«Усе — про секс» Володимир Дрозд

Читати онлайн повість Володимира Дрозда «Усе — про секс»

A- A+ A A1 A2 A3

Вона була вбрана у чорний брючний костюм, на початку сімдесятих такі костюми вважалися модними, на плечах, наче крила лебідки, лежала біла пухова шаль. І вона голосно, пересилюючи ревисько моторів повітряного лайнера, розказувала, як дівчинкою полюбляла гасати на конях. На денці її темних, жагучих очей пінилася материна циганська кров. На той час вона була директором московської трикотажної фабрики і очолювала нашу делегацію до Південної Америки від Товариства дружби. Далеко внизу крізь вікнини у хмарах голубів Тихий океан, а може — Атлантичний, мені було не до глибин географії, бо з кожною подоланою повітряним лайнером сотнею кілометрів я все більше і більше закохувався. Передчуваючи, що починаються для мене у черговий раз чорні дні (такими чорними днями була кожна моя закоханість, я не умів ані жити, ані кохати упівсили), я ладен був стрибнути з літака і пливти назад, до спокійних європейських берегів. Але було вже пізно, ніхто і ніщо не могло мене порятувати, я безнадійно згоряв у чорному полум'ї її задерикуватих, веселих очей. А яскраво-біла шаль, особливо коли об'єкт мого раптового кохання тонкими пальцями поправляла її краї на своїх високих грудях, відбирала від мене залишки тверезого розуму. Ближче до американських берегів океан застелили повстяні хмари, ще у Москві нас попереджали, що на Кубі розпочався період дощів. Хмари нагадували наше осіннє поле, або вистелені льоном луки, або пустелю. Зирячи у вікно літака, що починав поволі збавляти висоту, я мріяв, що він пірне у хмари без нас, а ми з нею залишимося на цьому полі, на цих луках чи у цих пустелях, одні-єдині на весь видимий світ, збудуємо курінь і будемо щасливі, а над нами сяятимуть зорі. І все ж це ще не було кохання, це ще була гостра, майже юна закоханість. Справжнє кохання почалося, коли ми дізналися, уже в аеропорту Гавани, що дві величезні валізи із одягом керівнички нашої делегації помилково завантажені до іншого літака, який досі уже наближається до Австралії. І вона залишилася на усі три тижні нашої мандрівки по спекотних країнах Південної Америки у темному брючному костюмі і з пуховою білою шаллю на плечах. Німб страждання навколо витонченої голівки із білим від кабінетної роботи лицем і жагучими чорними очима остаточно доконав моє почутливе серце. Закоханість ще у гаванському аеропорту переросла у глибоке любовне почуття. Тим більше що його впродовж усіх наших днів на Кубі підігрівала ревність. Високий, стрункий латвієць вибивав стільця у мене з-під ніг, і я конвульсійне борсався в удавці нерозділеного кохання. До всього, латвієць добре співав, і, поки ми мандрували по Кубі в розкішному автобусі для туристів, вони сиділи поруч на перших кріслах і заливалися соловейками, а я, оскільки слон ще у золотушному дитинстві наступив на вухо, грав невдячну роль одного із слухачів їхнього дуету. Правда, я мав можливість погасити свою любовну гарячку елементарною хіттю, сексом, як тепер модно казати. На мене звабливо заглядалася москвичка Аллочка. Вона була низенька на зріст, але дуже повна, на Кубі ходила у яскраво-червоних шортах, що нагадували, завдяки пишним формам нижньої половини її тіла, дирижабль на злеті. І темпераментні кубинці, побачивши москвичку в червоних шортах, салютували стиснутими в кулак руками та патріотично скандували: "Рот фронт! Рот фронт!" Для мене ж секс ніколи не існував без клубка високих любовних емоцій. Розчарована у мені Аллочка пустилася берега і почала схиляти членів делегації Товариства дружби до групового сексу. "Мальчики, — казала вона, виходячи на гарячий піщаний беріг із пінистих хвиль океану, — влаштуємо сьогодні увечері груповичок?.." Врешті-решт, попереджена нашою керівничкою, під загрозою негайної відправки у зореносну Москву, де було під тридцять градусів морозу, вона вдовольнилася сексом із нашим перекладачем, п'яничкою, який жалібно каявся у своїх позашлюбних зв'язках за рідкісних миттєвостей протверезіння. І я знову залишився наодинці із своїми любовними переживаннями.

