«Бондарівна» Іван Карпенко-Карий

Читати онлайн драму Івана Карпенка-Карого «Бондарівна»

A- A+ A A1 A2 A3

Денис. Як брата! У мене є сестра — Оксана!..

Тетяна. Смішний, єй-богу, ти. Та дай же виговорити мені!!

Денис. Ну, кажи.

Тетяна. Хто не знав горя — не розуміє той щастя! Молоде серце, як пиво молоде, грає; йому і впину нема, коли розходиться; а послі, як серце вгамується, закиснеш ти, як пиво кисне!.. Захочеться того, що й другі мають,— слави! А славу пізно добувать, як бабієм вже станеш! Іди на Січ, там розуму достанеш і годів через три-чотири себе і сам ти не пізнаєш.

Денис. А-ти ж мене підождеш, поки вернуся я?..

Тетяна. Не буду ждать тебе, Денисе... Ти молодий ще — ми не пара!..

Денис. Не любиш ти мене! Нащо ж причарувала?.. Тепер я сам собі смішний!.. А серце все ж таки болить!.. Прощай, Тетяно!.. Не судив господь прожить з тобою вік щасливо, піду на Січ шукати талану, бо поки не любив тебе, я думкою туди літав частенько.

Тетяна. Від думки однієї ти став вже козаком!.. Іди ж, іди!.. Нехай тебе господь благословляє!.. Як будеш од'їжджать, приходь до нас прощаться!.. Як брата, обніму.

Денис. Прийду... Прощай тим часом! (Тихо пішов, схиливши голову).

Тетяна. Здоров іди!.. Та не сумуй!.. На Січі видужаєш скоро від цієї хвороби. (Одна). І жаль мені його, бо я й сама тепер вже знаю, яке тяжке кохання безнадійне!.. Проснулось серденько моє!.. Збудив його Тарас, і не знайти йому спокою!.. (Побачивши за лаштунками пана старосту). Ох! Староста!.. Куди я не піду — вже скілько день — його стрічаю!.. Зорить за мною він чи так ненароком стрічаюсь?.. Піду мерщій у хату!.. (Іде в хату).

ЯВА VII

Входять староста і Герцель.

Староста. Чудо!.. Диво!.. Краса, якої ще й не бачив, про яку й не чув! Здається, ні один артиста такої ще краси не змалював!.. Стан, хода, сіяє вся зорею ранішньою!.. О, сліпнуть очі!..

Герцель (до себе). Женися після цього!

Староста (до Герцеля). Ти кажеш, що ця дівчина Тетяна Бондарівна прозивається?..

Герцель. Так, вельможний пане... (До себе). Пропав же мій замір...

Староста. Вона тут і живе?

Герцель. У неї батько є — козак старий, багатий, кажуть, у всіх в повазі; одна вона дочка у нього. Староста. Так що ж?

Герцель. Я так кажу, для відомості тілько. (До себе). Хотів його я налякать!..

Староста. Хоч би він був, як Крез, багатий, то все багатство те не варт і шеляга перед красою його дочки!.. О, всіх чортів зібрать і Вельзевулу жертву принести, а ублагать їх, коли самі не зможем, щоб помогли мені причарувать до себе Бондарівну!

Герцель (до себе). Ой, ой, ой! Куди метнув! Не їстиме й не питиме вельможний пан, поки себе не вдовольнить!..

Староста. Чого ж мовчиш, пан Чеслав?.. Кажи мені, що знаєш ти про неї.

Герцель. До неї сваталось багато женихів, але вона всім відказала.

Староста. І не дивно! Щоб така краса досталась чабанові!.. Краса жіноча — вища сила; вона на світі держить все і миром править!.. Красою той упиться може, хто має смак у ній, а не чабан усякий!.. І вона... Невже дурною буде, щоб виховувать себе для смоляра!.. Ні!.. Пан Чеслав!..

Герцель. Я тут, вельможний пане.

Староста. Ти не знаєш такого зілля, щоб дівчину причарувати?..

Герцель. Знаю.

Староста (хутко). Так говори ж мерщій!..

Герцель. Треба напоїти її улесливими речами: день у день говорить, що вона гарна, що за нею пропадаєш. А перстень золотий з блискучим камінцем, намисто добре з дукачем поможуть отуманить голову їй так, що вона забуде честь свою, честь батькову!.. Це самі певні чари, вони немало вже дівчат із розуму звели!..

Староста. Ти розумний і хитрий, як чорт! Не раз мені ти вже служив, і я тебе не забував за всі твої послуги!.. Служи ж ще і тепер.

Герцель. Служив і служитиму пану, аж поки не згину...

Староста. Люблю тебе за службу твою дуже!.. Придави ж тепер свій мозок так, щоб те усе, що зветься розумом, вийшло наверх, і спитай його: що зробити, щоб Бондарівна була моя? Коли у тебе недостане, позич у чорта хитрощів — і добудь мені Бондарівну!.. Обернись у змія, в голуба перевернись, як треба буде,— і добудь її! А кров'ю полить прийдеться шлях до неї — зробися тигром на той час!

Герцель. О вельможний пане! Полити кров'ю шлях... то...

Староста. Кров — сироватка, коли природа кличе наше тіло на празник розкішний!.. Ну, прощай! Я знаю: ти усе придумаєш на самоті і прийдеш вже тоді мені оповідать! А за послугу будеш мать від мене тисячу червінців. Я жду тебе у замку! (Пішов).

