– І тільки дівчинка торкнулася їх долоньками, як і сама стала меншати й меншати і скоро пірнула з головою в різнотрав’я.
– Ой, де це я? Що зі мною? – здивувалася вона своїй пригоді. Її голосок звучав так тихо, що його почув тільки блакитний метелик, погойдуючись на вершечку травинки:
– Ти доторкнулася до зменшувальної дощинки – вона одна така була в хмарці – і стала малесенькою Краплинкою.
– Краплинка, – вперше зітхнула дівчинка, – але я не можу напоїти квіти, щоб вони розцвіли.
– Не сумуй, – заблискотіли іскринки-дощинки. – Тобі допоможе Сонечко. А зараз нумо гратися в піжмурки!
Веселинку-Краплинку не довелось умовляти – вона ж бо любила ігри. Які тут веселощі почалися! Дощинки блискотіли в травах всіма барвами веселки, сяяли оченята їх нової подружки, і дзвенів дзвіночком її веселий сміх.
Але дощинки все меншали, меншали, і ось усі десь поділися.
– Де ж ви сховалися, дощинки, я не можу відшукати, – розгубилася Веселинка-Краплинка.
– Ми поспішаємо до Сонечка, воно кличе на — а — с — с, – почувся тихий шепіт понад лугом, – линь з нами!
– Полетіли, – підставив крильця блакитний метелик.
Веселинка-Краплинка зраділа запрошенню, і вони знялися у височінь. Метелик ледь чутно шурхотів крильцями, злітаючи все вище і вище. Луг перетворився в зелену крапочку, а річка – в тоненьку синю рисочку, а потім вони зовсім зникли з очей. Довкола була тільки блакить. Та ось, нарешті, мандрівники побачили золоту оселю Сонця.
До неї вели осяйні сходи, що легенько погойдувалися в повітрі.
– Ось тут я відпочину і почекаю тебе, – метелик сів на нижню сходинку. – Біжи ж, не затримуйся, Краплинко, і, які б дива не побачила, не забувай про наш спраглий лужок.
Кинулася веселунка по сходах до променистого палацу, а Сонечко їй назустріч:
– Знаю твою скруту, Веселинко! Та це горе – не біда. Можна йому зарадити!
– А як? – усміхається гостя.
– Ось опущу свої промені нижче до Південного Бугу, зігрію його цілющу водичку – здійметься пара, збереться в дощову хмару і попливе з вітерцем понад лугом.
Піде рясний дощ, і незабаром луг заквітує – ти тільки усміхнись до нього. А зараз ходімо до моєї оселі, подружко.
– Подружко? – зашарілася Краплинка.
– Так, ми друзі, адже ти, Веселинко, теж зігріваєш світ своєю усмішкою, – пояснило променисте і повело дівчинку до просторої зали, стіни якої були мапою світу з багатьма прапорцями.
– Це прапори усіх держав. Якщо десь потребують моєї особливої уваги, прапорець яскраво спалахує і я приходжу на допомогу. А прапор України знайдеш?
Очі дівчинки розбігалися та ось натрапили на улюблені кольори – жовтий і блакитний. Прапорець виблискував ніжними барвами.
– Україна скоро відзначатиме свято своєї незалежності, – поважно зауважила україночка.
– Отож, з цієї нагоди хочу щось подарувати тобі, – і Сонечко повело дівчинку до іншої кімнати. Яких див там тільки не було: золото, самоцвіти і ще багато-багато усіляких дивовиж!
– Ой, – спохватилася дівчинка, – та на мене ж метелик очікує.
– Що ж, поспішай, але подарунок вибери, – посміхнулося Сонечко, – чого хочеш?
– Ось цю веселкову стрічку на згадку, і для метелика вона не важка.
– Бери, Веселинко! Ця стрічка чарівна і принесе тобі щастя, – засяяло Сонечко.
Попрощалися, як добрі друзі, і ось Краплинка вже квапиться до метелика. Ще мить – і вони спускаються на землю. Ось і лужок, а над ним синя дощова хмара. Метелик швидше заховався під лопушок, а Краплинка загукала радісно:
– Спасибі тобі, Сонечку!
Сипонув дощ, розправилися стеблинки, листочки, а дівчинка підросла і знову стала такою, як раніше.
Ішов дощ, розцвітали квіти. Веселинка поспішала приготувати олівці, фарби, щоб намалювати святковий букет.
Країна навпаки
У далекій казковій країні-невидимці, яка звалася Навпаки була собі дівчинка на ймення Сльозинка, яка, звісно ж, навпаки, не любила плакати і журитися. Щодень дівчинка розсипала іскринки сміху, які здавалося розквітали веселоокими квіточками. І ось одного разу дізналася від весняного легету1 Сльозинка, що в іншій казковій країні-невидимці живе її тезка царівна Смішинка, яка насправді усе сумує та плаче.
– Ой, та це ж ніби моя сестричка-навпаки! – здивувалась Сльозинка і попросила Вітра принести до неї названу сестру.
Хоча казкові країни і невидимі для сторонніх, але вітер знав заповітні стежки до них. Одного ранку Смішинка прокинулася на незнайомому квітчастому лузі.
