ПЕРША ДІЯ
1
Нарешті У л я прийшла. Р и н а до неї, од люстра:
— Ой, Улю, ой, тільки Улю, і тобі не сором! Я жду тебе, жду, жду! Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш з’явить собі, що в нас у кватирі робиться! Це ти купила нові рукавички? За скільки?.. Що тільки, Улю, робиться! Братик мій Мокій уже збожеволів од своєї укрмови, ти розумієш?
У л я тільки на двері — і собі до люстра.
Виглянулась. Примружила очі:
— За три сорок!
Р и н а до люстра. Зробила трагічні очі:
— І, мабуть, уб’є папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже третя лампочка перегоріла — так пише по-українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші пише!
У л я повернулася од люстра:
— Що ти кажеш?
Р и н а до люстра, перехрестилась:
— От на! А папа не те що од Мокія укрмови слухати не хоче, а навпаки — наше малоросійське прізвище змінити хоче і вже напитує собі вчительку, щоб могла навчити його правильно говорити по-руському, наприклад, не "сапоги", а "спаг’і"...
У л я навіть од люстра відійшла:
—Так?
Р и н а
— А Мокій не тільки не зна про це, а навпаки — мріє, ти розумієш, мріє до нашого прізвища Мазайло додати ще Квач.
У л я аж сіла:
— Та що ти кажеш?
— А папа ще зранку пішов до загсу на вивідки, чи можна змінити прізвище і чи має він право заставити Мокія, ти розумієш? Мокій про це нічого не зна, розумієш? Мама пише секретного в цій справі листа до тьоті Моті в Курськ, щоб Т ь о т я Мотя негайно (гукнула в двері. "Мамо, на хвилинку!.." До Улі) якнайскоріше приїхала, ти розумієш? Розумієш тепер, що в нас у кватирі робиться!
2
Увійшла М а т и. Р и н а до неї:
— Ти написала листа?
М а т и
— Уже й одіслала.
Р и н а
— Жаль! Я оце подумала; ніхто й не подума, що одного листа мало. Треба телеграму! (Нервово заломила руки, подивилась у люстро, як вийшло). Треба негайно телеграму вдарити! Те-ле-гра-му!
М а т и теж заломила руки. В люстро:
— Навіщо телеграму, коли я вже витратила десять копійок, послала листа?
Р и н а
— Ой мамо, яка ти їй-богу!.. Та поки там Т ь о т я одержить листа, ти знаєш, що у нас тут статися може? Знаєш?.. (Виразно). Все! А ти кажеш — навіщо... Зараз піди й напиши!
М а т и пішла.
У л я
— Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?
— А ти думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім’я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш? Ой Улю, ой Улюню! Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти...
— Ха-ха! Хіба це поможе?
— Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто... Улюню! Золотко!
— Ти серйозно?
— Серйозно.
— Не зможу я цього зробити.
— Чого?
— Ну, просто не зможу. Хіба я така?
— Зможеш! У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш.
— Це тобі так здається.
— От на! Він мені навіть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарні очі.
— Серйозно?
— Серйозно! Тим гарні, казав, що іноді нагадують два вечірні озерця в степу.
У л я в люстро:
— Що ти кажеш?
— От на!
У л я роздумливо, мрійно:
— Два вечірні озерця.
Р и н а підкреслено:
— Не забувай — у степу.
У л я роздумливо, критично:
— Два вечірні озерця, с. Хоч це й поетично, проте... Знаєш, яку партію знайшла собі Оля Семихаткова?
— Ну?
— Комуніста. Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний! Щоліта відпочиватиме в Криму.
А там не два озерця — море. Два моря! Чорне й Каспійське. Крім того, він сам з металістів, мускулатура в нього... Оля каже, як обійме — щось надзвичайне: немов, каже, гарячий удав... А кругом немов тропічний ліс. Температура — сорок.
Р и н а
— Отож почни з Мокія, Улько, — практику матимеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комуніста? Практику мала — з комсомольцями тощо. А наш Мокій теж у комсомолі скоро буде, розумієш?
У л я зацікавлено:
— Серйозно?
— Вже на збори ходить.
З
Увійшла М а т и.
Р и н а
— Написала?
М а т и
— "Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотроні Розторгуєвій. Негайно, негайно приїзди. Подробиці листом. Сестра Лина". Я вмисне написала двічі "негайно", щоб вона, як тільки одержить телеграму, так щоб і їхала...
Р и н а
— А подробиці листом навіщо?
