— Українському народові без розбору вже надоїла кормига Польщі, і ми зірвались до нерівного бою за свободу. При божій допомозі нам поталанило два рази розбити польське військо, і тепер вирішили ми йти далі. До того треба нам видатної помочі наших могутніх сусідів. Досі стоїть поруч з нами наш добрий приятель перекопський мурза Тугай-бей, та цього буде замало. Йому може заборонити воювати ляхів його зверхник — кримський хан, котрий навіть порозумівається з Польщею і накаже йти на нас. Велику і певну поміч може нам дати лише велика, могутня і непереможна держава падишаха.
Правда, що ми, козаки, дуже прогрішилися нашими набігами на землі вашого султанського-величества, і ми повинні найперш упасти ниць перед ясним лицем вашої султанської величності і благати прощення... Але не ми тому винуваті, що так робити мусили. Невільник робить те, що йому пан накаже. Ми, невільники Польщі, йшли на вас війною по наказу Польщі, котра потому скидала на нас усю вину, представляючи нас народом неслухняним і непосидющим. На це хай буде доказом, що в посліднім часі король Владислав дав нам гроші на будову суден, на вербування війська і дав нам грамоти на велику війну з усім мусульманським світом. Але великий Бог не хотів того, і Владислав вмер передчасно. Ваша султанська величність може одним кивком пальця повалити Польщу в порох і запанувати над нею, коли з нею не будуть йти козаки. Тоді на вежах Варшави заясніє хоругв півмісяця. Тоді не буде вже кому нападати на Волощину і Молдавію, а уся Україна перейде доброхіть як васальна держава під руку високої Порти Оттоманської.
Накажи ж зараз, не гаючись, ясноте ясностей, своїм хоробрим військом іти через Молдавію на Польщу, а твому слузі кримському ханові накажи йти з ордою нам на поміч.
Тоді стануть козаки вірними союзниками вашими і не повториться ніколи таке, як було під Хотином.
А ваша султанська величність, маючи під собою Молдавію, Семигород, Угрів, Польщу з Галичиною, зможеш легко приборкати Москву, освободити і прилучити до себе поневолених там визнавців ісламу біля Казані і Астрахані. За тими країнами вже і Муслемська Азія, муслемський світ. Володіючи такими країнами і народами, неважко прийдеться поконати і римського цісаря.
Приклони ваша султанська величність своє ласкаве вухо до тих слів — твого покірного слуги, розміркуй все те своїм світлим розумом, яка з тої злуки вийде користь для мусульманського, світу, коли півмісяць запанує над більшою частю Європи..."
Далі йшли запевнення і поклони.
До того листа був долучений і турецький текст.
Корнієнко прочитав це письмо раз і другий — і не хотів своїм очам вірити... Хіба ж цьому мала би бути правда, що Хмельницький, котрий виступає в обороні церкви і віри православної, є приклонником поганої бусурменської віри? Чи він справді є потурнаком, котрого народ православний усе гидився?
Корнієнко був в одчаю, бо увесь німб, який прикрашав золотою ореолею голову гетьмана, розвіявся, мов див від подуву вітру. Хмельницький дивився увесь час на лице Корнієнка і помітив, як воно мінилося. Корнієнко бліднув, мов полотно, опустив папір на коліна.
Чи ти повірив у те, що тут написано?
Годі не вірити, коли бачу, чия рука це писала...
Я дуже радий з того, що ти повірив. Уся штука при1 складанні такого письма у тому, щоб читач повірив у правду змісту письма.
Корнієнко поблід ще дужче, заломив руки в одчаю і говорив крізь сльози:
Батьку! Так цьому має бути правда?
Мій сину, віра й правда — то не все одно. Віримо в те, чого не можемо власним розумом розібрати, а що має лише на собі признаки правди. Нам треба турецької помочі, чому ж не маємо показати туркові золотих гру-1 шок на вербі?
Корнієнко трохи заспокоївся.
Та чи можливе те, щоб турок у це повірив?
Чому ж би ні? Усе до правди подібне, але під умовою, щоб Турція була справді така сильна, як я її величаю, щоб на султанському стільці сидів могутній султан, а не бабій і дурень Ібрагім, щоб Москва справді була така слаба, що її можна взяти, і багато, інших умовші. Мені треба до помочі хоч би тільки самої орди, щоб приборкати короленят, прогнати з України панів, жидів і єзуїтів, посадити на королівському престолі сильного короля-самодержця, а тоді ми в злуці з Польщею обернемо наші сили на дряхлу Турцію і проженемо ї? туди, де перець росте, завоюємо Крим і заживемо щасливо.
А чи справді турецька віра така гарна і добра?
Вона добра для мусульманів, а не для нас. Я бачу, що ти справді налякався цього листа. Та ти подумай, що сталось би з тим, хто б у нас хотів навернути український народ на мусульманство? Це ж немислиме. Але турки того не знають. їм здається, що такий гетьман може одним словом усе зробити, і тому повірять, що це можливе. Кожна людина найлегше повірить у те, чого собі бажає.
Гетьман сховав листа до столу і дав Корнієнкові лист, написаний до кримського хана.
