що Юзьо такий бравий хлопець, що потрафить дворакам голови завертати. Але не знав про це нічого Михась. Він якось не зміркувався, куди Юзьо їздить, а що пильнував добре господарства, то впро-чім батько оставив йому вільну волю.
На Юзя звернув увагу дідич з сусідного села граф Пивницький. Бачив, що Юзьо добре розуміється на господарстві, бо нераз видів його роботу в полі; знав, як Юзів батько славно завідував майном баронової і подумав собі, що добре би взяти Юзя в службу, поки що за економа. Граф висказав свою волю довіреному свойому жондцові, а той обіцяв при найблищій нагоді Юзя до цего немовити.
В найблищу неділю жондца Простронський запросив Юзя до себе, буцімто на забаву. І справді тої неділі поз'їздилися ще другі гості-офіціялісти і спровадили музику. Серед забави жондца повів Юзя у кутик і заговорив до нього:
— Як можете, пане Тарасович, виховавшися у панському гнізді, жити серед тої простої шляхти, тому я чудуюся і нераз говорю до моєї жінки Клявдзі, що у того Тарасовича зелізна воля.
— Щож пораджу,— відповів Юзьо,— коли я створений на шляхтича?
— Виховуватися у такім дворі серед пуху і шовків, а відтак влізти у шляхетський гній, то геройство...
— Та що за геройство? Чоловік до всього мусить привикнути... годі інакше.
— Але так ціле життя!
— Певно, що ціле життя... трудно інакше.
— Моглоби бути інакше і це лише від вас залежить... От любіще вам в нашім товаристві і ви його, зовсім природно, шукаєте. Ви могли би на все між нами жити.
"Ов! чи не хоче він мене з своєю донькою сватати?" подумав Юзьо, а голосно сказав:
— То не може бути! Я мушу пильнувати своєї роботи і годі мені між вами все пересиджувати.
— А я вам на те дам раду,— замітив ржондца.— Прийміть обовязок у нашого пана графа.
Того Юзьо не сподівався. Таке йому на гадку не приходило, але той плян зараз йому подобався, "Моя частина — подумав він собі — не втікне. В господарстві заступив мене вже брат Стефан, а тут буду дихати іншим повітрям..."
— Ну і щож ви на те? — запитав ржонца.
— Треба би над тим подумати... Плян незлий, але не знаю, чи граф мене прийме.
— Але прийме, прийме! таж він сам мені це говорив і не міг вас нахвалитися... Ви йому дуже подобалися і вашу роботу бачив. Я не задовго піду вже на ласкавий хліб, а ви би заняли місце по мені...
Юзя дуже полестило, що такий великий пан, як граф Пивницький звернув на нього увагу; обізвалася в нім дворацка струна.
— А наш пан граф — говорив дальше Прострон-ський — то правдивий магнат і дуже нас всіх любить. Ми всі у нього на святах буваємо...
Юзеві нагадалась покійна баронова, нагадалися дитячі літа, що їх прожив так безжурно у вигодах, серед пестощів... І жаль йому стало тих часів, а тут така добра нагода аж проситься: бери, хапай! будеш знов між панами...
— І на правду пан граф за мною питався?
— Даю вам моє слово... А деж би я смів вас дурити? Пан граф виразно припоручив мені поговорити об тім з вами на серіо.
Юзьо вагався ще хвилю, а далі каже:
— Добре, я годжуся. А колиж би з ним про це поговорити?
— Зараз завтра, або коли небудь. Я дуже радію, що ви на мій плян пристаєте. Прошу вас, що ви будете дальше у свого батька робити? Ви виховалися в іншім гнізді, виділи що інше, а тут гній, тай гній... проста неотесана шляхта, з котрою ні мови, ні розмови, і так до смерти... А вам би вже пора за жінкою далі-далі оглядатися... Ваш родич шукає вам якусь шляхтянку, в сорокатій спідниці, в чоботах без панчіх у найбільше свято, а в будний день таки босу з червоними, мов у гуски ногами... Вона нічого більше не вміє зварити як пироги і борщ, їсть без вилок і ніс витирає без хустинки, а як зачне сваритися та ріжні простацкі слова говорити, то хоч уха затикай та з хати утікай...
Юзеві справді привиджувалася така шляхта, до того з пискливим голосом; і аж морозом повіяло поза спину.
— А дівчина з ліпшого дому, образована за вас не піде,— говорив дальше хитрий дворак,— властиво пішла би за вас, але не піде до такої хати, де би без чобіт з довгими халявами не перейшла по оборі...
— Добре,— каже Юзьо,— я за кілька днів, як лиш буду мати трохи вільного часу, прийду сюди і представите мене панові графові.
Простронський стиснув Юзеві руку і повів його попід боки між гостей. По дорозі стрітили паню Простронську.
— Пан Юзеф уже наш,— каже ржондца до жінки — вже наш дотично того, що ми говорили.
Пані Клявдія усміхнулася до Юзя любенько і сказала:
— Видно, що пан Юзеф має розум... То не ваше гніздо, в котрім тепер живете...
А в душі подумала: "Гарний хлопець, цілком до батька подібний, а коли я не могла зловити батька, то його певно зловю і мусить бути моїм зятем..."
