— Та мені здається, що тато не будуть тому противні...
— А по чім тобі так здається?
— Бо тато самі в дворі служили.
— Ходи до ізби, то поговоримо ще о тім. Михась пішов передом, дуже роздразнений. Юзьо,
йдучи за батьком, не помітив того.
— То що ти казав, що? — заговорив Михась у хаті кладучи сокиру на землю.
— Та я вже казав, що йду за економа.
— А як би я на те не позволив? — каже Михась, дивлячись бистро синові в очі.— Чи тобі у батька зле?
— Та не зле, але мені тяжко з тим всім звикнути... я інакше вихований...
Батько блиснув люто очима.
— Поки я жию, не будеш економом, а ні, то знати тебе не хочу!
— То най мені тато дадуть те, що баронова мені лишила, а з решти квітую... най має Стефаньо.
— Та, добре,— каже Михась,— іди слухати панської труби... а на памятку дам тобі ось це... економові воно здастся...
Михась виніс з алькира здоровий гарапник. Руки йому тряслися, коли держав нагайку, йдучи просто до сина. Юзьо нічого не догадався і наставив руку за гарапом. Та в тій хвилі Михась хопив сина за руку і став сильно пражити.
— Оттак, песій сину, вживається нагайки! оттак! Юзьо ані крикнув. Хотів вирватися, але Михась
держав рукою, мов кліщами і бив аж засапався.
— Тату! татусеньку! пустіть! вже не буду...
— Підеш за економа?
— Ні, не хочу вже! не хочу! не піду...
— Ти, ледаре один! то без батькової волі в службу ставати? Недавно дрантє з яйця викололось, і вже з писком до мене? О! віддайте мені, що баронова лишила... Почекай, я тобі дам!., розтрясу тебе на порох, ти, виродку один! Ще поки в мене сила, то тобі тіло від костий буде відлітати! Захотілось йому панського хліба...
— Ніхто мене не намовив,— відповів Юзьо крізь сльози.
— Брешеш! — гримнув батько,— ти би такого самий не придумав... Ну дивіть! богацький син, шляхтич з діда прадіда, пан цілою губою, в економи преться! Того дрантивого твойого графа, що сидить у жидівській кишені, яби з бебехами купив, а мій син у нього за економа!.. Кажи! хто тебе підбунтував! — і Михась знов замахнувся нагайкою.
— Татунцю! не бийте вже, всьо скажу... То вчера Простронський мене намовив...
— А деж ти з ним стрічався?
— Він мен запросив на забаву...
— А ти, драбе один, то ти шляхотська дитина, будеш до двірських псарів по забавах ходити? — і став знова сина бити.
Тепер Юзьо вже кричав, не видержав болючих ударів. Вибігла Міхаліна, і не могла очам своїм вірити: Михась бив Юзя! Кинулась ратувати.
Михася засягнув нагайкою нехотячи, вона стала плакати, а Юзьо тимчасом вирвався і втік на двір.
— То того я діждалася, що мене бєш? — заводила Міхаліна.
— Я тебе нехотячи вдарив... Вибач мені Міхалі-но, бо я дуже всердився, і став цілувати її по руках.
Міхалінка втихомирилася і спитала:
— За що ти його так покарав?
— Уяви собі, та шельма знюхалася з двораками і хоче йти на економа... та ще до кого? До того голопятника Пивницького... Піду, каже, віддайте мені, що мені баронова записала...— говорив Михась наслідуючи Юзів голос.— Не булож то защо випарити?
— Здурів хлопець?—сказала Міхаліна, щоб успокоїти мужа, але не призналася, що вона знала о тім, що Юзьо тягне не від нині в товариство двораків.— Певно мусів його хтось намовити... Куди би то хлопцеві самому таке до голови прийшло?..
— А вжеж, пан Простронський такий мудрий, а найбільше його велебна магніфіка Клявдія.
Міхаліна вийшла потім за сином, бо жаль їй стало дитини. Юзьо зайшов до стодоли, де нікого не було, і тут плакав та аж зуби закусував з болю.
— Юзю! Юзюню! де ти? — кликала за ним Міхаліна.
Відізвався:
— Я тут, мамо.
— Що тобі сину, до голови прийшло? — говорила мати, голублячи сина, та втираючи сльози.
— Чому ти перше зі мною о тім не порадився? — Я не знав, що тато буде тому такий противний. Адже тато самий служив колись в дворі...
— То було що іншого. Тато був тоді бідний, а ти богацький син... Видиш, як то зле не сказати мамі... Я би була тобі відрадила і бувби ти того певно не зробив... Чи тебе на правду Простронський намовляв до того!
— Та Простронський, але йому наказав граф...
— Хібаж граф такий дурний, аби думав, що Михасів син буде у нього економом? — сказала гордо Міхаліна, ведучи Юзя в хату.— Мусиш, сину, зараз перепросити тата!
