«Бондарівна» Іван Карпенко-Карий

Читати онлайн драму Івана Карпенка-Карого «Бондарівна»

A- A+ A A1 A2 A3

Драма у 4 діях і 5 одмінах

Діється в XVII столітті

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

Староста — вельможний пан.

Чеслав Герцель — шляхтич, його прибічник.

Гнат Бондар — старий козак.

Тетяна — його дочка.

Марія — хазяйка у Бондаря.

Тарас — запорожець, літ 35.

Денис — парубок, літ 25.

Оксана — дівчина, його сестра.

1-ий, 2-ий, 3-ій запорожці

1-ий, 2-ий, 3-ій чоловіки

1-ий, 2-ий, 3-ій наймити

Мордохай — орандар.

Запорожці, народ, дівчата, челядь двірська.

 

ДІЯ ПЕРША

Улиця. З одного боку оранда, з другого — хата Бондаря.

ЯВА І

Бондар, 1-й і 2-й чоловіки.

Бондар. Вже третій день, як він приїхав з Січі; сьогодня прийде попрощаться; а ви, як хочете дознаться,— ідіть до нього!.. Та нур, мовчать! По корчмах — ані слова! Нехай все буде, як було, поки пора не прийде!

1-й чоловік. Не первина: вже добре ми навчились, як мовчать!.. Немало лиха натерпілись від язиків дурних!..

2-й чоловік. Не вспіє ще зібраться рада де-небудь, а жид про все вже зна і зараз же несе до пана.

Бондар. Отож-то й є!.. А послі пшик і вийде!.. Пора за кров, що пролили, хоч розуму набраться!.. Коли ж в нас так: розсердився козак на жида і ну його страхать, що вже недовго будуть панувать, що скоро прийде їм кінець!.. І так успіє похвальбою все жидові розтолкувати, що діється між козаками, що той все зна, неначе він на раді був.

1-й чоловік. Правда, правда.

Бондар. Ну, йдіть же ви ще до Тараса, а я його тут буду ждать.

2-й чоловік. Ходім, Максим.

Виходять.

ЯВА II

Бондар (сам). Багато крові ще проллється!.. І жаль мені, як я подумаю, що все оце, що весело так виглядає, димом візьметься! Не можна ж більш терпіть, пора їм показать, що й справді в козака є шабля і вона недурно висить біля боку!.. Хмельницький взявсь за діло, а він розумний, вчений і козак бувалий! Дай-то боже хоч перед смертю побачить, як знов козак наш оживе! Піду ж я підожду Тараса. Не знаю, де моя пішла Тетяна? За ці два дні, що тут Тарас буває, щось став я помічать, неначе не своя вона. Не впору те кохання, а й рад би був я мать такого зятя, як Тарас. Та ні! Він не до шлюбу дивиться: слава лицарська вже повінчалась з ним, то з нею він не розведеться! (Іде в хату).

ЯВА III

Із оранди виходять Герцель і Мордохай.

Герцель. Не чуть ні слова, кажеш?.. Прислухайся, Мордохай, в обидва вуха, бо й вам не з медом буде!

Мордохай. Ой вей! Кому скрутиться, а нам змелеться!.. Бідним жидкам найбільше завжди достається!.. Не треба вам, пануню, турбуватися, бо жид, як страх ще за сто миль, кричить, що вже під носом,— і часом зайця вовком він полічить! То й добре! В таку пору краще даремно тричі перелякаться, ніж ждать спокійно, поки тебе заріжуть.

Герцель. І даремно лякаться не треба, бо переляканий чоловік завжди дурість зробе і в ополонку сам ускоче, як тілько крикнуть зопалу на нього. (Оглядається). А що, ти не казав ще Бондарівні про те, що я тобі велів?.. Про моє кохання люте... Ой Мордохай!.. Коли б мені її добути, я душу чортові б віддав хоч зараз!..

Мордохай (лукаво). Сватайте її, пануню!.. Хіба Бондар скажений, щоб за такого пана не віддав?

Герцель. Ну та й дурний ти, а ще й жид! Нащо мені рахуба та здалася: щоб староста, вельможний пан, побачив гарну жінку і зараз одібрав? Таку красу не вдержиш жінкою! А так, пограться з нею — і душу б чортові, кажу тобі, віддав!

Мордохай. Вона така чесна дівчина, що вас коли полюбить, до старости не піде вже тоді.

Герцель. Скажи своєму батькові! Я добре вже жіночу губу знаю. Вони всі держать честь дівочу міцно, і тілько треба жінкою щоб стала, то вже недовго будем ласки добуваться!.. О, знаю я — з'їв зуби!..

Мордохай. Правда, пануню, багато є й таких... Але це не така!.. Совітую вам сватать Бондарівну... Коли добудете її за жінку — щасливі станете.

Герцель. Іди ти к бісу з своєю радою дурною! Ти тілько їй скажи, що я душі у ній не чую!.. А там я знаю, що робить!.. О, стривай! Здається, староста наш пан простує!.. Так, він... Треба до нього бігти. (На виході). Зроби ж, об чім просю! Бо пейси й бороду тобі я обшмалю, нехай мене чортяка візьме. (Пішов).

ЯВА IV

Мордохай (сам). Який ласий! Бондарівну, може, десять душ вже сватало, і вона всім відказала, а йому хочеться так добути її, щоб пограться! Ой вей!.. Які тепер пани понаставали: всі ласі до жінок, до меду доброго, та й годі! А як треба воювати з козаками, то вони нікуди не годяться! Бо мед, венгерське і жінки всю силу й хоробрість з них позабирали!.. Покажи йому Бондарівну, то він од війська утіче! Та що там Бондарівну; нехай яка-небудь моргуха йому кивне, то вже він не вояка, а бабій...