При столі Простонський пив на здоровля пана Юзефа Тарасовича, будучого колєгі і економа пана графа Пивницького. Для всіх була це новина. Деякі крутили недовірчиво головами: не вже він здурів, що маючи таке майно хоче йти в двораки слухати панської труби і зносити панські примхи?.. Але ніхто нічого не говорив, лише стискали всі Юзеві руку і гратулювали. Декому знов було завидно, що шляхтич забирає їм таку посаду з перед носа...
Вже пізно в ніч вертався Юзьо до дому, їхав на своїм коні і вже бачив себе в ласках графа, могучим економом, перед котрим все дріжить і спину гне. Знову пригадалося йому колишнє, а теперішня його позиція така мізерна, що і подумати гидко...
"Так жити ціле життя серед гною, в шляхетській хаті, без вищого товариства... то неможливо! Та ще тепер, поки я кавалір, мене всюди радо приймають; а що буде, як оженюся? І то ще з такою простою шляхтянкою, яку мені мій тато вибере? Чим міг би я з гакою простою шляхтянкою, що не знає, як казав Простронський, ні черевика, ні панчохи, ні вилок, ні хусточки до носа, показатися в ліпшім товаристві? Я би згорів з сорому і таки нігде мене не приймили би... Тогді треба би знов завернути в Закуття і куматися з тими Міхалами, Стефанами, Ясями, що від них дьогтем і салом заносить.., фе! Ото життя! Вправді вона вся, тота наша шляхта, дуже чесні люде,— оправдувався Юзьо перед своїм сумлінням, що йому докоряло,— але дуже прості і несмачні. Я інакше вихований і мені треба іншого товариства. Той Простронський дуже розумна людина. Ну, і хто би був гадав, що граф зверне на мене око? Такий гербовий пан! Я вже потрафлю підійти йому під лад, подобатися, а тогді стану у нього тим, чим був мій тато у баронової..."
Та"к роздумував Юзьо, поки не заїхав до дому. Завів коня до стайні, і пішов у хату. Коли входив на ганок, видалося йому все те маленьке, мізер-неньке, аж скривився. І довго не роздумував над тим, як то він по панськи заживе... укладав найкращі пляни на будуче і перевертався на постелі.
Рано взявся Юзьо за звичайну роботу, нагадуючи вчерашне. Але нині робота вже соромила його. Економ графський такої простої роботи не повинен би робити... Соромився не лиш перед людьми, перед батьковою челядю, але й перед самим собою. Оглядав свої зпрацьовані руки і думав над тим, якби тих мозолів позбутися. "На такі ручиська, той рукавичок не доберу!" — говорив собі, оглядаючи вже який десятий раз свої руки. Він так запалився до економства, що нізащо в світі не бувби залишив ту думку. Одна лиш перешкода, мелькало йому по голові: "А що батько на те скаже?" Про маму не журився; мама пристане на все, що Юзьо скаже, але батько може супротив-лятися. Але чого мав би бути противний? — потішав себе Юзьо,— або він сам двораком не був, а чи зле на тому вийшов? Тепер богач! А чи я так, не потрафлю? Всі кажуть, що я в батька вдався, вдамся і дальше...
Тепер Юзьо вижидав лиш хвилі, щоби з татом поговорити. А колиб старий не хотів?.. То я піду проти його волі, покину все, піду і буду дороблятися з нічого, так як він, що йому баронова капоту справила до шлюбу... Тепер неволі нема, а я не дітвак, мені вже пішло на девятнайцятий рік... Як на те прийде, то все відступлю Стефанові, як тато відступив своє стрийкові, а таки їм всім покажу, що я потрафлю... Але правда! таж баронова мені щось лишила, і того мені тато не сміє відібрати! Буде на початок, і відразу стану на ноги... Юзьо був такий, як би вже всі перешкоди до свого тата усунув. Хвилями міркував собі, чи би насамперед не поговорити з мамою і порадитись її, але упевневши себе на всякі евентуальности, занехав це. Довідається, як буде вже по всім".
Вернувшися з поля, Юзьо застав тата на подві-рю, як гострив сокиру на точилі, котре обертав з усіх сил Стефаньо.
— Я би татові мав щось сказати,— заговорив Юзьо, а кров виступила йому на лиці.
— Зараз,— відповів Михась, приглядаючись вістрю сокири до світла.
— Ну, говори!
— Я би хотів на самоті... Михась виправив Стефаня.
— Іди, Стефаню, подивися, чи поросята не полізли в огород... Все говорю тим неробам, щоби діру заложили, тай все зроблять, як той, що бодяками пліт городить... безрога штуркне раз рилом і вже знов діра... Треба, Юзуню, щоб ти сего сам припильнував...
Але Юзьо подумав собі: "Ага, зараз! буду ваших свиней пантрувати..."
— Ну, говори, що маєш? — сказав отець.
— Я, тату, йду за економа до графа Пивниць-кого...
Михась видивився на сина, як на божевільного, аж рота отворив...
— Що? що?
— Я згодився за економа до графа...
— Ов! уже згодився, не спитавши мене?
(Продовження на наступній сторінці)