а от кому саме, про це знають чабанці,
які увесь довгий день чують
твою довгу жалібну пісеньку,
що й кінця їй немає,
а ми за отаку поведінку тебе називатимемо,
а ми за тією назвою тебе усього відгадуватимемо;
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, у кого чорні ніжці,
а ми за твої чорні ніжці тебе називатимемо,
а ми за тією назвою тебе усього відгадуватимемо;
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, хто є дрібненьким пташком,
той, хто має у складі своїх імен дитячі суфікси,
а ми за дитячими суфіксами у твоїх іменах
тебе усього відгадуватимемо;
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, хто ховається від людей, щоб його не бачили,
той, хто хоч і мостить своє гніздо на землі у хащах,
але над ним вивершує ше й покрівлю,
щоб стало його гніздо маленьким курінцем,
щоб стало його гніздо курінцем у курені хащів,
щоб у ньому ховатися від людей, щоб його не бачили,
щоб ховатися через те, що у тебе чорні ніжці,
щоб ховатися через те,
що ти є дрібненьким пташком,
щоб ховатися у маленькому курінці свого гнізда, що
ти його мостиш у гущавині лісу, у лозняку в лузі,
а ми за отаку звичку влаштовувати гніздо
тебе називатимемо,
а ми за тією назвою тебе усього відгадуватимемо —
будь плакучим вівчариком,
пташком, у якого чорні ніжці!
березень 2002
ВЕСНЯНИЙ ВІВЧАРИК:
ПТАШОК, У ЯКОГО БІЛІ НІЖЦІ
Вівчарику, весняний вівчарику,
ти — сам загадка про самого себе,
ти сам складаєш загадку про самого себе
наперед за ознакою:
той, хто прилітає із вирію хоч і в квітні,
як і всі твої родичі вівчарики:
і плакучий, і жовтим, і зелений, але
ти прилітаєш найпершим за всіх,
ти — той, хто вівчарик весняний,
відгадкою такоі загадки
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадки про самого себе за ознакою:
той, хто видає поклик "фьюїть!" —
ти —той, хто цим покликом себе називає:
ти — той, хто і фітик, і фітчик,
ти — той, хто і вітик, і вшчик, і еійчок,
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадки про самого себе за ознакою:
той, хто подає голос, що нагадує жалібну пісеньку —
ти теж йойкаєш,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
ти теж на щось скаржишся,
як і твій родич, плакучий вівчарик;
ти — той, хто голосом,
що нагадує жалібну пісеньку,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
себе називає,
ти — той, хто йойканням,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
себе називає,
ти — той, хто скаргою на щось,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
себе називає,
ти — той, хто і йойчик, і юйчик,
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто подає голос, що нагадує жалібну пісеньку —
ти теж йойкаєш,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
ти теж на щось скаржишся,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
ти теж на щось скаржишся,
а на що саме, годі розібрати,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
ти теж на щось скаржишся,
ти теж як заведеш своє йойкання,
то й кінця йому немає,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
ти теж на щось скаржишся,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
а на що саме, годі розібрати,
ти теж на щось скаржишся,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
а кому саме, про це знають чабанці,
які увесь довгий день чують
твою довгу жалібну пісеньку,
що й кінця їй немає,
як і твого родича, плакучого вівчарика
(доки ходять чабанці біля отари на узліссі, доти й
ти заводиш свою скаргу виспівувати-вимовляти,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
а як підуть чабанці із отарою до кошари, то й
ти перестаєш свою скаргу виспівувати-вимовляти,
як і твій родич, плакучий вівчарик);
ти — той, хто голосом, що нагадує жалібну пісеньку,
що його чують чабанці увесь довгий день,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
себе називає,
той, хто йойкає і цим йойканням,
що його чують чабанці увесь довгий день,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
себе називає,
той, хто скаржиться на щось і цією скаргою,
що її чують чабанці увесь довгий день,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
себе називає,
той, хто заводить своє йойкання
що й кінця йому немає, а тим йойканням,
що його чують чабанці увесь довгий день,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
себе називає,