Юзьо пізнав свою похибку, пізнав, що зробив велику дурницю, бо він сам міг би держати економа, не то йти в службу. Батькова була правда — думав Юзьо,— і колиб я був поговорив з мамою, було би того певно не було.
Коли Міхаліна ввійшла з Юзем до хати, Михась ходив по хаті засумований, як ніч. Юзьо став біля порога, похнюпивши очі в землю.
— Юзьо прийшов до тебе перепросити, що вже більше того не зробить! — промовила Міхаліна.
— Най йде за економа! — сказав Михась,— я без нього обійдуся...
Але Юзьо припав до батька і став цілувати його по колінах тай розплакався, як мала дитина. Михась подобрів.
— Не роби більше дурниць, то все буде добре і не будеш потребувати перепрошувати...
XIII.
Тією подією був Михась дуже подразнений. В тім, що його син хотів стати економом, бачив він обиду для себе, для свойого маєтку і для шляхетського імення. Колиб так іншому шляхотському синові з таким маєтком сказав хто: будь панським економом — то би йому в очі плюнув. От мій Стефаньо — що би він йому сказав? — роздумував собі на самоті Михась.— Але то інша дитина, а то інша. Стефаньо вихований по шляхотськи і є шляхтичем, а Юзьо виростав в чужім гнізді і туди його тягне. Хочби за економа, хочби слухати панської труби і стояти годинами в порозі, ждучи на панські примхи, в товаристві тих дреліхових голодранців...— аби лише в дворі!.. Ну-ну... мені здавалося, що йому вже вивітріло то дворацтво з голови; а то ні. Натура тягне вовка до ліса... Не можу нарікати, щоб не робив, не слухав; кожну роботу знає; а таки між шляхтою він чужий... Тяжко я його нині скарав,. але воно не шкодить...
Міхаліна мала теж докори совісти, що позволяла Юзеві вдаватися з двораками, але вкінці подумала: От хлопцеві дурне по голові снується... що він тому винен?
Коли вечером зійшлися в хаті самі, каже Михась:
— Як він знюхався з тою голотою? Мені на гадку не приходило, що він між двораків лізе...
— От, молодий та хотів забавитись...
— Або він не може бавитися з шляхтою?
— Та він інакше привик, інакше вихований, то й не можна йому того так дуже за зле брати...
— Скажи: виховався в чужім гнізді... Я то добре тямлю, але мусить освоїтися з тим, що інакше не може бути, як є.
— ...Воно правда, не може бути, але могло бути інакше...
— Та як?
— Треба було його давати в школи... От Федьо не те, що ти, а дає свойого Яся вчити.
— Тобі здається, що я би не потрафив того? Може би пожалував чого, як би було за що? А не спитаєшся, чи хотів він учитися? Який великий виріс, покійна баронова держала для нього учителя, та чого навчився? — а Ь с... а більше ані ме-ме... Впрочім я би Стефаня давав до школи скорше ніж його. Чому? Бо Стефаньо виріс в шляхетській хаті, та навіть як би став великим чоловіком, знав би пошанувати шляхотське гніздо, в котрім виховався. А Юзеві все здавалобся, що він графського роду, і не хотівби навіть признаватися, що його батько ходив колись за плугом... ось що!
— Ти Михасю, дуже завзятий на то своє шля-хотство...
Михась подивився суворо жінці в очи.
— Як бачу, моя Міхалінко, то й тебе то шляхот-ство коле в очі... Ти також не з того гнізда птиця...
— Чи я тобі, Михасю, коли те казала?
— Я це не від нині бачу... Чи може бути, щоби ти, не знала, що Юзик з двораками нюхається?.. А видиш! а правда, що ти йому ніколи того не зганила! А чи ти йому хоч раз сказала: йди, хлопче, межи шляхту, бо то твої браття?.. А видиш! Ти, Міхаліно, шляхти не знаєш добре, так, як я. Не знаєш, що ті прості капоти криють під собою від них... Ет! богато бо про це говорити...
Юзьо кілька неділь не виходив з дому, не показувався між людий. Найпаче оминав двораків і їх найбільше соромився. Йому здавалося, що кожний знає, як його батько побив... Його держали вже за дворака і він сего не перечив: колиж тепер о тім подумав, то ставало йому соромно, як він міг себе так понизити... Але за тим, ніби панським товариством все таки йому було жаль, бо не було з ким жити, не було де забавитися. Вакації не довгі, а відтак роби що хоч!
Юзьо був для кожнього шляхтича ввічливий, але щоби з ними аж забавлятися, то годі. "Добре то татові говорити, а він сам як робить? Піде в свято в Закуття до стрия, поступить до Шевка та ще там до кого, а більше що, чи може зайде коли до коршми між шляхту?"
(Продовження на наступній сторінці)