І ось настав наш останній, прощальний, вечір у Гавані. Завтра ми летимо далі в глибини південно-американського континенту. Товариство кубино-радянської дружби запросило делегацію на вечір коктейлів до кав'ярні, але для "загадкової російської душі"(більшість у делегації — москвичі) ті дружні коктейлі були як вода, годилися хіба що — запивати горілку. З нами у делегації був парторг цехової організації Московського коньячного заводу. Ми з ним мешкали в одній готельній кімнаті, і він признавався напідпитку, що об'їздив-облітав із делегаціями Товариства дружби увесь білий світ, бо завжди бере у мандрівки по дві валізи дармового, звісно, коньяку. І після вечора коктейлів делегація наша зосередилася у просторому люксовому номері перекладача, де одна із цих валіз була постійно прописана. Коньяк полився рікою. Але спершу зауважили, що з нами нема нашої чарівної керівнички і співучого латвійця, хоч на вечорі коктейлів вони були. Жінки, які усе про усіх знали, про мої душевні страждання—теж, позирали у мій бік співчутливо. Я вийшов у коридор, побрів до кімнати, у якій жив. Поруч у люксовому одномісному номері мешкала керівничка. Двері були замкнені, за дверима — тихо. Я вийшов на балкон нашої з парторгом-коньякоробом кімнати. Внизу лежала неосяжно темна — кубинці економили на освітленні — Гавана. Лише внизу, над входом до готелю, світилася електрична лампочка. Біля входу стояли автомашини, звідси, з двадцять другого поверху, на якому ми мешкали, вони здавалися іграшковими. Балкон її готельного номера видавався таким близьким — якийсь метр, можливо, трохи більше. Нерозділена любов і шалена ревність робили мене відчайдушне сміливим і дужим. Я обплів ногами балконні перильця, перевісився над темною безоднею і ухопився руками за огорожу сусіднього балкона. Ще мить любовного подвигу — і я був на її балконі! Далеченько шекспірівському Ромео до мене тодішнього! Балконні двері до її кімнати були замкнені, завішені білими шторами, у кімнаті не світилося. Що було робити? Хвилин із десяток я стояв нерухомо. Прірва між її балконом і моїм тепер здавалася непереборною, страшно було і поглянути униз, на темну Гавану, на автомобільчики біля входу до готелю. Але від самої думки про ніч біля її балконних дверей і про ранок, коли у її чорних очах палахкотітиме нестримний сміх, мене кидало ще у більший жах. Я заплющив очі, схрестив ноги на перильцях тепер уже її балкона і потягся через провалля двадцяти двох поверхів до свого. Як я ухопився за свій балкон, як переніс на нього обважніле від страху тіло, не пам'ятав ніколи, не пам'ятаю і нині. Мовби сам добрий янгол переніс мене. Відтоді, до речі, я і повірив у себе як письменника: отже, якась сила берегла моє життя, аби я таки сотворив свої "нетлінки"... Але любов моя до циганкуватої москвички якось непомітно проминула, ніби випарилася. Нервове потрясіння, страх перед готельною височінню мене вилікували. Я повернувся до своєї делегації, яка зосереджено, з московською діловитістю перепивалася. Усе ще тремтячими руками я налив із півсклянки коньяку Московського коньячного заводу і перехилив у себе. Делегація дружно і схвально зааплодувала мені, непитущому, про мою принципову тверезість теж усі знали. Я повторив спробу звичного єднання радянських людей у зарубіжжі, трохи не захлинувся коньяком, але знову, хай і через силу, — допив до дна. Під нові бурхливі оплески мас. З того вечора у Гавані пам'ятаю ще одне: мій сусіда по кімнаті, парторг цеху коньячного заводу, вкладає мене у ліжко, а потім кладе на лоба мені рушника, намоченого у холодній воді. І пам'ятаю благодушно-тріумфуюче визнання його:

— Нарешті, Володимире, ти стаєш человеком...

СЕКС ЛІКАРНЯНИЙ

Сексу у радянському суспільстві не було, це правда, але ж діти — народжувалися, отже, щось таки — було. Особливо коли тобі — дев'ятнадцять літ. Це тепер: підемо до дівчат — якщо вітру не буде... А тоді — жодні атмосферні фронти не впливали на духовну, і не тільки, потенцію. Шкода лише, що у часи нашої молодості дівчата були менш зговорчиві... А може , і добре це, є що згадать. Бо головне у любові (слова с е к с ми тоді майже не вживали) — штурм вершин. Можливо, тому, що ми тоді ще не були такі підковані у техніці любові, як нинішня молодь. Чесно кажучи, я мріяв дожити до сексуальної революції і не боявся робити з цього приводу напівофіційні заяви, навіть у перерві партійних зборів. Моя мрія здійснилася, але, на жаль, у моєму віці найсексуальніша революція не видається такою вже принадною. А може, тому, що багато вітряних днів на року випадає нині...

(Продовження на наступній сторінці)