той, хто на щось скаржиться,
а на що саме, годі розібрати,
і тією скаргою,
що їі чують чабанці увесь довгий день,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
себе називає
(як чабанці біля отари увесь довгий день, так і
ти біля отари увесь довгий день,
як і твій родич, плакучий вівчарик):
ти — той, хто еівчарик
(ніби то не чабанці глядять увесь довгий день отару, а
ти припасуєш отару разом із чабанцями,
як і твій родич, плакучий вівчарик),
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь;
ти не складаєш іще й загадку про самого себе
за ознакою:
той, у кого білі ніжці —
твої ніжці білі,
ніби ти мірошникував у млині
усю зиму аж до самої весни,
твої ніжці білі,
ніби ти допомагав мельникові відбирати ковші
усю зиму аж до самої весни,
твої ніжці білі,
ніби ти перебував у млині
усю зиму, аж до самої весни,
тому твої ніжці від обмелиці —
борошняного пилу, що осідає в млині — побіліли
(не те, що чорні ніжці
у твого родича, плакучого вівчарика!):
ти — той, хто ніяк за цією ознакою не називається
але за цією ознакою, яка не стала назвою,
відгадкою (угадуванням) тебе самого
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто є дрібненьким пташком,
як і твій родич, плакучий вівчарик —
ти маєш у складі своїх імен дитячі суфікси,
як і твій родич, плакучий вівчарик:
ти — той, хто і фітик, і фітчик,
ти — той, хто і вітик, і війчик, і вшчок,
ти — той, хто і йойчик, і юйчик,
ти — той, хто і вівчарик,
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь.
Вівчарику, весняний вівчарику,
ти сам складаєш загадки про самого себе за ознакою:
той, хто подає голос, що нагадує жалібну пісеньку —
ти теж йойкаєш,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
ти теж на щось скаржишся,
як і твій родич, плакучий вівчарик;
ти теж — той, хто голосом,
що нагадує жалібну пісеньку, скаржишся,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
хоч у тебе й не чорні ніжці, а білі,
але ти теж є дрібненьким пташком,
ти теж — той, хто йойкає
і цим йойканням скаржиться,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
хоч у тебе й не чорні ніжці, а білі,
але ти теж є дрібненьким пташком,
ти теж — той, хто скаргою скаржиться,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
хоч у тебе й не чорні ніжці, а білі,
але ти теж є дрібненьким пташком:
ти — той, хто і йойчик, і юйчик,
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто подає голос, що нагадує жалібну пісеньку —
ти теж йойкаєш,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
ти теж на щось скаржишся,
ти теж на щось скаржишся,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
а на що саме, годі розібрати,
ти теж на щось скаржишся,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
ти теж як заведеш своє йойкання,
то й кінця йому немає,
ти теж на щось скаржишся,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
а на що саме, годі розібрати,
ти теж на щось скаржишся,
як і твій родич, плакучий вівчарик,
а кому саме, про це знають чабанці,
які увесь довгий день чують
твою довгу жалібну пісеньку,
що Й кінця їй немає;
ти теж — той, хто голосом,
що нагадує жалібну пісеньку,
що її чують чабанці увесь довгий день,
як і твій родич, плакучий вівчарик, скаржиться
хоч у тебе й не чорні ніжці, а білі,
але ти теж є дрібненьким пташком,
ти теж — той, хто йойкає і тим йойканням,
що його чують чабанці увесь довгий день.
як і твій родич, плакучий вівчарик, скаржиться,
хоч у тебе й не чорні ніжці, а білі,
але ти теж є дрібненьким пташком,
ти теж — той, хто довгим своїм йойканням.
що Й кінця Йому немає,
що його чують чабанці увесь довгий день,
як і твій родич, плакучий вівчарик, скаржиться
хоч у тебе й не чорні ніжці, а білі,
але ти теж є дрібненьким пташком,
ти теж — той, хто скаргою,
що її чують чабанці увесь довгий день,
як і твій родич, плакучий вівчарик, скаржиться
хоч у тебе й не чорні ніжці, а білі,
але ти теж є дрібненьким пташком —
ти —той, хто вівчарик,
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь.
Вівчарику, весняний вівчарику,
ти — той, хто подає голос, що нагадує жалібну пісеньку,
ти — той, хто йойкає
через те, що ти є дрібненьким пташком,
ти — той, хто скаржиться
через те, що ти є дрібненьким пташком,
ти — той, хто заводить свій йойкіт,
що й кінця йому немає,
через те, що ти є дрібненьким пташком,
(Продовження на наступній сторінці)