А втім, вона швидко перевела розмову на інше.
— Ну, мамусю, сідайте сюди ближче, та будемо пити чай!
За чаєм пішла розмова про всякі дрібниці. Галі раптом встало селянське її життя, і вона залюбки тепер розпитувала про рідне село.
Але в старої була вже якась неприязнь до зятя, якої вона не могла в собі придушити.
Після чаю Корній швидко пішов до міста.
— Він служить де? Мабуть, на службу пішов?
— Ні, мамо! Він у театрі працює.
— У театрах? Що ж він там робить?
— Ну, як сказати! Він готується на режисера. Ну от, вроді, як командувати, показувати акторам, як треба грати!
— Значить, преставленія преставляє?
Галя мимоволі розсміялась, але стара ніби цього не помічала.
Прибравши нашвидку в кімнаті, Галя повела стару показати місто.
Вони обійшли кілька музеїв, картинних галерей. Але Вівдя спокійно приймала все це, навіть байдуже. Тільки, коли ввійшли в старий напівтемний собор, стара мовби пожвавішала.
Вона стала хреститись і уважно оглядати ікони.
На всі пояснення Галі вона сумно й насуплено хитала головою, пильно вслухаючись у все.
Але зовсім несподівано вона поспитала:
— А ти, доню, ходиш сюди?
— Ні, мамуню, бачите, нам якось і ніколи. Тут у місті багато крутні випадає нашому братові.
— Та я бачу, бачу, дочко! Тільки ж і Бога не треба забувати, бо в житті всього буває, дочко. То як трапиться що, буде важко тобі.
Галя кліпала очима, м’яко посміхаючись, ніби з цим погоджуючись. А втім, десь і чомусь смоктала якась давня, тепла й болісна жила, і Галя ніяк не могла приглушити її…
Увечері вони всі пішли до театру. Галя дістала старій квитка у перших лавах партеру. Ставили веселу стару комедію, тільки в новім оздобленні.
Гра йшла жваво й січно. Людність тепло приймала кожний несподіваний хід комедії.
Галя інколи визирала крізь завісу зі сцени на маму. Стара сиділа мовчки й спокійно. Її маленькі прижмурені очі якось буденно, без піднесення й дивування, приймали все театральне життя. В одній з перерв стара навіть обійшла фойє, вглядаючись повільно в людність.
А коли знову повернулась на своє місце, її сині губи жували якусь свою думку.
З театру вона вийшла сама і йшла пішоходами поволі й помацки, якоюсь обірваною купкою, відокремленою від усього, — як їжак, що боїться тіней навкруги.
Але в цій обірваній самітній ході була своя впевненість, а тому й спокій.
Галя догнала стару близько біля приміщення.
— Мамуню, любенька! Як ви самі пішли?
В Галі з тривогою ніби обірвався десь теплий струмок. І вона дивилась на стару боязно й злякано.
— Нічого, дочко! Я собі тихенько, помаленьку, щоб нікому не заважати.
— От чудні які! Та кому ж то заважати? Я оббігала ввесь театр, доки догадалась, та й так усю дорогу хвилювалась.
— Он бач! А я собі байдуже, та й подалась помаленьку.
— Вам, мабуть, було скучно сидіти?
— А що ж мені, старій, веселого шукати?
— Хіба-таки вам і не подобалось?
— Ні, веселе преставленіє, коли хоч.
— Що ж вам більше всього подобалось?
— Отой шелихвіст, бач — який герой: ловкий чоловік, сказати… Ну ще й піп… Тільки нащо було з нього глузувати?
Галя нічого не відповіла. Вони швидко прийшли додому, і Галя взялася готувати вечерю.
— Твій чоловік, мабуть, багато грошей заробляє?
— Хто? Корній?
— Атож.
— Чому ви так гадаєте?
— Що так довго його нема додому.
— Ха-ха-ха! — Галя не втерпіла й голосно засміялась, але швидко стихла. — Ні, мамуню! Ні я, ні мій чоловік — ми дуже мало заробляємо! Бачите, як живемо.
— Та я бачу, що й вам невеселе життя.
— У нас нема нічого, мамуню: ні білизни, ні одягу, — нічогісінько. Ледве перебиваємось.
— Хіба ж таки твій чоловік кращої служби не знайде?
— Мамуню, любенька, не кажіть так! Йому не можна інакше. Він тут мусить працювати, в театрі.
— Що ж йому тут за служба, в кумедіянщиках?
— Бачите, мамо! Так не можна! Це велике, дуже велике діло! Як би вам сказати? Це, от… перероджує життя людини, — а нам тепер цього й треба. Щоб людина стала новою!
— Хтозна, може, й так! Мені не втямкувати цього — стара вже я стала! Тільки бачу, що гірко тобі живеться, дуже гірко! А мені, де ви там служите, — байдуже! Аби вам добре було.
Галя нічого не відповіла, тільки важко зітхнула.
Згодом прийшов Корній. Він був стомлений і чогось сердитий.
— Вечеряти є що, Галю?
— Є трохи.
— Ну то став швидше!
— Я зараз!
