— Дуже просто. Місце битви Богдана Хмельницького під Батогом. Батіг — назва поселення. Нині його перейменували на село Веселе.
— Ага-а! От спасибі. А не скажете, хто в нашому будинку зоотехнік?
— Офіціант.
— Хто?
— Наш офіціант із ресторану "Млин".
— Ага! Так він зоотехнік… Цікаво. Побіжу до нього.
Через хвилину-другу.
— Пробачте. Питання з історії: домашні птиці, що врятували Рим.
— Гуси.
— Невже? Точно… Лягає… Цікаво, чи немає у нас у будинку перукаря?!
— У двадцять першій квартирі. Колишній агроном.
— Невже? От порадували!
Сусіда мчить на п'ятий поверх. Вихідний почався. Ви поспішаєте у ванну. Почистити зуби. Раптом стук у двері.
— Пробачте… Питання по вашій лінії… Назва кладовища, на якому поховано українського композитора Степового.
— Байкове, — гукаєте ви.
— От спасибі. Ну, ви — як я. А той зоотехнік ні в зуб ногою. Питаю його: свійська тварина. Самець. Чотири літери. Не знає.
— Кнур, — підказує син.
— Ти диви. Точно. Вгадав. Ну й синок. Цікаво, чи немає у нашому будинку літератора?
— Є. Колишній аптекар. Тепер вірші пише.
— Правда? Ну, ви мене вбили. Я побіг.
Ви сіли до столу. Дружина подала сніданок.
— Пробачте… Ви нікуди не поспішаєте?
— Ні, а що?
— От чудесно. Значить, попрацюємо разом. Аптекар не відчинив. Порося. Цікаво, чи є в нашому будинку артист? Тут питаннячко… Назва з трьох літер. Точніше — прізвище… Видатний український актор… Невже був такий? Із трьох літер?
— Юра, — кажу я.
— Та ні. Тут прізвище, який вам Юра.
— Юра, — повторюю. — Гнат Юра.
— Правда? Точно, збігається. От здорово. Юра! Ну й прізвище! Ніколи б не подумав.
— Є ще коротше!
— Не може бути? Яке!
— Ле.
— А це хто такий?
— Письменник Іван Ле. Автор "Роману Міжгір'я".
— Сам написав? Цікаво. Давайте запишу. Може, згодиться. Корабельний кухар. На "ки" починається і "ки" кінчається?
— Кок!
— Ну, точно.
— Місто, де навчався Ломоносов? Чотири літери.
— Київ.
— Як? У Києві — Ломоносов? Точно… На "ки" починається, на "ви" кінчається. Ти диви! Хто у нас педагог?
— Продавець газводи.
— Із другого парадного?
— Еге ж.
— Ну, спасибі. Я побіг. Ви ж нікуди не виходьте. В мене ще є журнальчик.
Я взявся за склянку. З холодним чаєм.
— Пробачте. Педагога нема. Може, ви скажете, як звали батька Віри Павлівни з роману Чернишевського "Что делать?"?
— Павло.
— У мене новий кросворд із "Огонька". Тут по-російськи.
— Павел.
— Ну й пам'ять у вас! Точно, перша "пи", остання "ли". Побіг до зоотехніка. Смачного вам…
— Жінко, підігрій чай, будь ласка…
Коли:
— Пробачте, але зоотехнік — свиня. Не відчинив. Хоч я чув, як він ходить по кімнаті й чавкає. Ну й люди тепер пішли. В мене двері не зачиняються, а тут людину не пустити на поріг, не допомогти. Питаннячко — раз плюнути: домашнєє животноє.
— Корова.
— Точно. Ну, спасибі. Виручили. А я вже розхвилювався. Вік не забуду. Ви найпрекрасніша людина. Смачного вам. Я побіг. Скажіть, у нашому під'їзді ботаніка нема?
— Сусід над вами.
— Невже? Він же пиво продає коло стадіону?
— Кінчав сільськогосподарську академію.
— З вищою освітою, значить. Недарма у вихідні дні при краватці ходить. Я побіг…
Коли дзвінок.
— Це знову я. Свійська тварина?
— Осел.
— Ну, спасибі. Ні, не підходить.
— Ішак, баран, — вигукуєте ви, поспішно натягаючи штани.
— Ну, спасибі. Ні, не те. На "си" починається, на "я" кінчається?
— Свинья.
— Пробачте, в мене вже український кросворд. Із журналу "Знання та праця".
— Значить, свиня.
— Точно. Ну, спасибі, як я одразу не здогадався!
— Найзручніший вид міського транспорту! На "ти" починається, на "і" кінчається. П'ять літер…
Нарешті сусіда мене доконав. Цього я й досі розгадати не можу. Весь дім на ноги підняли від зоотехніка до офіціанта. Але, хоч убийте, — ніхто не знає. Кліточки в сусіда так і не заповнені. Це був перший кросворд, якого сусіда не розв'язав. Я йому співчуваю.