ЯВА VIII

Герцель (один). О, це служба ласа! Тисяча червінців!.. Достанем Бондарівну... Хоч так, хоч так! Вельможний староста потішиться нею недовго, я вже знаю, а впослі і я свою жагу удовольню... Для себе добувати Бондарівну трудно, щоб бешкету та ґвалту не зробить, а для вельможного — це інша річ, тут ґвалт вже не поможе, коли сироваткою кров він зве!.. Але обійдемося ми й без крові! Тілько тут мало розуму одного... треба скласти добрих два, щоб видумать, як діло це зробить!.. Без жида не обійдеться. Мордохай! Іди сюди!.. Розумний дуже жид... пораюсь з ним, що скаже. Велика сила — жіночая краса, то правду староста сказав! Та й гроші — сила не мала, скажу вже я від себе! Мені здається, що й чистую, як ранішня роса, людину можна купить за такі ласощі й принади!.. Важка штука — честь дівоча, зневага батька! Ха-ха-ха! Химерні вигадки дурних людей, що замість крові в них молоко по жилам ллється! Мордохай!

ЯВА IX

Входить Мордохай.

Мордохай. Що тут таке, пануню, сталось, що кличете мене сюди?..

Герцель. А в корчмі там нема нікого?..

Мордохай. Нема, кажіть, що пану треба?

Герцель. Хочеш заробить сто червінців?

Мордохай. А де ж є на світі такий чоловік, щоб не хотів заробить сто червінців?

Герцель. Зробиш діло — візьмеш сто червінців, не зробиш — з'їси дулю! А може, й гірше що з'їси!

Мордохай. Сто червінців?.. Далібуг, зроблю!..

Герцель. І ще умова: про те, що тут казати зараз буду, ти сам в той момент забуть повинен, коли це діло зробиш; а як довідаюсь, що скажеш ще кому, то з дозволу вельможного пана старости одріжу язика, єй-богу!

Мордохай. Добрий гендель, за сто червінців язика одрізать!.. Ні, най будете здорові, ніхто не буде знать: я в богомілля заховаю ваші речі!..

Герцель. Так слухай же. Вельможному пану старості уподобалася Бондарівна.

Мордохай. Ой, вей мір!

Герцель. Чого ти галаснув, мов хто тебе припік жигалом?

Мордохай. Страшно зробилось!.. І ви, і староста до Бондарівни? (Цмока губами і оглядається кругом). Ходімо лучче в оранду, щоб тут хто не почув... Ви знаєте, як Бондаря всі люблять... Ай!..

Герцель. Не такий чорт страшний, як його малюють... Еге, когось сюди несе і справді; ходім у корчму, а жінку вижени із хати, щоб не чула.

Пішли.

ЯВА X

Тарас, 1-й і 2-й чоловіки.

1-й чоловік. Ну, прощай! Щасливої тобі дороги, брате!

2-й чоловік. Бувай здоров, побачимось в обозі!

Тарас. Оставайтесь здорові! Підете завтра по близьких селах. Та сторожко робіть ви діло, щоб ніхто не провідав.

1-й чоловік. Не турбуйся, козаче. Всі знатимуть, що треба знать, і язика держати будуть за зубами, і обценьками навіть його не витягнеш!..

Обидва чоловіки пішли.

Тарас (сам). Своє зробив я діло, тепер би й їхать вже пора; коли ж на гріх побачив тут чарівні очі Бондарівни і мов хто прикував до них!.. Поки не знав її, був вільний я, як вітер, як птиця, як вода у половоддя!.. І думка, й серце були на Запоріжжі... А тепер?.. Вони тут, біля твоєї хати, в хаті, біля тебе самої. Не козацька це хворість, але вона такою стежкою залазить в душу і в серцеві потайно так примоститься, що тілько вже тоді оглянешся, коли почуєш, що тут сидить. Коли б ту стежку знав, колючим терном би її закидав, щоб дівочий погляд по ній, дівоча ласка не пройшла!.. Найбільш бере мене досада, що я її побачив в таку пору, коли про себе думати не слід!.. Піду ще раз на неї гляну і придавлю в душі своїй кохання!.. Нехай крига зашеретує моє серце, поки не доконаєм ворогів! (Пішов у хату).

Дівчата і хлопці виходять на кон і водять "короля": "Король коло городу ходить..." і т. д.

Завіса

ДІЯ ДРУГА

У Бондаря. Хата вбрана багато. Сидять: Бондар, Тарас і Тетяна, котра що-небудь робе.

ЯВА І

Бондар. Давно вже я бачився з товаришами!.. Що там дід Кадило поробляє? Як Чаплія?.. Чи ще живий?.. А Горобець? А Чайка?.. Та всі-усі товариші — одразу й не нагадаєш — як живуть? Розказуй!..

Тарас. Багато вже не стало тих, що воювали вмісті ви!.. Один Кадило ще живий, та й той на ладан дише. Чайку у Синопі вбили, Горобець і Чаплія у морі потонули!.. Я сам в неволі був два годи.

Тетяна. Як, в неволі!? І живий зостався?..

Тарас. Кому ще жить назначив бог, той із пащеки лютої смерті вийде цілим. Я ще малим повинен був умерти, а от живий зостався!..

Тетяна. Чого ж то так, козаче, що ти малим повинен був умерти?..

Бондар. О, ти не знаєш ще, Тарасе, моєї Тетяни! Козацька справа люба їй, як нам з тобою, коли не більш!.. Розкажи вже їй, нехай послуха про біди лицарські. Мої вона давно оповідання знає, нехай ще знатиме й твої: козацькі діти повинні знать, що роблять їх батьки й брати, щоб і своїм те дітям розказати.

(Продовження на наступній сторінці)