Початок: адреса до хана з усіми переборщеними титулами і прикметниками, затим поздоровлення і визнання покори, а далі: "З того часу, як ми мали щастя глядіти в ясні світлі очі вашої ханської величності, при божій і вашої величності хоробрих військ помочі, багато дечого на Україні перемінилось. Польське військо розбите і знищене, обидва гетьмани і багато знатної шляхти в татар-' ському полоні. Незмірно мене радує, що ваша ханська величність мав нагоду переконатися про правду моїх слів, про щирість моєї мови. Я сказав, що ми побідимо, і ми побідили. Тепер я кажу, що ми і далі" побіждатимемо. Я певний, що і цим разом ваша ханська величність повірить у правдивість і щирість моїх слів. Коли ми були гостем вашої ханської величності, коли ми ураз з муллами вашої ханської величності читали сури 1 святої книги великого пророка,— хай буде його імення прославлене,— то видно* що наші молитви були аллахові любі, .коли їх вислухав. Якби ми тепер стали в-половині дороги, то це було б гріхом перед аллахом.
Але тоді ми нічого не вирішили. Ваша ханська величність зволили нам заявити, що висока Порта ще не вирішила війни проти Польщі, а далі — щоб ми зачинали, а тоді буде видно. Ми вважали це за умови нашого союзу. Вони сповнились, а. я вважаю слово вашої ханської Величності важнішим, чим писані пергаменти.
1 Молитви, статті.
Час принаглює. Польща лиш що зачинає збирати сили. Ми мусимо її випередити. Заключім відложений договір на вічну приязнь і згоду. Його підпише мій син .Тиміш і ті мої уповновласнені, котрі з ним суть. Ваша ханська величність зволять видати наказ своїм хоробрим військам іти до нас на підмогу. Наш союз доведе до незалежності України від Польщі, а Татарщину до незалежності від Оттоманської Порти. Як між нами настане мир і братерство, тоді вашій ханській величності не буде далеко до Москви і до татарських побратимів, Казані, Астрахані і Волги. Крим стане матерним краєм усіх татар. Тоді не треба буде пильнувати Перекопської шийки і Дніпрового лиману, бо перед приятелями і братами не треба пильнуватись. Тоді ваш ворог буде нашим ворогом. Колишні взаємні обиди забудуться, бо не з нашої вини вони вийшли. Ми воювали вас по наказу нашого пана і робити мусили б так і далі, на що ми предложили у ваших ніг явні докази. Я певний, що моє слово знайде послух у вашої ханської величності. Лише про одно маю вашу ханську величність прохати: не дозволь, ваша ханська величність, вашим хоробрим військам грабувати наших земель і брати ясиру. З того могли б вийти для нас обидвох нелюбі противенства. Могло би прийти до того, що роз'ярений український народ обернувся би проти татар і проти мене за те, що йому таких союзників на Україну накликав.. Добичі і ясиру наберуть татари доволі у ворожому краю, а ми не будемо їх зупиняти перевести добуте добро в Татарщину. Закінчення, як звичайно.
У цім письмі вже нічого не згадується про мусульманську віру,— зауважав Корніенко.
Бо цього не треба. Ти думаєш, що тим скотам щось на вірі залежить? У них головна річ, ціль їх життя — то війна, а ціль війни — то грабунки і нажива, а віра — так собі, збоку. То лише турки лізуть кожному в душу з своїм Магометом, наче крамар із своїм поганеньким крамом... Тепер скажи мені, хлопче, що ти зауважав у цих двох письмах?
— Хитрі приманливі обіцянки.
1 Estore prudentes sicuti serpentes (лат.) — будьте хитрі, мов вужі.
— Так. Дурному треба обіцювати те, що не твоє, а коли вони цього не дістануть, то не зможуть тебе обвинувачувати, що ти не додержав обіцянки. Але обіцювати й манити можна лише чимось імовірним і до правди подібним. Не треба з обіцянками залазити на небо, місяць і зорі, бо на такому і дурень пізнається. Мене вчили єзуїти: "Estore prudentes sicuti serpentes" Спасибі єзуїтам, що дечого мене навчили. Це мені не раз придалось і ще принадобиться. Та ще одного ти, либонь, не помітив: обіцяючи щось, треба непомітно зробити це залежним від деяких умовия, а ті умовини мають бути складені так, щоб ти їх добре бачив, а щоб читач не помітив. А далі важна річ не щадити титулів і почестей. Краще прибільшити їх, як поминути хоч би одну кому. На це дуже вважають турки, j іце більше москвини. От ще недавно москвини через своїх послів жадали від короля Жигмонта III покарання на горлі королівських канцеляристів за те, що поминули в письмі один царський титул...
Жадали за це смертної кари?
Еге ж! Треба тобі тямити, що Москва лежить на межі Європи і Азії, що вона жила довго під татарським ярмом і там більше азійського баласту, чим європейської культури... Та як ми добудемо свого і з'єднаємося з Польщею, як рівні з рівним, бо магнатів чорт побере, коли виберемо розумного короля, приборкаємо панську сваволю, заведемо у себе лад і право, тоді до чого нам та Москва і Турція.
(Продовження на наступній сторінці)