«Книга веселих порад» Олег Чорногуз — страница 14

Читати онлайн твір Олега Чорногуза «Книга веселих порад»

A

    — Дуже просто. Місце битви Богдана Хмельницького під Батогом. Батіг — назва поселення. Нині його перейменували на село Веселе.

    — Ага-а! От спасибі. А не скажете, хто в нашому будинку зоотехнік?

    — Офіціант.

    — Хто?

    — Наш офіціант із ресторану "Млин".

    — Ага! Так він зоотехнік… Цікаво. Побіжу до нього.

    Через хвилину-другу.

    — Пробачте. Питання з історії: домашні птиці, що врятували Рим.

    — Гуси.

    — Невже? Точно… Лягає… Цікаво, чи немає у нас у будинку перукаря?!

    — У двадцять першій квартирі. Колишній агроном.

    — Невже? От порадували!

    Сусіда мчить на п'ятий поверх. Вихідний почався. Ви поспішаєте у ванну. Почистити зуби. Раптом стук у двері.

    — Пробачте… Питання по вашій лінії… Назва кладовища, на якому поховано українського композитора Степового.

    — Байкове, — гукаєте ви.

    — От спасибі. Ну, ви — як я. А той зоотехнік ні в зуб ногою. Питаю його: свійська тварина. Самець. Чотири літери. Не знає.

    — Кнур, — підказує син.

    — Ти диви. Точно. Вгадав. Ну й синок. Цікаво, чи немає у нашому будинку літератора?

    — Є. Колишній аптекар. Тепер вірші пише.

    — Правда? Ну, ви мене вбили. Я побіг.

    Ви сіли до столу. Дружина подала сніданок.

    — Пробачте… Ви нікуди не поспішаєте?

    — Ні, а що?

    — От чудесно. Значить, попрацюємо разом. Аптекар не відчинив. Порося. Цікаво, чи є в нашому будинку артист? Тут питаннячко… Назва з трьох літер. Точніше — прізвище… Видатний український актор… Невже був такий? Із трьох літер?

    — Юра, — кажу я.

    — Та ні. Тут прізвище, який вам Юра.

    — Юра, — повторюю. — Гнат Юра.

    — Правда? Точно, збігається. От здорово. Юра! Ну й прізвище! Ніколи б не подумав.

    — Є ще коротше!

    — Не може бути? Яке!

    — Ле.

    — А це хто такий?

    — Письменник Іван Ле. Автор "Роману Міжгір'я".

    — Сам написав? Цікаво. Давайте запишу. Може, згодиться. Корабельний кухар. На "ки" починається і "ки" кінчається?

    — Кок!

    — Ну, точно.

    — Місто, де навчався Ломоносов? Чотири літери.

    — Київ.

    — Як? У Києві — Ломоносов? Точно… На "ки" починається, на "ви" кінчається. Ти диви! Хто у нас педагог?

    — Продавець газводи.

    — Із другого парадного?

    — Еге ж.

    — Ну, спасибі. Я побіг. Ви ж нікуди не виходьте. В мене ще є журнальчик.

    Я взявся за склянку. З холодним чаєм.

    — Пробачте. Педагога нема. Може, ви скажете, як звали батька Віри Павлівни з роману Чернишевського "Что делать?"?

    — Павло.

    — У мене новий кросворд із "Огонька". Тут по-російськи.

    — Павел.

    — Ну й пам'ять у вас! Точно, перша "пи", остання "ли". Побіг до зоотехніка. Смачного вам…

    — Жінко, підігрій чай, будь ласка…

    Коли:

    — Пробачте, але зоотехнік — свиня. Не відчинив. Хоч я чув, як він ходить по кімнаті й чавкає. Ну й люди тепер пішли. В мене двері не зачиняються, а тут людину не пустити на поріг, не допомогти. Питаннячко — раз плюнути: домашнєє животноє.

    — Корова.

    — Точно. Ну, спасибі. Виручили. А я вже розхвилювався. Вік не забуду. Ви найпрекрасніша людина. Смачного вам. Я побіг. Скажіть, у нашому під'їзді ботаніка нема?

    — Сусід над вами.

    — Невже? Він же пиво продає коло стадіону?

    — Кінчав сільськогосподарську академію.

    — З вищою освітою, значить. Недарма у вихідні дні при краватці ходить. Я побіг…

    Коли дзвінок.

    — Це знову я. Свійська тварина?

    — Осел.

    — Ну, спасибі. Ні, не підходить.

    — Ішак, баран, — вигукуєте ви, поспішно натягаючи штани.

    — Ну, спасибі. Ні, не те. На "си" починається, на "я" кінчається?

    — Свинья.

    — Пробачте, в мене вже український кросворд. Із журналу "Знання та праця".

    — Значить, свиня.

    — Точно. Ну, спасибі, як я одразу не здогадався!

    — Найзручніший вид міського транспорту! На "ти" починається, на "і" кінчається. П'ять літер…

    Нарешті сусіда мене доконав. Цього я й досі розгадати не можу. Весь дім на ноги підняли від зоотехніка до офіціанта. Але, хоч убийте, — ніхто не знає. Кліточки в сусіда так і не заповнені. Це був перший кросворд, якого сусіда не розв'язав. Я йому співчуваю.

