— Я тебе про Хрущівну питаю, а ти про якусь істоту.
— Про неї я ж і кажу. Вона кохає мене, тому розмовляє зо мною моєю мовою.
— Хрущівна? по-мужичому? Хм...— неймовірно знизує плечима Беззаконієв.— Щось не той... Стривай, учителю благий, куди ж ти?..
— Ходімо, коли йдеш, бо його й до ранку не переслухаєш.
— Зараз... Цікаво мені... хотілося б послухати, як Хрущівна з дяком по-хахлацькому чеше.
— По-українському.
— Все одно... Ну, прощай! Колись послухаю, як Анютка балакає.
"Якісь ідіоти,— думав Всепітий, коли вчитель з дияконом сіли в човна й попливли на той бік.— "Анютка"... Хе!.. Люба, кохана Галя! Одначе вже пізненько. Треба поспішатись, бо поки дійду, то й ніч зуспить".
Він повернувся і пішов, задумливий, мрійний. На березі самітно забілів аркуш "Почаевских Известий".
Хрущівна чекала Всепітого на лаві, біля ганку.
— Наконєц-то,— промовила вона.
— Нарешті, моя кохана,— зауважив їй він.
— Нарешті-то...
— Чекала? — ніжно прошепотів він, оповиваючи рукою гнучкий стан її й закохано зазираючи в її сірі великі очі.
— Чекала. Думала — не прийдеш, розкохав?
— Тебе?.. О, ніколи, моя богине, мій раю.
Вони пригорнулись одне до одного, й серця їм затіпались в унісон. Чарівна ніч непрозорим серпанком ховала од заздрісного, поганого ока святе кохання, й палко витьохкував в саду соловейко пісню любові.
Пройшов вулицею підпилий дядько.
— Мене... мене зневажати?..— мурмотів він.— Ні, брешеш!.. на мені не поїдеш... Ти думаєш, шкурьохо, як у тебе врядник щовечора сидить, то я не посмію?.. А цього не хочеш?.. На! на!,, З'їла?..
Десь свиснув стражник. Тинялась поблизу незагнана свиня.. Зупинившись коло ганку, почала довго-довго чухатись, рохкаючи з великим задоволенням.
— Ачу,— гукнув на неї Всепітий.— Ходімо, Галю, в садок, бо тут... трохи не той... багато прози. Мати спить уже?
— Ні... жде ужинать... вечерять, то-есть,— похватилася вона.— Ходім мій... любий?
— Ах, проза, проза,— сміявся він, ведучи її під руку по східцях.— Ну, та вже ходімо, нема що робити.
— Без прози тоже нельзя, коли кушать хатіться.
— Мова, мова. Галю! Боже!..
Всепітий аж за голову вхопився.
— Я вивчусь, мілий, дай срок. Я вивчусь... мені также наравиться твій язик...
— Подобається, а не наравиться... Так, зіронько, коли кохаєш, то швидко вивчишся.
— Кохаю, кохаю ж, любий! — обняла його за шию Хрущівна й міцно поцілувала.— Бач,— засміялась вона,— уже почти вивчилась.
— Серце, рибко,— раював Всепітий,— тільки не почти, а майже.
— Ну, годі тобі упрікать. Ходім... вечерять.
За столом в їдальні сиділа огрядна Хрущиха. Угледівши Всепітого, вона зраділа й подзвонила.
— Здравствуй, свет,— привітала Хрущиха Всепітого.— Садись, касатик, будем ужинать... Агашка! Агашка! Куда запропастилась, подлая девка? Подавай вечерять... Ти уж извини, свет, меня, старуху, не могу по-вашему болтать...
— Я вже вам казав,— скривився Всепітий,— не треба перепрошувати.
— Гаварил, свет, гаварил...
Вона ще довго квохтала, а Всепітий сидів і закохано стежив за Хрущівною. Влучивши годину, Галя непомітно моргнула матері, й та заквохтала:
— Уж ты извини, свет, меня, старуху... Я насчет женитьбы твоей...
— Мама! — спустила очі Галя.
— Што ты, касатка, дело житейское, стыдиться нечаво. Уж коли ты затеял, свет, то нужно по всей форме.
— Я вас не розумію,— здивовано промовив Всепітий.
— Обручиться, гаварю, следует. Оно покрепче будет, да и нам спокойней. Нынешняя молодежь, свет, что ветер в поле.
— Якщо вам це потрібно... Як Галя...
— Мені все равно. Я согласна.
— Згодна, а не согласна.
— Згодна...
— Вот так-то спокойней будет,— зраділа Хрущиха.— Я уж и батюшку, о. Василия, зазвала на завтра на вечер. Ты за нас не бойся. Как только рукоположат во священники — все твое, все бери. Мне, старухе, ничево не нужно. Дом, значит, с садом, как следовает, пять тыщ деньгами, серебра и другой посуды, ложки, ножи, вилки тож...
— Мама! — зашарілась од щастя Галя.
— Не розумію, навіщо ото ви мені вираховуєте?.. Хіба в тім щастя?..
