«Претенденти на папаху» Олег Чорногуз

Читати онлайн сатиричний роман Олега Чорногуза «Претенденти на папаху»

A- A+ A A1 A2 A3

РОЗДІЛ І,

в якому розповідається про знаменитий собор Паризької богоматері, Париж і славний Київ, надзвичайну подорож Стратона Стратоновича, про Генріха IV, мера, першого його заступника, прихильників та послідовників

Ковбик повернувся з Парижа. Тепер Стратон Стратонович дивився на рідний "Фіндіпош"[1] і його знамените гасло — "ДАМО КОЖНОМУ ГРОМАДЯНИНУ ПО ШАПЦІ!" — поглядом стопроцентного європейця!

Підлеглі, як і годиться, зустріли свого керівника з розкритими обіймами і нерозкоркованими пляшками. Ковбик поважно підійшов до столу, сервірованого за останнім словом довідника "В приймаках і вдома", скептично глянув на кілька бутербродів з ікрою та самотню пляшку коньяку і, багатозначно крекнувши, сів. Його погляд, поза, очевидно, вироблена під час прийомів у Парижі чи Шербурі,— все говорило про те, що ми, мовляв, по Європах і не таке їли. Тому незадоволено скривився і, як завжди, осудливо промовив:

— Не могли хоча б пару пляшок шампіньйози узяти! До ось цих, — кивнув він самим лише підборіддям, показуючи на опеньки, — ось цих шампіньйонів!

Фіндіпошівці одразу відчули, що їхній директор збагатився не тільки на імпортні черевики й високу шапку, а й на два слова, що їх він привіз аж у Кобилятин-Турбінний з далекого Парижа.

Стратон Стратонович уперше за своє керівне життя почергово подавав (перед тим, звичайно, по-хазяйськи вмостившись за столом) свою руку, але робив це так, ніби вручав кожному по маленькому французькому сувенірові. Потискуючи у відповідь правицю Стратона Стратоновича, рядові фіндіпошівці на мить відчули себе запанібрата з керівником, а Ховрашкевич відчув, що в нього на долоні навіть сувенір. Його, щоправда, там ще не було, але з потиску руки він уже знав, що буде.

— Ну, що тут нового? Шкури невбитого ведмедя ще не розподілили? — Стратон Стратонович напівобернувся у своєму службовому кріслі з подвійним, як і його совість, дерматиновим дном і добряче потертою подушечкою. Тоді перевів погляд на Хлівнюка та Понюхна і, водночас дивлячись одним оком на одного, а другим на другого, довго мовчав, розмірковуючи: "Понюхно має усі зовнішні дані, щоб очолювати "Фіндіпош", Хлівнюк — навпаки: не має ні зовнішніх, ні внутрішніх даних, хоч вірить, що очолити "Фіндіпош" може".

Хлівнюк у відповідь тільки знизав плечима, а Понюхно несміливо запитав:

— А що ви там, у Парижі, Стратоне Стратоновичу, бачив? Що ви чув?

— Ну що в Парижі…— мовив Ковбик, смачно затягуючись цигаркою. — Я вам так скажу: коли б у Києві стільки забігайлівок, як у Парижі, то Київ був би першим містом у світі.

Усі без винятку посміхнулися. Один лише Ховрашкевич, схрестивши руки на грудях і не випускаючи з рота цигарки на довгому мундштуку (з мундштука він курив на знак солідарності з директором "Фіндіпошу"), глибокодумно нахмуривши чоло, неквапливо крокував по кабінету, вдаючи, що він напередодні нового наукового винаходу. Якого саме — він ще не знав, зате знав, що присвятить цей винахід приїздові Ковбика із паризької конференції соціологів.

— Над чим ви так глибоко замислились, син Ламарті і Монтеск'є? — витягши мундштука з рота, запитав, не приховуючи іронічної посмішки, Ковбик.

— То ви там собі говоріть, а я тут сам собі трохи помислю, — поважно відповів Михайло Танасович Ховрашкевич.

— Мда! Йолі-палі! — мовив своє улюблене Панчішка, Стратон Стратонович зиркнув одним оком на Панчішку і кинув:

— А ви, Масік, усе сидите на досягнутому: ні вшир, ні вглиб. Нема, щоб ото вийти в коридор, як Михайло Танасович, походити, помислити. І вам пора розширятися, — натякнув він, маючи на увазі звичку Панчішки усі слова подавати у скороченому вигляді.

Панчішка не відповів, ніби заощаджуючи слова для слушного моменту, але фарби у нього в організмі виявилося більше, ніж слів, і він порожевів так, що навіть білосніжні серветки, що стояли у фужері біля Стратона Стратоновича, набрали кольору рожевого французького торшера, під яким Ковбик спав у готелі "Континенталь".

