Це, щоправда, стосується не лише крокусів, а й ряду інших представників родини півникових.
Півники флорентійські, приміром, культивуються не тільки як красива рослина, а й заради духмяних кореневищ, що мають запах фіалки (так званий фіалковий корінь). Цей корінь використовується в медицині. Що ж до наших ірисів, то їхнє коріння годиться для дубління і дає жовту фарбу, а насіння можна використовувати як сурогат кави, а також для згодовування птахам...
Найбільша загроза зникнення нависла зараз над вузькоендемічними видами шафранів. До Природоохоронної книги України потрапили крокус (шафран) банатський, крокус (шафран) гарний, крокус (шафран) Гейфеля, крокус (шафран) сітчастий, крокус (шафран) вузький. Вони занесені й до "Червоної книги СРСР".
Де ще можна зустріти ці види? Яких заходів треба вжити, щоб не зникнули вони остаточно з лиця Землі?
Крокус (шафран) банатський.
Рідкісний вид. Декоративна рослина, цвіте восени. Зростає на південних сухих схилах, в дубових і дубово-грабових лісах тільки в передгір'ї Карпат (Закарпатська область). В УРСР проходить крайня східна межа ареалу. Крокус (шафран) гарний. Зникаюча пізньоосіння декоративна рослина з дуже красивими великими ліловими квітами. Спорадично зустрічається на яйлах Гірського та Південного Криму.
Крокус (шафран) Гейфеля.
Зникаюча декоративна ранньовесняна рослина. Забарвлення квіток — фіолетово-бузкове, зрідка — біле. На кінцях майже прозорих пелюсток — темні плями. Всередині добре виділяються оранжеві пиляки. Росте він на вологих високогірних луках (полонинах), луках лісового поясу і на рівнині. Ще порівняно часто зустрічається в Карпатах і зрідка на Поділлі (Тернопільська, Хмельницька і частково Вінницька області). У нашій республіці проходить крайня східна межа ареалу.
Крокус (шафран) сітчастий.
Рідкісна декоративна ранньовесняна рослина. Квітки у нього блідо-фіолетові, зовнішні листочки мають фіолетові смужки. В. І. Чопик (у 1970 році) і Б. В. Заверуха (у 1974 році) вказували, що крокус зустрічається в Степу, Криму і зрідка на півдні Лісостепу, де зростає в цілинних степах, на горбах і відкритих сухих трав'янистих місцях. В УРСР проходить крайня північна межа ареалу.
Крокус (шафран) вузький.
Зникаюча ранньовесняна декоративна рослина. Квітка у неї жовта або яскраво-оранжева. Зустрічається тільки в Криму в ялівцевих лісах, заростях чагарників, сухих схилах Гірського Криму й на Південному березі.
Окремі види згаданих шафранів здавна введені в культуру. Так крокус сузький культивується ще з 1587 року, а крокус сітчастий — з 1804 року. Всі інші види крокусу також придатні для розведення в культурі. Для подальшого збереження цих зникаючих рослин необхідно припинити масове зривання й викопування рослин, а також виявляти їх місцезростання, створювати заказники в найбільш репрезентативних (де їх найбільше) місцях зростання, контролювати стан популяцій. А для врятування крокусу (шафрану) Гейфеля, як вважають вчені, потрібно створити заказники на крайній межі ареалу на Поділлі.
ПОРЯДОК ЗУЛИНЦЕЦВІТІ
РОДИНА ЗОЗУЛИНЦЕВІ, ОРХІДНІ
Спочатку взагалі про квіти. їм здавна поклонялися. Ще в другому тисячолітті до нашої ери на Близькому Сході троянда зображалась на фресках, була символом нещасливого кохання у древніх персів, її оспівували у Греції й Римі, де без троянд не обходилося жодне свято.
У Римі дійшли до того, що під плантації троянд стали забирати землі, раніше зайняті під зернові культури. Це тоді поет Марціал склав епіграму: "Єгиптяни, пришліть нам хліба взамін наших троянд". У середні віки трояндою захоплюються у східних країнах. Сааді присвячує їй свою книжку "Гулістан", що в перекладі означає "Трояндовий сад". Пізніше троянда знову завойовує серця європейців. Французи Гільом де Лорріс та Жан де Мен створили "Роман про Троянду", на честь цариці квітів влаштовували свята, а було й таке, що трояндами прикрашали щити воїнів. Згадаймо хоча б війну Червоної і Білої троянд, яка тривала тридцять літ і принесла багато горя англійському народу. Триста років тому в штаті Пенсільванія, що в Північній Америці, церковні братства вносили щороку символічну арендну плату за землю — троянду.
У XVIII ст. квітникарі розгадали секрет виведення нових сортів троянд, вони стали ще красивішими і пахучішими. Важко було знайти цивілізовану країну, де б не розводили троянд. Й понині не втрачається інтерес до цієї прекрасної квітки, що символізує любов і щастя... ...У ХНІ столітті хрестоносці принесли з Тунісу до Франції яскраво-червону пахучу квітку — гвоздику. Вона, мовляв, допомогла їм побороти у поході чуму! Рослина одразу ж сподобалася французам, і вони почали вирощувати її не лише в оранжереях, айв садах. Через три століття гвоздика потрапила в Англію, де її також зустріли із захопленням. Імениті дами прикрашали червоною квіткою свої наряди, і англійські квітникарі на початку XVIII століття вивели біля п'ятдесяти різновидів гвоздики, серед яких особливої слави зажили махрові сорти.