З дверей висовується голова жидівки.

Жидівка. Мордохай! Кім гер! (Голова ховається).

Мордохай. Зараз, зараз! Ой, ой!.. Які часи настали!.. Погані часи: пани не вміють воювать, а жидки бідні пропадають від гайдамак, як мухи восени! Вей мір, вей мір!.. Що далі буде! (Пішов).

ЯВА V

Трохи раніше чуть за лаштунками дівочий хор. Водять "короля". Виходить Бондарівна.

Тетяна (іде до своєї хати). Невесело мені чогось зробилось з ними!.. І так недавно ще мене смішило залицяння моїх женихів і муки ті, що від кохання вони мали!.. А тепер? Либонь, з'являється в мені самій те, з чого сміялась я!..

Оксана (іде хутко до Тетяни). А знаєш ти, що наш Денис сьогодня хоче тебе сватать? Він пропадає за тобою!..

Тетяна. Молодий ще ваш Денис, йому на Січ, а не до шлюбу шлях.

Оксана. Те ж саме й батько йому кажуть, а він як мертвий ходе, не слухає нікого; одно на думці — ти!..

Тетяна. Йому ще слави, козацького гарту добувати треба, а з ними вмісті й розум затвердіє. Тоді уже подумає й про шлюб!..

Оксана. І скілько ти вже відказала тим женихам! Всі дівчата дивуються!.. Невже ти й досі ще не бачила такого козака, щоб серденько до нього задрижало?

Тетяна. Сама не знаю, як сказать!.. Сміялась я з кохання, любила батька одного, його розмови про походи мене чарували, та й більш нікого... а тепер...

Оксана. Що?.. Може, полюбила ти кого?.. Цікаво!.. Чи не козак отой, Тарас, що у вас його я бачила учора?

Тетяна. Не знаю... Може, й він!.. Слухай, Оксано, як я його побачила, то мені так ясно стало на душі, так весело, що все б балакала, сміялась і слухала його... І хата наша ясніша стала, а в серці — мов празник, Великдень! А як пішов він з хати, то зразу все перемінилось: скучно, все хочеться кудись іти, а куди — сама не знаю!.. Так цілий день собі я місця не знайшла. Коли ж прийшов він вп'ять — я знов така ж весела стала, і душу — мов після довгої зими — пригріло сонечко весняне!.. Сама не знаю, що зо мною!..

Оксана. Може, той Тарас — який-небудь характерник, що вміє напускать на людей таку болізнь, та й напустив оце на тебе?..

Тетяна. О, певно, чари в нього є, та тілько ті не злії чари!.. Ти менш, ніж я, в цім тямиш! Ходім до мене, коли хочеш.

Оксана. А я дівчат догнать хотіла, щоб з ними погулять. Ходімо лучче й ти до них — чого сидіть у хаті?..

Тетяна. Мені не можна. Скоро прийде той козак Тарас — прощаться... з батьком, то треба дома буть, щоб дать чого їм попоїсти...

Оксана. А я піду. Прощай, Тетянко!.. Диви, Денис сюди простує!.. Яка щаслива ти: і козаки, і парубки так біля тебе і в'ються! (Побігла).

Тетяна (одна). Велике щастя в тім, що всі мені заглядають у вічі!.. А той, що душу взяв мою до себе, поїде завтра звідціля... І, може, вже до смерті його я не побачу!..

ЯВА VI

Входить Денис.

Денис. Не знаю, що сталося зо мною!.. (Підходить несміло до Тетяни). Здрастуй, Тетяно!.. Дивись на мене... Як тінь яка, блукаю я...

Тетяна. Який ти був, такий і єсть: смішний, дитина!..

Денис. Смішний, та й годі!.. У мене душу вивертає, і все ж таки смішний?! Та чим же я смішний? Скажи!..

Тетяна. Всім. Найпаче ж тим, що в мене закохався і сватать вже мене задумав.

Денис. Хто ж це сказав тобі?.. Не вспів я ще промовить слова дома, як мучусь за тобою, а ти вже знаєш... і смішним мене зробила!.. Тетяно!.. Невже мене не любиш ти ні крихти?.. Ти ж так привітно балакала завжди зо мною і тим із розуму мене звела!.. Казала всім, що я найкращий парубок між парубками, і речами такими мені надію подала...

Тетяна. Те саме я й тепер скажу, і ще й додам: іди на Січ, то, може, й козак із тебе буде не послідній!..

Денис. Про Січ забув я з того часу, як в тебе закохався!.. Нащо ж тобі та Січ здалася? Хіба без Січі ми не прожили б щасливо вік з тобою?

Тетяна. То не козацький же син, коли таке говориш. За що й любить тебе?..

Денис. Ти думаєш, що я боюся бусурмена?.. Ні, Тетяно! На п'ять один піду — хоч зараз!.. Але що ж в тім?.. Піду я воювать, ти заміж вийдеш!.. Зроблюсь я козаком... а ти?.. Чия тоді ти будеш?.. Тихо хіба хазяїном прожить не можна?..

Тетяна. Коли дівчат козацькая чарує вдача, то йди і ти, та з ворогом попереду навчися воювати, щоб вмів оборонять свій край і жінку від татар!..

Денис. І що ж, тоді тобі я кращим буду, коли калікою вернусь?..

Тетяна. У тебе й мова ще дитяча, а ти жениться вже задумав!.. Слухай, Денисе, я люблю тебе...

Денис (не дослухавши, кидається до Тетяни). Любиш?..

Тетяна (одпихає). Постривай!.. Люблю тебе, як брата...

(Продовження на наступній сторінці)