М а т и
— Як навіщо? Щоб з них наперед довідалась, що ж таке у нас робиться...
Р и н а
— Ну, то вона й ждатиме листа.
М а т и з досади прикусила язика. Тоді:
— То я хотіла, щоб не пропали ті десять копійок, що на листа витратила.
Р и н а
— Дай я покажу, як писати! (Вголос). "Курськ, Корєнний" — це так, ринок можна викинути, знають і так. (Подумала). "Мрія воскресла. папа міняє..."
М а т и
— Не папа, а Мина. Телеграма од мене.
Р и н а
— Не заважай! Мені ніколи!.. "Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно". (До матері). Розумієш тепер, як треба писати? На, перепиши й одішли! (М а т и вийшла, Р и н а до Улі). Тепер ти розумієш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю — закохай!
У л я схвильовано:
— Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?
— З якого?
— Так.
— З українського.
— Не розумію. Як це?
— А так, що тільки з українського.
У л я подумала:
— Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український.
Р и н а подумала. Раптом:
— Ха-ха! Ти дурна!
— Серйозно?
— Серйозно дурна! А я що тобі кажу? Тільки з українського. Це й означає, що в нього другого боку нема, що він кругом український.
У л я розсердилася:
— Як так, то й розуміти не хочу! Взагалі! Бо все це дурниці взагалі.
Р и н а побачила — лихо:
— Улю! Золотко! Ти не дурна!
У л я до люстра:
— Не хочу! Не можу! Не знаю, як...
— Я покажу, як. Ось я зараз покличу його і покажу, як почати.
— Ні, ні!
— Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Він зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього підійти, з якої сторони він одмикається. Дурненька, не бійся! Я тобі дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка.
— Ні, ні! Я не розумію! не розумію!
Тоді Р и н а натхненно, з викликом:
— Не віриш? А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно?
Як усяка Уля, У л я — кіноманка:
— Ти серйозно?
Р и н а не така, щоб назад.
Перехрестилась, немов збираючись у воду пірнути:
— От на! Тільки ти, Улю, не зірвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумієш? Можеш навіть мовчати, тільки підтакни коли, кивни головою, усміхнися. А далі — сама побачиш... (Постукала в двері до брата). Моко, вийди на хвилинку! Чуєш, Моко?
У л я ледь чутно, самими рухами:
— Рино, не треба! Золотко, не треба! (Побачила, що та не слуха, підбігла до люстра. Очевидно, хотіла зробити очі озерцями. Не вийшло. Вхопилась за серце).
4
Увійшла м а т и. До Рини голосно й авторитетно:
— Т ь о т я не одержить такої телеграми!
Р и н а
— Цс-с... Чого?
М а т и тихше:
— А того, що в ній тринадцять слів, ти розумієш? Треба скоротити.
5
Увійшов М о к і й, юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:
— Ну?
Р и н а зробила знак матері, щоб та негайно вийшла.
М а т и вийшла.
Р и н а до брата:
— Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга — У л я Розсоха.
У л я самими губами:
— Розсохина.
Р и н а з натиском:
— Розсоха.
М о к і й незграбно подав руку:
— Гм...
Р и н а
— На хвильку, Моко. Улі страшенно вподобалось українське слово — бразолійний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?
М о к і й хмуро, недовірливо:
— Бразолійний, ти хочеш сказати?
Р и н а до Улі:
— Як, Улю?.. Ах, так! Бразолійний! Бразолійний!
М о к і й уважніше подивився на Улю. Кахикнув.
Тоді глухо:
— Бразолійний — темно-синій (До сестри). Більш нічого? (Взявся йти).
Р и н а до Улі:
— Бразолійний — темно-синій, розумієш, Улю?! (До брата). У л я каже, що воно звучне таке, свіже — бразолійний. Бразолійний.
М о к і й до Улі. Стримано:
— Ви де чули чи вичитали це слово?
У л я розгубилась:
— Я?.. Я не зна... Воно мені просто взяло і вподобалось...
Р и н а перехопила:
— Улі ще одне подобалось слово... (До Улі). Яке ще тобі подобалося слово? Здається... ну, як? "Бринить" ти казала?
У л я
— "Бринить".
Р и н а
— Що таке "бринить", Моко?
М о к і й м’якше:
— А, "бринить". По-руському — "звучить". Та тільки одним словом "звучить" його перекласти не можна. "Бринить" має... (До сестри, нахмурившись). Стривай! Ти мене колись за це слово вже питала...
Р и н а здивовано:
— Я?
М о к і й суворіше:
(Продовження на наступній сторінці)