна. Назвав мене ти горличкою, ластівкою... І спалив усю словами цими... Бідна горличка зостанеться сама... Орел же високо підійметься, і полетить на здобич, і забуде горличку, бо йому треба широкого неба крилами достать, а горличка... зів'є собі кубелечко і хоче воркувать...

Тарас. Тетяно!.. Я бачу, любиш ти мене!.. Чи так?.. О, я щасливий став, як саме щастя... Моя ти чарівнице, моя ти доле золотая! Благаю я тебе, щоб ти звила мені кубелечко,— і будем воркувать!

Тетяна. В тебе всю перелила свою я душу.

Тарас. Так любиш ти мене?

Тетяна. Без краю, орле мій! Візьми ти зараз мене вбий, коли тобі це щастя дасть!..

Тарас. І буйні гулянки з товаришами, і воля молодецька— все вилетіло з голови, осталась в серці одна думка: про кубелечко з тобою, горличко моя!

Тетяна. Раю мій!

Тарас. Ще перший раз в житті моїм обвіяло мене повітрям раю!.. Тепер я з вітром побратаюсь і на його легких крилах на Січ летіти буду і день і ніч!.. Щоб, там своє зробивши діло, не вітром вже, а думкою прудкою сюда прилинуть, напиться щастя щоб з тобою, моя ти зоре, раю мій!

Цілуються.

ЯВА VIII

Бондар і Марія (вносять флягу меду і чарки срібні).

Бондар (ставить на стіл). Ой мед мій дорогий!.. Коли то ще тебе нам пить прийдеться у Тетяни моєї на весіллі? Тепер же вип'ємо на радощах, що молодість свою я пригадав!.. Дочко, наливай і частуй нас! (До Тараса). Ти не повіриш, як весело чогось мені, і плакать хочеться і танцювать!..

Тарас. Батьку!.. То батьком так я звав вас, бо звичай є такий, тепер же (бере Тетяну за руку) ми хочемо вдвох вже вас рідним батьком називать.

Бондар (дивуючись). Стривайте!.. Що ж це?.. Може, я сплю та сниться сон мені?.. Чи з Тетяною жартуєте, Тарасе!..

Тарас. Не жарти це. Ми любимось обоє і просимо вас, тату дорогий,— благословіть на чесний шлюб нас!

Бондар (не довіря). Тетяно?!

Тетяна. Благословіть нас, тату!

Бондар. Га?

Тарас. Бог породив її для мене!.. Тепер прийшла щасливая година, благословіть!..

Бондар. Так це правда!.. О боже всемогущий! (Пада на коліна). Сльозами щастя я дякую тебе, що ти привів мені за жизні ще своєї уздріть своє єдине дитя за чесним лицарем! (Встає, обніма Тараса). Нехай тебе господь благословить!.. І тебе, дитино моя, дорога моя, єдиная утіха старості моєї. (Пригорта її голову до своїх грудей). О, я без міри щасливий! (Плаче, потім раптом, ще з сльозами в голосі і на очах). От тепер вип'єм! Діждався мед свого!.. Марія, йди сюди!.. Будем танцювать з тобою! (Плаче).

Тетяна і Тарас. Що з вами, тату?

Бондар (обніма то того, то другого). Від радості, діти, од великого і несподіваного щастя!.. Та й вип'ю ж цупко я! Наливай!..

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорація та сама, що і в першій дії.

ЯВА І

Герцель (сам). Отут повинна скоро йти вона із церкви, її я обминув... Не помага ніяка ласка. Дурна, соромиться того, що нам дала природа. Не зна, в якім житті є смак. Вже тричі я їй про кохання говорив, вона ж і слухати не хоче; з такими я ще не стрічався, та й мало їх на світі є!.. Найкраще діло мать з тими дівчатами, котрі, наслухавшись ще змалку від п'яних молодиць про їх веселее життя, з цікавості одної не ждуть весілля, а поспішають, щоб мерщій самим спізнать всі ті принадні хвилі, котрі так чарівничо їм мозок вже намалював. Оце наші! З Тетяною ж, мабуть, нічого ласкою не вдієш, але попробую ще раз я з нею побалакать. Вона!.. О змію ти, що Єву підманив,— впусти отрути в серце їй і поможи мені хоч цей раз.

ЯВА II

Тетяна йде.

Герцель (заступа їй дорогу). Відкіль ідеш, Тетяно, серце?

Тетяна. Чого ти лізеш в вічі, гаде? Не можу бачить я тебе!

Герцель. А я не можу жить в той день, в який тебе не бачу!..

Тетяна. Геть пішов!.. Єхидний пес!.. А то кричати зараз буду.

Герцель. О, зглянься, подивись ласкаво на мене! Коханням я до тебе весь од мозку і до п'ят горю, а ти така недобра, що мені і слова ласки не промовиш! Коли противний я тобі, то хоч прикинься та глянь на мене привітніше, ну, з жалощів одних, тоді вже легше мені вмерти, бо все одно помру за те, що не кохаєш!..

Тетяна (здригнувшись). О, гидкий! Ти думаєш, душа моя не чує, яка в тобі сичить гадюка?.. Іди від мене геть!.. А то робітників покличу, то виб'ють з тебе твою пекельную жагу дрючками!

Герцель (підступа). Хоч руку ж дай подержать!..

Тетяна (плює йому у вічі). Тьфу! (Одпиха його). Візьми, що слід тобі!.. (Хутко зникає в хаті).

ЯВА III

Герцель (сам, витирається). Це поцілунок інший, ніж я ждав!.. Стривай же, Бондарівно!.. Ти поцілуєш ще мене в те саме місце, що зараз наплювала!.. Стривай, голубонько! Сьогодня силою візьму тебе, хоч би ти небом захилилась! У мене все уже готове... В Данилівськім гаю є замок, де вже не раз робили з старостою ми... таківськії діла, ха-ха!.. То там і ти, Тетянко, сьогодня побуваєш!.. Ого-го!.. Не будь я Чеслав Герцель, нехай мене чортяка візьме, коли не научу тебе покинуть дурням сором! (Іде до шинку). Мордохай!

ЯВА IV

Мордохай входить.

Герцель. Ну, що ж?.. Купив у Бондаря ти рибу? Мордохай (єхидно). Купив і гроші вже віддав!

(Продовження на наступній сторінці)