Це була урочиста хвилина. Дід прийняв листа гордо й незалежно, наче грамоту найкращому ударникові. Хай усі знають, які листи одержує дід Галактіон!
Лист був від сина Порфирія, відомого водолаза Еп-ропу. Він писав, що пришле у Млинки свою доньку Олесю в гості до діда та баби і просив зустріти її на пристані.
Першою схлипнула баба Лизавета.
— Онучечка… Сім годочків не бачила…
Дід непомітно змахнув щасливу сльозу:
— Радість яка… Баришнею, мабуть, стала. У капелюсі рожевому…
— Бинда шовкова в косі, — додала, схлипуючи, баба.
— Черевички з жовтого хрому, — домалював дід.
Це був ідеал "баришні" з міста. І такою, безперечно, має бути онука Олеся.
* * *
Кузька лежав на гарячому піску. Тут, біля Дніпра, безліч розваг. Можна кинути камінець у воду, і тоді тремтячі круги розбіжаться навколо — маленькі й більші, а далі ще більші, а останній, найбільший круг, добіжить аж до берега. І тоді прилітають дурні чайки, скиглять, думають, що скинулась риба на прибережній мілині. Можна схопити черепашку, що повзе біля води, залишаючи на вогкому піску довгу борозенку. І тоді черепашка хутко сховає в стулки слизьку м’якоть, схожу на кінчик язика. Можна пускати кораблики з кори, і вони безтурботно вирушають в Америку.
Чистий пісок помережаний дивоглядними слідами. Кузька читає їх, як розгорнуту книжку. Ось відбитки, схожі на невідомі листочки. Це поважно пройшлася ворона. Довгим ланцюжком відтиснуто лапки якоїсь звірючки. Увечері приходив до води тхір.
Але Кузька думає зараз не про тхора. Серце слідопита неспокійне. Що робить Павлик у своєму сарайчику? Чому він нікого туди не пускає?
Таємницю треба розкрити. Це може зробити тільки він, школяр і піонер, Кузька Юхимович Пічкур.
Павлик Голуб ходить веселий і задиркуватий, і це після того пам'ятного дня, коли його стукнуло сонце. Такий стан пацієнта цілком суперечив лікарській практиці Наталі. Тут було щось інше. І це інше помітив Кузька. На обличчі в Павлика за його веселістю яскраво позначалась велика таємниця. Тут уже жодна Наталя нічого не допоможе. Настала пора діяти Кузьці. Таємниця — це вже цілком у його компетенції.
Близько тижня Павлик щось робить у своєму сарайчику. Всі спроби дітей викрити Павликів секрет незмінно розбивались об замкнені дверцята сарайчика. І тоді Кузьці прийшла в голову блискуча, геніальна думка. Така думка може з'явитися тільки в допитливій голові слідопита.
Біля Павликового сарайчика ріс старий берест. На цей берест видерся Кузька. Для цього він приніс у жертву свої нові штани. Одна холоша зачепилася за сучок і розпанахалася згори донизу. Жертва була велика. Штани Кузьки викликали заздрість у його товаришів. Ви не знаєте, що це за штани! Вони пошиті з чудової матерії, із зовсім незвичайної матерії. Вона має ніжну ліричну назву "чортова шкіра". Для Кузьки мати вибирала в кооперативі найдебеліший крам. Цьому навчив її глибо кий життєвий досвід. Мати прекрасно враховувала тонкі психологічні особливості складної натури сина. Цільно-металевих штанів у продажу вона не знайшла. Довелося взяти з "чортової шкіри". Проте виявилось, що гострий сучок старого береста міцніший. Холоша роздерлася з таким вражаючим звуком, що півень на перелазі злякано проковтнув своє "ку-ку-рі-ку".
Але відважного дослідника це не могло зупинити. За якусь хвилину він уже переліз із дерева на солом'яну стріху сарайчика. Пальці хутко розрили в соломі дірку. Кузька припав до неї допитливим оком, і перед ним відкрився таємний незнаний світ. Просто внизу Павли-к стругав на саморобному верстаку дошку. Він таємно стругав і мурмотів собі під ніс пісню:
Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду.
"А чи живі, чи здорові
Всі родичі гарбузові?"
На верстаку Кузька помітив підозрілу торбинку і розгорнуту карту, а біля верстака' колесо. Ні, це було не звичайне колесо. Таких коліс не буває. Скажемо коротко — колесо теж мало всі ознаки таємничості.
Того дня млинківські піонери були глибоко схвильовані чуткою про невідому машину, яку майстрував Павлик. Це щось середнє між велосипедом і саморобним автомобілем. Від Павлика можна чекати всього. Зробив же він торік дудку, яка випускала непристойні звуки. Ще дід Галактіон прилюдно поламав ту іграшку і, сплюнувши, закинув її аж на стріху.
Тепер справа була далеко складнішою. Кузька ладен був землю їсти, щоб переконати хлопців у незвичайних намірах Павлика Голуба. Павлик, безсумнівно, намислив утекти з Млинків на своїй таємничій машині. Цьому є безліч доказів: по-перше, сама машина, по-друге, карта, по-третє, торбинка з харчами на дорогу.
Кузька так яскраво розповідав про це, так переконував, що ніяких сумнівів у призначенні Павликової машини не залишилося. Коли вона не поламається зараз же за ворітьми, то Павлик справді здійснить свій прихований намір улаштувати автоперебіг через усю Україну. Які ж наміри у нього ще можуть бути?
