Народ... народ... Ти, певнб, маєш чернь на думці. Це бачиш на війні колода при нозі, а в повстанні лише помічна сила. Воювання — то штука, якої треба щойно навчитися, а на це у нас м!ало часу. Моє справжнє військо — то запорожці і реєстрові товариші. Треба признати черні завзяття, відвагу, вона преться вперед без упину, та коли її опанує страх, паніка, то втікає навмання, і ніхто її не здержить, ще й тебе за собою потягне. Чернь, стиснена ворогом так, що не має виходу, зробить усе, чого від неї ворог зажадає за врятування марного життя. Таких випадків наша історія знає дуже багато. Скільки ж то разів чернь видавала ляхам своїх ватажків на те тільки, щоб на часок зберегти життя... Чернь — то не військо, а іно лиш матеріал на військо. Вона добра до загонів до нищення, а не до справжньої війни. До того треба вишколеного війська — і карності. Чернь — то мов сліпий кінь: ведеш його сам, то тягне, а випустиш поводи з рук, то де-небудь шию зломить. Вона дуже химерна. Піде хтось "між неї з добрим язиком, то певно збаламутить її і потягне за собою. А де би ми тоді з нашими ідеалами і бажаннями опинились?
Хіба тобі, батьку, нічого за народ боятись, він піде сліпо за тобою.
Поки мені таланить... Врешті я хочу це вихіснувати. Народ — ю м'який віск у руках того, хто вміло рукою може його уробпяти в таку форму, яку сам хоче. Але, щоб з того воску щось путнього і твердого зробити, на це мало життя одної людини. Тій бідній, злиднями прибитій черні, тим хрєшєним та людською мовою говорячим волам робу-чим треба освіти, науки, загалом культури. Треба його вести, мов сліпця на ремінці, мов малу дитину. А з ким я маю робити це велике діло? Багато вас є? Вже то пани подбали щоб наш хлоп остав піззвіром,— і цього треба, і того іі ба, і людей, і грошей, треба і школи, і вчителів,— і ти мlt; • '. і собі голову, звідкіля те все взяти? А тут з усіх боків " 1 ь— "Давай н м самотину Україну!"
Гет— ав із '1-а стоіу і сгgt;е gt; іити по хаті. Пони?ий
голоб— в пл? (і, gt;аки п— чзв так, ию вєг,-,іlt;gt;
палі-— • , із куп?.л і гчлгв і. г'Оза себе. Г:"-ї lt;. . .gt;
думг оояіgt;ч с'і з. О. хотілося и. .
Зосм — *"л '" і ьма-і
— , л;. . . ,гп з "
— ; 1 3 к.'ю буде-'— — нк —
вдома? На пані В' пішли:' А;втім.; це— небезпечно. Зачну я стягати податки, то всі на мене накинуться: "Нащо нам гетьмана та України, як на це платити треба... Пани дерли з нас, а гетьман теж... Досить з нас податку, крові..." Можна би стягнути гроші з добичі воєнної, та хіба ця добич наша? Все розшарпають та порозносять. Дехто лише тому до козаків пристав та й на війну пішов, щоб поживитись... Скільки то добичі ми під Корсунем набрались, а де вона? Срібну тарілку, за яку купив би пару волів, міняли за чарку горілки. Діти, та й годі. Тож бачиш, мій сину, які колоди приходиться з шляху усувати і з якими труднощами боротись...
Але грошей я роздобуду. Наложу податки на крамарів, що сюди з-за границі приїжджають. Будуть ремствувати, але заплатити мусять, а це вони собі з баришем із покупців стягнуть...
Нелегка це —справа. Так воно гарно говориться, аж слухать любо: "Своя самостійна держава без хлопа і пана, але перевести ці кличі в діло... А тут вороги з усіх боків. Звідси магнати, які з Польщі, либонь, ніколи не виведуться, затужать за втраченим раєм; звідси Москва, яка дивиться лише, щоб Україну захопити та її добром поживитись; звідсіля татари'ласі все на наше добро. Нема небезпеки, щоб Москва з татарвою проти нас злигалась, але Польща може легко це зробити або злигатися з Москвою. Москва це зробить. Польща віддасть ці ледові окраїни на півночі Москві, а сонячною Україною поділяться. Ми чванимося, що наша4 Україна — це молоком і медом пливуча земля. Воно гарно, та це наше нещастя, бо збігається до нас усяка наволоч за тим молоком та медом і не дає нам ні молоком, ні медом нашим поживитись. Не можна за жодну ціну до такого союзу допустити. Тепер тобі буде зрозуміло, чого я так до одних та других забігаю.
Коли б мені повелося прогнати з України панів, єзуїтів та жидів, віддати панську землю працюючому людові, то я ще лиш половину війни виграв. Аж тоді буде цілковита побіда, коли приборкається магнатів у цілій Польщі. Така Польща з сильним королем-самодержцем не буде нам страшна, а з такою Польщею не буде нам страшна ні Москва, ні Туреччина, ні Татарщина. Тоді Європа буде забігати у нас ласки.
Мені треба поспішати з тим, що мога, щоб не опинитися на льоду. А ті псяюхи-татари не квапляться. Хочу мати певну побіду, а ризикувати не хочу, бо коли б мені поковзлася— нога, то попали б у ще гіршу біду, як досі були.