— Оце дивлюсь на вас, Масік, — продовжував Стратон Стратонович, — згадую Париж і думаю. Подарувати б ваш портрет паризькій фірмі дитячого харчування. Чудову рекламу мали б французи. А якщо ще написати: "Дітки! Якщо хочете бути такими, як ось цей дядя, завжди їжте кашку і пийте соки тільки нашої фірми"… Ну, ну… Онук Шопена і Огінського… Тут вам "Фіндіпош", а не музична школа для обдарованих. Ви вже зовсім порожевіли, — Ковбик нагнувся і десь з-під столу витяг пузату, схожу на власника, зелену пляшку з фірмовою емблемою біля шийки, що скидалася на вкорочений стовбур з обрізаним збоку сучком. — Ось візьміть, Масік, і випустіть спочатку з неї дух, а тоді вже можете переходити на водяру, — закінчив Ковбик промову своїм улюбленим словом, якого не загубив навіть за тиждень у Парижі і за півтижня у Шербурі.

— Камус, — прочитав уголос Кнюх.

— Кам'я, — уточнив Понюхно.

— Не кам'я, а камьюс, — кинув своє слівце Хлівнюк. — Це знаменитий французький коньяк "Камьюс".

— Не камьюс, а кам'ю, — вибухнув Ковбик, який фальші, як взагалі усього штучного, не любив. — Мужва з верхньою освітою. Від села не втекло, а до міста не добігло.

— Кентаври, — уставив своє слівце Клавдій Миколайович Хлівнюк, фіндіпошівський знавець слів іншомовного походження. — Кентаври.

— Кентаври, кентаври! — повторив механічно Ковбик і зосередив усю свою увагу на пляшці.— Розливайте, Масік. Чого оце ви півгодини від задоволення долоні натираєте? Так, чого доброго, ще запахне смаленим…

— А цікаво, Стратоне Стратоновичу, що вам у Парижі найбільше сподобалося? — подав і свій писклявий голос, осмілівши після першої чарки на голодний шлунок, молодий спеціаліст Октавіан Мамуня.

Ковбик заходився критично й безцеремонно вивчати Мамуню, начебто бачив уперше. Дивні асоціації проходили в голові Стратона Стратоновича. Йому ввижалося, що Мамуня довгий час не міг з'явитися на світ тільки тому, що в основі у нього були закладені великі вуха й широкі плечі. Але природа-матінка розпорядилась по-своєму, думалося Ковбику: своєчасно пообрізала Мамуні вуха й приліпила їх до голови так близько, що коли не придивлятися, то важко й помітити їх. Вони ховалися за чубом і десь трохи позаду, ніби виглядали з-за голови. Голова у Мамуні теж була маленька, схожа на торпеду далекого польоту. І взагалі весь Октавіан скидався чомусь на реактивний літак, який проходив стратосферу з швидкістю світла. І загострена голівка, і приліплені до неї маленькі вушка з широкою основою, гострий, як, до речі, і в Понюхна, носик, гострі, як у трикутника, плечі. Він навіть носив шапку-пиріг. Все це свідчило про те, що Мамуня, маленький Мамуня, складений із загострених на вершечку частин двадцять п'ять років тому, прорвався у цей світ, як і у "Фіндіпош", по знайомству.

Ковбику здалося, а може, просто йому про це хтось говорив, що Мамуня народився передчасно. Саме тоді, коли його ніяк не можна було випускати на світ із чисто сімейних обставин. Батьки його були першокурсниками медичного інституту. А бабуся Мамуні наполягала, аби за будь-яку ціну позбулися майбутнього нащадка. І тільки мудрий сивовусий дідусь Мамуні — Октавіан Мамуня — сказав: "Ні в якому разі!" І маленький, принишклий Мамуня-онук тихо, без жодного зойку чи крику прийшов на цей світ. Милий, добрий і такий в усьому маленький, що навіть Карло Іванович Бубон у відомості на зарплатню прізвище Мамуні постійно писав з маленької літери. Зате ім'я Октавіан, дане Мамуні на честь його розумного діда, писав якось по-особливому і завжди з великої літери. Мамуня лагідний і довірливий, як відвідувач ресторану, що вперше у своєму житті прийшов у цей заклад, свято вірячи, що він звідси вийде таким же необдуреним, як і зайшов.

Стратон Стратонович ще раз глянув на Мамуню, що сховався, як равлик, за комірцем свого піджачка, а тоді вже перепитав:

— Що найбільше сподобалося? Ну, як вам сказати, Октавіане… Якщо хочеш у темпі випити, то це краще за все зробити на площі Сен-Огюстен, якщо закусити, то на бульварі Курсель, а якщо і випити й закусити, то, звичайно, в Булонському лісі чи на набережній Сени.

Ковбик відкинувся у своєму кріслі, яке раптом за його спиною перетворилося на м'який паризький фотель, і продовжував кидати французькими фразами, як шматочками льоду у віскі.

(Продовження на наступній сторінці)