— Е, свет, молод ты дюже... А уж как я-то порадуюсь на счастье Анюты моей. И спала — думала за священника выдать дочь. Услышал Господь... И Анюта рада... Ты не смотри, свет, што она молчит. А сердечушко, небось, играет.
— Мама! — спалахнула Галя й вибігла з-за столу в другу кімнату.
— Хе-хе-хе! што-то стыд девичий!.. Ты смотри, свет, не обижай Анюту. Любит она тебя, а станешь батюшкой — и того больше полюбит. Так и сказала: уж как мне, мать, хочется скорей матушкой сделаться, уж и как любить буду своего попа, руки целовать буду, за другого ни в жисть бы не вышла...
Довго ще гомоніла стара, а Всепітий, повечерявши, сидів і чекав на зручний момент утікти з Галею в сад.
Другого дня все було налагоджено до заручин. Метушився, жартував на всі боки диякон Беззаконієв, похмуро визирав з кутка учитель Кушнір, зітхали й пріли од заздрощів знайомі Хрущишині, зазирали з пекарні служниця Гапка й дворник Явтух. Галя прибиралася з подругами в спочивальні, а стара ходила з однієї кімнати в другу й квохтала. А Всепітий підсів до Галиного дядька, крамаря з лукавими очима, й говорив:
— Головне в житті кохання. Воно чудеса діє! Галя, людина чужого мені народу, вихована в чужих для мене умовах, серед чужого загалу, а отже, спалахнула коханням до мене і раптом одмінилася: забалакала моєю мовою, перейнялася моїми ідеалами, забажала в житті йти поруч зо мною. А все чому? Через кохання!.. Кохання все діє.
— Всеконечно,— згоджувавсь крамар,— священики скоро будете... Всякому лестно. і
— А, не в тім річ,— хвилювався Всепітий.— Та я певний, що зробись я завтра старцем, вона не вагатиметься доручити мені свою долю.
— Гм... да... Это вы правильно. Как значит повенчал поп в церкви, назад ужо ни-ни!..
— А, Боже мій! Ви мене не зрозуміли...
Ввійшов о. Василь. Хрухциха перехильцем підбігла йому назустріч і цмокнула в руку, за нею підійшли під благословення жінки й крамар.
— Спасибо, отец. Радость у нас, отец. Дочь отдаю вон за него. Уж и как хотела за священника... услышал Господь меня, бедную вдову.
О. Василь суворо зиркнув на Всепітого.
— Дуже радий, дуже радий,— звернувся він нарешті до Хрущихи.— Тільки, на мою думку, ви трохи помилились. Всепітий не буде попом.
— Да што ты, отец? — аж присіла Хрущиха.— Пачему?
Обличчя жінок засяяли од нестриманих радощів.
— Через віщо ж то я не буду попом? — озвався насмішкувато Всепітий.
— А через те, пане Всепітий, що о. благочинний послав владиці донесеніє о вашем учорашнім поведенії, як ви ганялись в голом виде за голими мужицькими дівчатами.
— А-ах ти, Господи! — вирвалось у жінок. Настала тиша.
Хрущівна миттю опинилась у спочивальні. Крамар витирав з лоба піт рукою й тряс підстриженою головою. Диякон Беззаконієв пильно стежив у вікно за тим, що робиться на вулиці.
Всепітий нарешті прийшов до пам'яті.
— Ви... ви...— звернувся він. до попа,— ви... неправду кажете. Це наклеп.
— Мені про те незвісно. О. благочинний так...
— Ну, то я виведу вас на чисту воду! Я знаю, чого вам хочеться,— палав Всепітий.
З спочивальні вийшла Галя. Личко їй перекривило од злості.
— Галю... Чуєш, який наклеп...— хотів підійти до неї молодий і знов зупинивсь.— Ну, та вам не вдасться, отче!.. Не буду попом, не треба: не тільки світла, що у вікні. А Галя й так за мене піде! На край світа піде! старцем буду — піде!..
— Ну, это дудки! — повернулася до нього спиною Галя.
— И не думай, свет! — заквохтала розлютована Хрущиха.— Не будет на то моего благословения...
— Галю! — простягнув до неї руки Всепітий.— Ти ж присягалася, ти ж кохаєш мене...
— Када я говорила? — повернулась до нього Галя.— Выдумайте... Вот невидаль. Не пойду за такого.
— Галю, це ж наклеп, брехня!
— Все едино, а я не выйду, када батюшкой не будешь. Вот тебе и весь сказ.
Вона крутнула сердито довгим хвостом і вийшла.
— Уходи, свет... Чтоб и ноги твоей тут не было...
Та Всепітий і сам бачив, що тільки й його, що вийти звідсіля.
Беззаконієв догнав його.. в сінях і тихо промовив:
— Казав тобі, сватай Мінодору о. Василя.
Всепітий люто зиркнув на нього й засичав:
— Подлец!
На вулиці догнав його Кушнір.
— Хм... а й справді Ничигіор правду каже,— говорив він Всепітому.— Сватай попівну, і о. Василь вирятує з біди.
Всепітий зупинився.
(Продовження на наступній сторінці)