– Ой! – здивувалась принцеса, – де я?
– Ти в країні Навпаки! – засміялась поряд блакитноока красуня. – Тепер, якщо тобі заманеться поплакати, то слід сміятися!
Це видалося Смішинці таким кумедним, що вона й справді розсміялася… вперше в житті! Їй здалося, що від її сміху навколо розцвітають чудові квіти.
– Дякую, незнайомко, ти відкрила для мене диво сміху! Це так чудово – бути веселою! – раділа принцеса. – Твоя країна усміхається квітами! – продовжувала вона.
– Сміх має велику силу! – відказала Сльозинка. – Нашою країною правив злий чаклун, але жителі країни висміювали зло, а чаклуна стали називати найдобрішим, і він не втримався перед спокусою стати справді добрим. З того часу наша країна зветься Навпаки.
– Ой! – спохватилась Смішинка. – У моїй країні живе Хрящик Невмирущий, Баба Яга, Змій Горинич та й ще чимало усякої напасті, яка й засмучувала мене до сліз. А чи не змінилися б вони на краще в країні Навпаки?
– Що ж, давай спробуємо! – запропонувала Сльозинка і попросила Вітра допомогти їм.
– Гаразд, – погодився Вітер, – тільки треба утворити чималий вихор. Бувайте!..
Вітер зник, а подруги вирушили в мандри країною Навпаки. Вони зустріли відмінника Петруся. Щоправда, він ще не досягнув найвищого балу з математики, але ж закон "Навпаки" продовжує діяти і Петрусь, який ще зовсім недавно був двійочником, одержує 11-12 балів!
– Чудово! – зраділа Смішинка і подивилась на нерухомі хмаринки на небосхилі. – Швидше б повертався Вітер.
А тим часом вони зустріли вовка, який носив з магазину продукти добрій бабусі.
– А ось на Червону Шапочку закон "Навпаки" вплинув так, що вона захотіла пошити собі з вовка шапку, – сумно всміхнулась Сльозинка, – вона часто влаштовувала засідки біля бабусиного будинку, з мисливською рушницею очікуючи на сіроманця.
Вовкові доводилося щоразу щось вигадувати, щоб приспати пильність Червоної Шапочки та прослизнути в хатинку до бабусі з валізою харчів. Одного разу, йому довелося навіть тікати через комин1, коли Червона Шапочка дізналася, що вовк пробрався в будиночок. Зате наступне "навпаки" знову зро-било Червону Шапочку доброю та чуйною.
Та ось і вітер! Влетів вихором, здіймаючи куряву і стих, опустивши на землю стільки страховищ, що аж Сльозинка засмутилась. Добре, що лиходії від несподіванки розгубилися. Звідусіль линув спів пташок про красу світу, про силу доброти. Зміни на краще розпочалися…
Не можна було не посміхнутися, коли Змій Горинич вирішив стати міжнародним перевізником, Бабуся Яга – вихователькою в дитячому садочку, а Хрящик Невмирущий – працівником архіву в бібліотеці.
– Нам уже пора додому. – мовила Смішинка. – Тепер і моя країна стане країною радості, веселощів та добра.
УКРАЇНА НА ВIДСТАНI СЕРЦЯ I БЕЗМЕЖНОГО ВСЕСВIТУ
Фантастичне оповідання
– Україна... Батьківщинонька! – пролетів повітряною кулькою стишений голос дівчинки з-поза рожевого дерева, схожого на осінню вишню.
– Ти ж сьогодні відлітаєш, Марійко. Скоро будеш дома, – це пролунало утішливо, але трохи заздрісно.
Я сиділа неподалік, на рожевому різнотрав’ї далекої планети Немезиди, де була у відрядженні. П’ятикласниця Марійка прилетіла сюди на практику з космонавтики – ох, і предметики нині пішли в школі! Двадцять років минуло відтоді, як я була п’ятикласницею. І стільки змін! Доведено, що екологія довкілля, тобто чистота повітря, рік, озер, морів, розкіш лісів, залежить ще й від людської доброти, чистоти сердець, благородства помислів. То ж нині злу немає місця в нашій Вітчизні. Україна – держава добра і злагоди.
Розумію Марійку – хочеться, ой, як хочеться додому, в Україну. Звідси, з далекої планети, Вітчизна здається ще ближчою, ще ріднішою!
Під час практики моя юна землячка потоваришувала з хлопчиком-андроїдом Даньком, який з Немезиди спостерігає за Всесвітом, і його чергування тут ще не завершене.
– Даню! – почувся винуватий голос дівчинки. – Твоя робота на Немезиді скоро добігає кінця, і ми з Олександрою (це про мене, звісно) зустрінемо тебе на рідній Землі, в Україні.
Розмову перервав різкий сигнал тривоги:
– І-і-і!
За мить Марійка, Даня і я стояли перед екраном Всесвіту.
– Б-біда! – Данько від хвилювання завжди трохи затинався. – З глиб-бин Космосу до З-землі л-летить велетенська к-комета. З-змінити напрямок її польоту може тільки сила т-тяжіння іншого к-космічного тіла.
(Продовження на наступній сторінці)