Цей задум хлоп'ята сприйняли по-різному. Пронька (він же Сорока) з захопленням висловив бажання приєднатися до мандрівника. В дорозі він, Пронька Сокіл, безумовно, буде дуже корисний Павликові. Адже він, Пронька, є власником єдиної і славетної на весь колгосп підзорної труби. А який же мандрівник може обійтися без такої труби?
Дуже шкода, що Кузька не довідався, скільки місць матиме машина. Коли одно, то Проньку однаково це не зупинить. Він піде за машиною пішки, поїде верхи на чому хочете — на коні, на теляті, на колгоспівському кнурі Петьці…
Євгешка Зуб не поділяв цього Проньчиного ентузіазму. Він обережно зауважив, що не завадило б Павликові взяти якусь зброю. В дорозі все може трапитись, у тому числі й густі ліси. Інша річ, коли б мандрував сам Євгешка. Він нічого не боїться і спокійно обійдеться без жодної зброї.
Треба сказати, що Євгешка тільки удавав спокійно го. Насправді ж у його серці вирувала буря. Річ у тому, що Павлик був його кращим другом, і ось, виявляється, що Павлик нишком майструє якусь машину і жодним словом не звірився про це Євгешці! Чи роблять же так друзі?
Наталя висловила енергійне побажання, щоб мандрівник узяв йоду, бинти, аспірин і хінін. Коли залишиться місце після цього вантажу, не завадило б захопити і протигаз.
Тільки Бицик мовчав. Він був пригнічений невдачею. Сом діда Галактіона виявив себе не тільки страховищем. Він яскраво демонстрував чорну невдячність. Він старанно уникав зустрічі з гачком, якого з такою любов'ю викував для нього дядько Никін.
Але, настрій Бицика не мав вирішального значення. Дітвора була страшно зацікавлена. Тут же народилась ухвала негайно йти до Павлика. Він — піонер і не має ніякого права критися від товаришів.
Тонкі дверцята не витримали розбурханої стихії дитячої цікавості. Першим у сарайчик ускочив Кузька.
— Ми все знаємо! — твердо заявив він збентеженому Павликові. — Машину робиш? Мандрувати збираєшся? Показуй маршрут!
Це шипляче слово Кузька вимовив як переможець. Воно мало доконати винахідника. Слово це стоїть першим у Кузьчиному зошиті. В тому синенькому зошиті, де на обкладинці надрукована таблиця множення й метричні міри. На першій сторінці Кузька записав на пам'ять прекрасні, вражаючі слова: "Маршрут. Парашут. Мосхімтрест. Фініш".
Приголомшений Павлик спробував заперечити:
— Який маршрут? Нікуди я не збираюся мандрувати!
Такого нахабства не чекав ніхто. Речові докази були тут же, у всіх на очах.
— А це що? — урочисто ткнув Кузька пальцем у дивовижне колесо. — А це? Карта? А це? Торбинка з харчами на дорогу?
Павлик мовчки схопив торбинку за гузирі і з неї посипались… що ви думаєте? Смачні ковбаси чи сало? Чи, може, пампушки або пиріжки з натарачкою? (З отією натарачкою, що її мати робить із борошна, смаженого в смальці). Чи, може, рум'яні сухарі, натерті часником, — запас у далеку дорогу мандрівникові? Ні, з торбини посипались гвіздки. Звичайнісінькі гвіздки. З довгою ніжкою, з широкою головкою і без ніякої таємничості.
— Оце вам торба, а це маршрут!
І Павлик підніс карту до самісінького носа Кузьки. І тут усі побачили, що це зовсім не карта, а рисунок. Хлопці притихли, а Павлик натхненно сказав:
— Я крився, бо думав, що не зроблю машини. Вона їздитиме по воді. Це буде водний велосипед. Я його назву "водоходом". Дивіться: тут будуть педалі. Це — лопатеві колеса. Сьогодні в лісі березу зрубаю для колінчастого вала. Хто піде зі мною? Всі мовчали, і тільки Наталя докірливо глянула на Кузьку:
— Ех, ти ж! Слідопит! Провалився!
— Ну от, ніякого автоперебігу немає, — глибоко зітхнув Пронька.
І всім дітям здалося, що Павлик Голуб глибоко образив їх, зненацька розбив їхні веселі сподіванки і мрії. Всі похмуро мовчали. Тоді Кузька раптом гукнув:
— Водоходом, назвеш? Ходивод нещасний! Нічого з цього не вийде. Та він утоне, твій водохід! Оце й увесь фініш!
— Ай справді втоне! — підтримав Бицик. — Це тобі не поплавець на вудці!
І після цих слів усім наче розкрилися очі. Всі ясно побачили, що такої машини не може бути, що вона справді негайно утоне разом із своїм власником. Який, справді, цей Павлик чудак! Авжеж. Просто чудак! Недалеко він одкотився від сільського парубка, дурня Тодосика, який перев'язує собі чуб кольоровими стьожками і, побачивши десь курку, сокорить до неї, ніби півень.
Павлик стояв збентежений. Він не чекав глузування. Його банькаті, наче дві блакитні бульби, очі затуманіли.
І тут втрутився Пронька.
(Продовження на наступній сторінці)