Гетьман ходив по хаті щораз швидше, говорив начеб сам до себе, і здавалось, що на Олексія не зважає, начеб його тут не було.
Я чував таке,— заговорив' знову Олексій,— говорили, що, мовляв, яка з того буде народові користь, як замість польських панів заберуть землю козацькі старшини і хлоп буде робити замість ляхові панові — козакові...
Таке говорять між чернею панські емісари, які змагаються чернь обернути проти козаків. Воно так не буде. Та земля, яку займають козацькі старшини, остане при них за їх службу. Магнатська земля піде на власність запорозького війська. До козацького війська прийметься кожного, хто собі своєю службою для вітчини на це заслужить, і кожний такий з тої землі буде користати. Ту землю віддасться людям на обробітку, і вони за це платитимуть дань не старшині, а війську. І вони будуть давати охоче, бо не буде здирства і не сміє його бути. Кожний знатиме, скільки має давати...
І знову стало в хаті тихо... Олексій устав і вийшов.
— Перепиши гарно і принеси сюди...
уііі V
ЖАХ
До Варшави прийшла вістка про корсунський розгром раніше, як прибула козацька депутація. Тоді там було без королівство. В такому випадку гнезненський арцибіс-куп-примас обіймав королівську владу. Він звістив про смерть короля, про козацьке повстання, проголосив, що ойчизна.в небезпеці, і скликав конвокаційний сейм до Варшави на 9 червня 1648 р.
Конвокаційний сейм, за конституцією, повинен у першу чергу приступити до вибору короля, та тепер на першу чергу поставлено створення Зб-тисячної армії. Більше війська не треба, бо то війна з хлопством, а військо багато коштує. До того війська треба приймати саму шляхту, бо хлопство всюди непевне — чи —воно польське, чи українське. Зате можна приймати наємне військо німецьке або яке інше чужинецьке. Хто ж має над військом гетьманувати? Обидва гетьмани в полоні. Зараз піднеслися голоси за князем Яремою Вишневецьким. Приятелі величали його одиноким на всю Польщу чоловіком, котрий зможе погасити повстання хлопською кров'ю. Але тих приклонників було небагато, а ворогів чимало, а між тими були Казановський і Конецпольеький. Тих він пограбував, а інші не любили його за гордовитість і пам'ятали ще його приїзд до Варшави з військом на процес з Конецполь-ським. Проти нього виступав теж канцлер Оссолінський, котрий приписував причину теперішнього лиха жорсто-костям Вишневенького на Україні. Проти нього були й ті магнати, котрі вважали козаків за потрібну для Речі Посполитої річ і хотіли з ними жити в згоді. До тих належав і Казановський. Він особливо виступав в обороні козацтва:
— Не дивуйтесь, панове, що козаки злучилися з невірними, бо кому так надоїло, як їм, то з самим чортом злучився б. Як перепиниться гніт над козаками, тоді все заспокоїться і бунтів, певно, не буде.
Його підпер Адам Кисіль:
— Якщо, панове, наділите мене довір'ям, то я підіймаюся перевести згоду і поїду до них як королівський посол-комісар.
Тоді приклонники князя Яреми, бачачи, що його кандидатура на гетьмана не перейде, накинулися на канцлера Оссолінського:
— Козаки роззухвалилися тим, що блаженний пан король наказував їм підняти збройну руку на шляхту... А хто ж був правою рукою короля, як не канцлер? Як він міг до такого допустити? Тут не розходиться вже про delictum omissionis тут був замисел при помочі козаків знищити золоті шляхецькі вольності і з виборного короля, зв'язаного пактами, зробити його самодержцем, а це вже головна зрада.
Оссолінський відпирав ті обвинувачення з погордою.
Під час тої суперечки приїхала у Варшаву козацька депутація. її зараз припустили до сойму, і тут прочитано було лист, писаний Хмельницьким до короля. Козаки говорили:
— Нам дали гроші на будову суден і веліли йти на турка. За це обіцяли нам повернути наші права... Та ось замість того началися від панів ще більші утиски над нами. А тоді сам король порадив нам оборонятися шаблею. Ми пішли за тою радою, і лам поталанило. Ми не
Delictum omissionis (лат.) — вчинок занедбання.
поступимось. Дайте нам заграблену нашу свободу, поверніть наші права, а тоді нікому і на думку не прийде воювати.
Тепер Іван Собіський, що був кілька днів у полоні у козаків і у Хмельницького, повторив те саме, що чув від Хмельницького.
— Ми тоді будемо при Польщі,— говорили далі козаки,— і будемо слухати нашого спільного короля, але хай пани магнати також слухають короля і хай король буде нам усім головою.
Між панами начеб жару насипав:
— Ось якого короля ми вибирали! Присягав нам на пакта і допустився зради враз з своїми дорадниками.
Тоді примас, щоб спинити таке явне обвинувачення короля, спитав козаків:
— Скажіть, козаки, що вас напутило до такого великого гріха, зломання зложеної на вірність присяги, що підняли руку на свою ойчизну та ще й невірних на нашу голову накликали?
(Продовження на наступній сторінці)