Галя заметушилась; за перегородкою з ширми та шухляди щось стукало ножем, — швидко потім зашумів примус. Корній з полегкістю зітхнув.
— Ху! Ото так, як бачите, мамо!
— Важко тобі, сину! Бачу: б’єшся ти, б’єшся цілий день — а користі з того мало. Бач он, як гірко живеться!
— Нічого, мамо, колись покращає!
— Та дай то. Боже! Тільки й жити колись треба, а не так ото живухою перебиватись.
— Нічого, ще встигнемо. А треба й цьому ділові послужити — мистецтво, мамо, — це велике, святе діло!
— Хтозна, синку! Може, й твоя правда. Тільки он уже й волос тобі посивів, що ти собі думаєш?
Корній важко зітхнув, але нічого не сказав. А стара говорила далі:
— Хтозна, сину, а по-моєму, так вам гірко живеться! То я собі, стара, й думаю оце: кинув би ти, синку, оці твої тіятри та кумедії всякі та взявся б ти за яке діло! То було б і тобі, й Галі легше. І жили б ви собі тихо, лагідно та в достатках.
Корній неприємно зморщився.
— Ні, мамо, ви не розумієте. Це не те. Це зовсім не те. Бачите, це ж велике діло. Тут людина не працює, як віл, а творить нове життя. Тут вона роздирає старе луб’я, гнояку всяку розворушує, от, — і кличе всіх до чогось нового, кращого. Тут вона, одним словом, горить! Кинути? Хе! Як то можна кинути таке діло?
— Хтозна, мо я й не тямлю! А по-моєму, так воно таке ото: пустяки. А зведеш ти себе, не побачиш, як і вік твій зійде.
— Нічого, мамо, не зійде! Ми живемо й працюємо за непом.
— Як ти кажеш, сину: за непом? Не знаю, не чула такого!
Із-за перегородки вискочила Галя.
— Мамо! Ви не знаєте, що таке — неп? Неп — це все. Неп — вроді як Євангеліє за старих часів було! Неп переверне все наше життя, виведе нас до чогось кращого.
— Не знаю, не чула такого! Не скажу вам, що воно таке!
Корній скоса поглянув на стару й скривився.
— Не хочу я, мамо, ніяких ваших достатків, ніякого отого міщанства.
— А так ото крутитись цілий вік? На що воно похоже?
— Мамо! Ми крутимось тільки тому, що не вміємо ще жити, як неп велить. А от як організуємось… Неп, мамо, це діло, саме діло. Щоб ніякого марнування часу не було.
— А, Боже, Боже, сину! То навіщо ото таке видумувати, що й у голові аж закрутиться. А пуття з твого діла аж ніякого. Що ти такого робиш, що тобі треба поспішати?
Корній густо зітхнув.
— Це єрунда, мамо! За непом якось і ми видряпаємось.
Стара покволо пожувала сухими губами й стихла. Корній зневажливо й сміючись дивився на неї.
Тим часом Галя ставила на стіл страву. Швидко всі сіли до столу.
Корній похапливо й насуплено взявся до їжі, але швидко скривився й кинув виделку.
— Що з тобою? — злякано поспитала Галя.
— Я так не можу.
— А що?
— Я далі не можу оцих підошов їсти. Це ж убивство: цілий день бігай, бігай, а ввечері нічого й з’їсти дома. Це просто свинство.
— Корнію, вгамуйся! Чуєш? Що ж я тобі дам, що я маю?
— Невже ти нічого не могла кращого купити?
— Купити? А ти знаєш, що я вже тиждень на позичені гроші живу?
— Ну, я цього не буду їсти!
Корній вийшов з-за столу, демонстративно задеренчав стільцем і став роздягатись.
Вечеря пройшла доволі сумно й тихо.
Коли полягали спати, Галя потихеньку підійшла до старої, залізла під ковдру й, притиснувшись, довго плакала.
— Чого тобі, дочко?
— Важко дуже, мамцю. Це ж щось страшне: злидні й злидні. І ще отак, як прийде, то я ще й винна, що йому й того й того нема.
— А чом йому не розшукати кращої служби? Адже він чоловік при здоров’ї — міг би якусь копійчину приробити, а то як його отак жити, раз у раз у нужді!
— Хтозна. Він чомусь не може. От йому мистецтво!
— Ну, то нехай кине своє штукарство.
— Е, ні, мамо! Як то можна!
— Хтозна, дочко! По-чудному якось ви живете, як я бачу. Нема в вас ні затишку, ні порядку, ні дітвори. Я то собі думаю: приїду, з онуками буду няньчитися — а воно, бач, не виходить.
— У нас дітей нема, мамо, й не буде.
— Хай Бог милує: як то так не буде?
— А так, мамо! Нам не можна мати дітей у таких злиднях.
— Та що ти, дочко! Та чи можна, чи не можна — то як Бог дасть. Хіба ти скидаєш їх?
Але Галя в цю пору підвелась, великими зляканими очима поглянула на матір — і раптом якось болісно й безпомічно скривилась і розридалась.
(Продовження на наступній сторінці)