P.S. Сьогодні випадково дізнався: найзручніший вид міського транспорту, виявляється, таксі. І як я зразу не здогадався. Ох і зрадіє сусід!
ЯК СТАТИ РАБОМ
Той, хто прочитає оцей заголовок, напевне, скаже: "А кому це потрібно? Та й чи існують у наш час раби?" Виявляється, існують. Більша половина людства, переконаний, — сучасні раби.
Сучасний раб від колишнього (минулого) відрізняється тим, що він стає рабом (на відміну од фараонівського раба) добровільно. Причому робить це з радістю, за власним бажанням, виявляючи максимум зусиль та енергії. Сучасний раб використовує весь свій досвід, свої знайомства (протекції) й ніколи не заспокоюється, яким би не було його самозакабалення. Ще енергійніше він тягтиме в полон рабства свою дружину (якщо вона не втягне в цю справу його, як це сталося з Півнєвим, та про це нижче), дітей, знайомих і себе.
Якщо перші раби ще рятувались якимось чином: корабель зіткнувся з айсбергом — раби висадились на острів, заснували плем'я бао-бао чи чао-чао й почали множитися, якщо, безперечно, з ними висадилась на острів хоч одна жінка; пірати відбили галеру в рабовласників — раби стали піратами, вільними, як Летючий Голландець; патрицій, змилостивившись, дав волю рабу, як найкращому гладіатору. Той утік, організував таких, як сам, і став Спартаком.
Колишній раб був оточений, наче німбом, ореолом романтики, життя його вщерть було переповнене пригодами, екзотикою й усілякими несподіванками. Сучасний раб цього не хоче. Коли б йому запропонували волю, він образився б.
— А я що, гірший за вас? Чому я не можу жити так, як ви?!
Рабство він називає життям, і якщо готовий себе принести в жертву, то лише в ім'я рабства. Так модно.
Отакий сучасний раб. Сучасний раб класифікується й поділяється на такі групи: раб побуту (переважно колекціонує килими); раб звички (алкаші, затяті курці); раб пристрасті (запеклі футбольні уболівальники, картярі тощо); раб домашній, приручений (у жінки під каблуком чи коло спідниці); раб моди (носить сомбреро й штани із защіпками); раб-низькопоклонник (вештається попід готелем "Інтурист" та "Дніпро"); нарешті, раб мимоволі.
На останній групі ми й зупинимось. Вона найхарактерніша, найтиповіша. Зрештою, раби всіх інших груп починали саме з оцієї групи.
Так от: як стати рабом? Перш за все, потрібні гроші. Тільки гроші можуть зробити вас рабом. Наведу приклад. Зі свого життя.
У мого сусіда Півнєва завелися гроші. Він негайно десь (де саме, мені важко сказати) купив холодильник "Дніпро-2".
— Ти бач, — сказала того ж дня мені жінка, — в Півнєва є холодильник, а в тебе "авоська" на вікні висить.
Я зняв з ощадкнижки гроші й придбав холодильник "Дніпро-3".
— Сьогодні Півнєв дістав собі польську кухню, — якось проінформувала мене дружина. — Нам треба купити румунську. Румунська краща за польську.
Дістав. Теж не скажу, де і як.
— У Півнєвих уже є угорський гарнітур.
— Купимо собі німецький.
— Була тільки-що в Півнєвих. Які в них килими! Ти б тільки глянув. Упадеш! Очі вбирають. По 187 карбованців за штуку. Сама ціну бачила.
— Візьмем за 213, — запалився я. — Ярлики збережеш і ти.
— Ти бачив, — якось по обіді заговорила жінка, — в їхнього Зігфріда — цього йолопа — транзистор "ВЕФ-10".
— Я знаю, в кого дістати "ВЕФ-12".
— Чуєш, що діється за стіною? Крутять платівки. Придбали радіолу "Естонія-М-3".
— Я завтра виканючу "М-4".
— Півнєви купили "Електрон-1". Ну й телевізор! Назва написана золотими літерами.
— Купимо "Електрон-2".
— Але чому ми завжди тягнемось у них у хвості? Чому ти не візьмеш ініціативу в свої руки? Ти ж Орел, а не обскубаний Півнєв.
Орел — це моє прізвище. Півнєв — сусіда.
Ви берете ініціативу в свої руки. Але щиро раджу не робити цього — програєте. Не дурний сказав: послухай жінку й зроби навпаки. Проілюструю. Ви купуєте "Запорожця", Півнєв — "Москвича". Розфарбовуєте стіни квартири кипарисами. Півнєв — малює робінзонів. Ви весь час у програші.
— Послухав тебе, взяв ініціативу в свої руки, і що ж це виходить? — сердитесь ви. — Я купив чернігівське піаніно, а Півнєв — крижопільське. Нема дурних, хай перший купує Півнєв.
Деякий час вичікуєте. А час — гроші й мудрість.
(Продовження на наступній сторінці)