    P.S. Сьогодні випадково дізнався: найзручніший вид міського транспорту, виявляється, таксі. І як я зразу не здогадався. Ох і зрадіє сусід!

    ЯК СТАТИ РАБОМ

    Той, хто прочитає оцей заголовок, напевне, скаже: "А кому це потрібно? Та й чи існують у наш час раби?" Виявляється, існують. Більша половина людства, переконаний, — сучасні раби.

    Сучасний раб від колишнього (минулого) відрізняється тим, що він стає рабом (на відміну од фараонівського раба) добровільно. Причому робить це з радістю, за власним бажанням, виявляючи максимум зусиль та енергії. Сучасний раб використовує весь свій досвід, свої знайомства (протекції) й ніколи не заспокоюється, яким би не було його самозакабалення. Ще енергійніше він тягтиме в полон рабства свою дружину (якщо вона не втягне в цю справу його, як це сталося з Півнєвим, та про це нижче), дітей, знайомих і себе.

    Якщо перші раби ще рятувались якимось чином: корабель зіткнувся з айсбергом — раби висадились на острів, заснували плем'я бао-бао чи чао-чао й почали множитися, якщо, безперечно, з ними висадилась на острів хоч одна жінка; пірати відбили галеру в рабовласників — раби стали піратами, вільними, як Летючий Голландець; патрицій, змилостивившись, дав волю рабу, як найкращому гладіатору. Той утік, організував таких, як сам, і став Спартаком.

    Колишній раб був оточений, наче німбом, ореолом романтики, життя його вщерть було переповнене пригодами, екзотикою й усілякими несподіванками. Сучасний раб цього не хоче. Коли б йому запропонували волю, він образився б.

    — А я що, гірший за вас? Чому я не можу жити так, як ви?!

    Рабство він називає життям, і якщо готовий себе принести в жертву, то лише в ім'я рабства. Так модно.

    Отакий сучасний раб. Сучасний раб класифікується й поділяється на такі групи: раб побуту (переважно колекціонує килими); раб звички (алкаші, затяті курці); раб пристрасті (запеклі футбольні уболівальники, картярі тощо); раб домашній, приручений (у жінки під каблуком чи коло спідниці); раб моди (носить сомбреро й штани із защіпками); раб-низькопоклонник (вештається попід готелем "Інтурист" та "Дніпро"); нарешті, раб мимоволі.

    На останній групі ми й зупинимось. Вона найхарактерніша, найтиповіша. Зрештою, раби всіх інших груп починали саме з оцієї групи.

    Так от: як стати рабом? Перш за все, потрібні гроші. Тільки гроші можуть зробити вас рабом. Наведу приклад. Зі свого життя.

    У мого сусіда Півнєва завелися гроші. Він негайно десь (де саме, мені важко сказати) купив холодильник "Дніпро-2".

    — Ти бач, — сказала того ж дня мені жінка, — в Півнєва є холодильник, а в тебе "авоська" на вікні висить.

    Я зняв з ощадкнижки гроші й придбав холодильник "Дніпро-3".

    — Сьогодні Півнєв дістав собі польську кухню, — якось проінформувала мене дружина. — Нам треба купити румунську. Румунська краща за польську.

    Дістав. Теж не скажу, де і як.

    — У Півнєвих уже є угорський гарнітур.

    — Купимо собі німецький.

    — Була тільки-що в Півнєвих. Які в них килими! Ти б тільки глянув. Упадеш! Очі вбирають. По 187 карбованців за штуку. Сама ціну бачила.

    — Візьмем за 213, — запалився я. — Ярлики збережеш і ти.

    — Ти бачив, — якось по обіді заговорила жінка, — в їхнього Зігфріда — цього йолопа — транзистор "ВЕФ-10".

    — Я знаю, в кого дістати "ВЕФ-12".

    — Чуєш, що діється за стіною? Крутять платівки. Придбали радіолу "Естонія-М-3".

    — Я завтра виканючу "М-4".

    — Півнєви купили "Електрон-1". Ну й телевізор! Назва написана золотими літерами.

    — Купимо "Електрон-2".

    — Але чому ми завжди тягнемось у них у хвості? Чому ти не візьмеш ініціативу в свої руки? Ти ж Орел, а не обскубаний Півнєв.

    Орел — це моє прізвище. Півнєв — сусіда.

    Ви берете ініціативу в свої руки. Але щиро раджу не робити цього — програєте. Не дурний сказав: послухай жінку й зроби навпаки. Проілюструю. Ви купуєте "Запорожця", Півнєв — "Москвича". Розфарбовуєте стіни квартири кипарисами. Півнєв — малює робінзонів. Ви весь час у програші.

    — Послухав тебе, взяв ініціативу в свої руки, і що ж це виходить? — сердитесь ви. — Я купив чернігівське піаніно, а Півнєв — крижопільське. Нема дурних, хай перший купує Півнєв.

    Деякий час вичікуєте. А час — гроші й мудрість.

    (Продовження на наступній сторінці)