"Це мистецтво,— писав Шекспір в "Зимовій казці",— створено самою природою. Дикий пеньок поліпшуємо щепленням, а від нижньої рослини завдяки вищій бруньці одержуємо квітку й плід... Це буде, звичайно, плід мистецтва — але мистецтва, яке ми вміємо назвати самою природою..." Шекспір дуже любив гвоздики, особливо махрові. Тому, мабуть, один із цих сортів гвоздик і названо іменем великого драматурга.
Якщо в середні віки гвоздика була квіткою палкого кохання, то пізніше вона стала символом боротьби: яскраво-червоні пелюстки нагадували пролетарям краплі крові, пролиті на барикадах. З гвоздиками в петлицях йшли на демонстрації робітники багатьох країн. І сьогодні гвоздика — символ революції, улюблена квітка трудящих.
Є такий термін — "туліпоманія". Означає він захоплення тюльпанами. Інакше й не назвеш той шал пристрастей, що вирував колись у Голландії довкола тюльпанів. Ну хіба не дивацтво — заплатити за цибулину, навіть рідкісного сорту, двадцять чотири мірки пшениці, сорок вісім мірок жита, чотири жирних бички, шість свиней, двадцять овець, дві бочки вина, чотири бочки пива, дві бочки масла, чотири пуди сиру, в'язку плаття і срібний кубок? Тюльпанами захоплювалися всі — од вельможі до бідняка, останньому, правда, нічого було й мріяти про цю квітку. Спекуляція тюльпанами набула надзвичайних розмірів, стала справжнім національним лихом. І тоді Генеральні Штати Голландії прийняли у 1637 році закон, що забороняв спекуляцію квітами. Комерційна облуда спала, та симпатія голландців до чудової квітки залишилася й понині. Голландія постачає тюльпани (і не тільки тюльпани!) у багато країн світу.
Або хризантеми. Дітьми осені називають ці ніжні квіти. З'явилися вони в Європі у культурі не так вже й давно: в 1676 році привезли до Франції дику хризантему, квітка якої була не більша, ніж у ромашки, а вже в 1789 році квітникарі взялися за її розведення. Невдовзі з'явилися різні сорти хризантеми — білі, рожеві, жовті...
Та найбільшої слави зажила хризантема в Японії. Тут вона стала символом нації, знаком державної печатки, герба і вищої нагороди — "Орденом Хризантеми". В Японії ви побачите хризантеми скрізь — і в садах, і на одязі, і на грошових знаках, і на марках, а одне з найсмачніших національних блюд — салат з пелюсток хризантем.
Тепер у світі нараховується близько тисячі сортів хризантем. Пальма першості належить сортам з пір'євидними, махровими і променистими пелюстками.
Хоч ці квіти не пахнуть, та їхня краса нікого не залишає байдужим.
початку XX століття квітникарі не розгадали секрет пророщування насіння цих квітів, після чого їх стали масово розводити в оранжереях.
Орхідейна лихоманка поступово спала. Зараз, коли розроблені ефективні методи вирощування орхідей з насіння, хижацьке їх винищення в природних місцях зростання значно зменшилося.
Так чим же вражає квітка орхідеї? Спершу про саму рослину, бо вона також неабияка.
Орхідеї — багаторічні трав'янисті рослини, що поділяються на дві групи: епіфітні та наземні. Епіфітні живуть на деревах, але не належать до паразитів, бо використовують рослину-господаря лише з однією метою — як опору. Звідки тоді беруть вони поживні речовини? Річ у тім, що в тріщинках кори та в різних заглибинах тропічних дерев нагромаджується чимало пилу, перегною, і таким чином утворюється грунт, на якому благодатно розвиваються орхідеї. А щоб їх не знесло з дерева ані вітром, ані зливою, орхідеї міцно закріплюються на ньому добре розвинутим корінням, здатним до того ж запасати вологу. У деяких ліан-орхідей кореневища та стебла — своєрідні резервуари, де зберігаються значні запаси води і поживних речовин на "чорний день". Листя у багатьох орхідей велике — більше півметра завдовжки. Воно гладеньке, блискуче, добре відбиває палюче сонячне проміння, вода під час шалених тропічних злив швидко стікає з нього на землю. У деяких вічнозелених орхідей темно-зелене листя помережене тонким плетивом жилок різного кольору: від рожевого до золотисто-жовтого. На дереві листя тримається близько восьми років. І хоч в таких орхідей квіти дрібні, однак чимало квітникарів розводять їх у теплицях задля красивого листя. Наземні орхідеї, на відміну від епіфітних, повітряного коріння не мають, стовщені стовбури їм ні до чого: поживні речовини вони відкладають у кореневища та кореневі бульбочки — в землі схованка надійніша! Бульбочок, як правило, дві. Одна стара, зморщена — з неї виросло стебло з листям і квітами; друга — молода, гладенька, вона наповнюється
(Продовження на наступній сторінці)